пятница, 27 декабря 2019 г.

Хто є ворогом, а хто захисником – адвокат чи держава?

Останніми роками мали місце тисячі злочинів проти адвокатів та фактів втручання і перешкоджання здійсненню адвокатської діяльності.
Безумовно, найвищою нагородою для будь-якої розумової діяльності є критика, але ж адвокати та журналісти стали жертвами фізичного знищення та розгулу криміналу, що виходить за межі розумного.
Комітет захисту прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України нещодавно оприлюднив звіт про порушення прав адвокатів в Україні за 2014-2018 роки, згідно з яким було зафіксовано:
  • 9 убивств адвокатів;
  • 6 замахів на убивство адвокатів;
  • 144 випадки кримінального переслідування адвокатів;
  • 41 випадок застосування фізичного насилля щодо адвокатів;
  • 150 випадків знищення майна адвокатів;
  • 983 випадки проведення обшуків приміщень адвокатів;
  • 16 випадків проведення негласних слідчих дій щодо адвокатів;
  • 31 випадок допитів адвокатів в якості свідків;
  • 1378 випадків втручання та перешкоджання законній діяльності адвокатів.
Незважаючи на розвиток співпраці з ООН та професійними міжнародними організаціями та їхні звернення до керівництва країни, сумна статистика продовжила зростати і протягом поточного 2019 року.
От декілька новин лише за останні дні:
  • 23 грудня 2019 року адвокат Олександр Чібірдін вийшов з СІЗО в Одесі, де він перебував з березня 2017 року. Справа адвоката Чібірдіна перебувала на постійному контролі Національної асоціації адвокатів, голови асоціації Ізовітової Лідії Павлівни та голови Комітету Ганни Боряк.
Про порушення гарантій адвокатської діяльності у кримінальній справі щодо нього систематично повідомляли не лише правоохоронні органи України, але і міжнародні інституції. У 2018 року було направлено звернення до уповноваженого представника управління спеціальних процедур офісу Верховного Комісара ООН з прав людини.
  • 24 грудня 2019 року представники Комітету не допустили вилучення речей і документів, які становлять адвокатську таємницю. Незважаючи на черговий дозвіл суду на доступ до адвокатського досьє не по конкретній справі адвоката, а усіх справ, носіїв інформації та комп'ютерної техніки всього адвокатського об'єднання.
  • 23 грудня 2019 року за безпосередньої участі членів Комітету захисту прав та гарантій адвокатської діяльності НААУ відновлені права адвоката Леоніда Шалімова, якого прокуратура намагалась усунути від справи, задіявши кримінальні процесуальні механізми.
  • за останні дні зафіксовано, що невідомі особи проникли в офіс адвоката та незаконно вилучили інформацію щодо конкретної справи, яка була необхідна стороні обвинувачення, незважаючи на те, що саме проникнення є кримінальним злочином, а документи адвоката є таємницею, яка охороняється законом.
Припинення переслідування адвокатів і журналістів не стали пріоритетом для сьогоднішніх політичних керманичів та генерального прокурора, які використовують їх виключно для власного піару.
Адвокатська та журналістська діяльність стають найбільш вразливими та небезпечними. Це дві сторони леза меча небезпечної правди, яка є незручною для будь-якої влади.
До речі нічого не дала чергова атестація. В органах прокуратури однаково залишаться працювати зручні невігласи. І це незважаючи на судові рішення про їх відводи у зв'язку з необ'єктивним ставленням у справах про переслідування адвокатів та журналістів або ж ігноруванням при розслідуванні злочинів, пов'язаних з порушенням професійних прав, не кажучи вже про систематичне і злочинне невиконання судових рішень.
Серед іншого, Генеральна прокуратура України роками відмовляється виконувати багаточисельні судові рішення, винесені іменем України, незважаючи на те, що така відмова є окремим кримінальних злочином.
Правова система країни більше не працює, а чергова влада себе делигітимізувала. Поки що тільки в очах юристів.
Єдиною можливістю проведення розслідувань вбивств та нападів на журналістів і адвокатів стало публічне висвітлення фактів та наявної інформації в засобах масової інформації.
Така ж ситуація з порушенням професійних прав та захистом від незаконних дій правоохоронців, які переслідують адвокатів.
Мова вже не йде про пошук справедливості, а лише про оприлюднення фактів. Українська правова система, внаслідок безглуздих перетворень, опинилась на дні світових рейтингів доступу до правосуддя на рівні з малорозвиненими африканськими країнами.
Багато років країна бездумно реформувала та продовжує перереформовувати суди, прокуратуру, органи їхнього самоврядування за чужі кошти, реалізовуючи різні іноземні програми.
Адвокатуру теж намагались реформувати, одержавити і поставити під контроль, але попередня влада не встигла. Проте, на жаль, існують такі намагання і сьогодні.
Адвокати, здійснюючи професійну діяльність, все частіше діють публічно в умовах реальної небезпеки, що в різних ситуаціях робить нас ворогами держави, прокурорів та злочинців. І не хотілося б жити в країні, де ототожнюються останні поняття.
Незалежна професія в усі часи була й буде незручною для влади.
Якщо будь-яка влада в державі ототожнює адвоката з клієнтом і визнає адвокатів, які є повіреними, за ворогів держави, це знижує легітимність самої влади, яка не визнає процесуальних балансів та змагальності процесу.
Влада не має права протиставляти себе повіреним звичайних громадян, цим вона протиставляє себе суспільству в цілому.
Проблема не є суто вітчизняною, діяльність адвокатів має велике суспільне значення. Поглянути хоча б на проактивну роль Рудольфа Джуліані в сучасному політикумі США та питанні імпічменту президенту США та розслідуваннях щодо України. Або ж на виступ Генрі Марковича Рєзніка, який звернув увагу президента Російської Федерації на необхідність дотримання принципів презумпції невинуватості та змагальності й піддав професійній критиці судову систему.
Чому так сталось?
В Україні донедавна існували традиції академічної юридичної школи. Очевидно, правовий опортунізм професорсько-викладацького складу переплітався з колоніальною цікавістю до всього нового, інтересами по проведенню семінарів та симпозіумів. Скоріш за все, це невдовзі і не дуже болісно закінчиться за рахунок нововведень МОН, і традиції кануть у небуття разом з опортунізмом.
Нагадаю слова класика адвокатури про те, що зворотною стороною лакейства є жорстокість до безсилих, принижених, безправних.
Це стосується не тільки науки, а і "передової" юридичної спільноти, яка щоразу намагалась долучитись до ініціатив кожної нової влади, входячи до незліченних дорадчих органів.
Така зручна позиція "комерційної" частини адвокатури базується на засадах того, що закон захищає кожного, хто може найняти адвоката. До речі, протягом останніх днів відбулись обшуки в двох найбільших юридичних фірмах, які мають пряме відношення до попередньої влади.
Чому так сталось і що з цим робити в умовах відсутності правопорядку? Це питання має ставити собі щоранку кожен юрист. Інакше остаточно впаде завіса правового нігілізму і стихнуть голоси адвокатів в забутій країні мрій.
Володимир Богатир, член Комітету захисту прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності НААУ, спеціально для УП


понедельник, 23 декабря 2019 г.

Чи існує національний інтерес та державна таємниця?

Краще тисяча ворогів за стінами, аніж один всередині.
Зазивання "варягів" до управління державою, яке відбувається останнім часом – явище не нове. Воно було описане в першому дослідженні з історії державотворення – Повісті врем'яних літ.
"В лѣто 6370… Земля наша велика и обилна, а наряда въ ней нѣтъ. Да поидете княжить и володѣть нами".
Тим не менш, за 1193 роки, що минули, ми циклічно повторюємо шлях наших пращурів, які зазивали іноземців для наведення порядку.
Хто ці іноземці, які останні роки обіймають відповідальні посади в нашій країні, яка їхня історія, звідки вони приїхали і чому. Як показує практика, більшість з них в результаті так і не відмовилась від свого попереднього громадянства, що зрештою стає відомим після залишення посади, коли вони покидають Україну, яку "старанно" реформували і не бажають тут жити без посад.
Провівши дослідження щодо можливості призначення іноземців на керівні посади в державі, які пов'язані з доступом до державної таємниці, можна з впевненістю сказати, що про дотримання національного інтересу в цій сфері останнім часом не йшлося.
Географія сучасних "варягів" була і є абсолютно різною. Це вихідці, а подекуди і вигнанці, з Грузії, Польщі, Литви, США, Росії, які нашвидкуруч і не завжди на законних підставах отримали громадянство України та не відмовились або ж вчасно не відмовились від громадянства інших країн.
Залученням іноземців прикривали і прикривають розкрадання в державних монополіях, недолугі управлінські рішення в міністерствах та державних адміністраціях, якими керували іноземці, що ледве говорили російською (!) мовою. Окремої уваги заслуговують іноземці, "десантовані" до правоохоронних органів.
На жаль, Служба безпеки України не має політичної волі та бажання досліджувати наведені факти і виконувати прямі функції по захисту державної безпеки, перебуваючи в безперервному стані реформування і самознищення та отримавши в спадок традиції переслідування бізнесу та опонентів влади.
Я звернувся до Кабінету міністрів УкраїниДержавної міграційної служби та інших розпорядників інформації з відповідними запитами.
Мета цих запитів – встановити, яка кількість іноземних громадян працювала в уряді на посадах керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади.
А також у мене була ціль з'ясувати, чи здійснюється контроль за зобов'язаннями припинити іноземне громадянство інших держав особами з числа керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади. А також встановити, хто з вказаних осіб не виконав такі зобов'язання.
Цікавили також особи, які перебували на посадах керівників держпідприємств.
Отже, розраховували отримати інформацію чи мали доступ до державної таємниці іноземні громадяни, які обіймали посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади та керівників державних підприємств.
Секретаріат Кабінету міністрів України в природній бюрократичній манері розписав доручення підготувати відповідь всім "зацікавленим" міністерствам та відомствам та уникнув прямої відповіді в лютому 2019-го року, за часів попередньої влади.
Цікавою виявилась лише відписка СБУ, в якій начальник Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ 26 лютого 2019 року повідомив наступне:
"Департаментом, у межах компетенції, опрацьовано надісланий з Кабінету Міністрів України Ваш запит в частині надання інформації стосовно наявності доступу до державної таємниці у іноземних громадян, які займали посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади та керівників державних підприємств з 2014 року і по теперішній час.
Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України "Про державну таємницю" та п. 6 Положення про порядок підготовки документів щодо надання доступу до державної таємниці іноземцям та особам без громадянства (затверджене Указом Президента України від 17.06.2006 № 621/2006), зазначеній у запиті категорії осіб відповідні дозволи на доступ до державної таємниці Службою безпеки України не надавались".
У листопаді цього року Департамент охорони держтаємниці та ліцензування СБУ повідомив, що наявність громадянства іншої держави не є підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці. Цим Департамент суті заперечив принцип єдиного громадянства, закріплений у статті 4 Конституції України.
Схоже, що відповідь на запитання, чому так сталось, дадуть лише з часом історики. Але вже ми маємо деградацію системи держаного управління та зумисне знищення системи національної безпеки. Підтвердженням цьому є нещодавнє повідомлення про затримання Державним бюро розслідувань працівників Служби безпеки України, відповідальних за доступ до держтаємниці.
З відповідей інших державних органів стало зрозуміло, що це питання не перебуває на будь-якому контролі, не підлягало перевірці, та нікому немає до цього діла.

Серед "нових українців" перший заступник директора Національного антикорупційного бюро Гізо Углава, ексзаступник генпрокурора, колишня міністр охорони здоров'я Уляна Супрун, чинні та колишні керівники Укроборонпрому, Укрзалізниці, Укравтодору, державних адміністрацій, мери міст та інші відповідальні керівники держорганів і підприємств.
Практика попередньої влади по залученню іноземців на держслужбу не дала жодних позитивних результатів, навіть не акцентуючи уваги на їхніх професійних здібностях та знанні державної мови.
Відвертим абсурдом, на мій погляд, є чергове включення міжнародних експертів до складу Комісії з питань доброчесності та етики фахівців з Гватемали та інших країн. Нагадаю, ці експерти матимуть повноваження оцінювати членів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та суддів Верховного Суду на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
Ще більше занепокоєння викликає пропозиція міністра юстиції Дениса Малюськи щодо залучення іноземців до третейських та арбітражних судів.
Якщо це є нормальною практикою для розгляду міжнародних спорів, то для вирішення спорів між вітчизняними суб'єктами господарювання це неприпустимо як з точки зору знання та розуміння українського законодавства, мови, так і з точки зору розуміння суті спору.
Нещодавно відбулося чергове призначення іноземця з Грузії головою шостої кадрової комісії в Генеральній прокуратурі України. Як іноземці можуть визначати кадрову політику?
Подібна практика вже існувала, і наразі невідомо, за чий рахунок і в чиїх інтересах діяв попередній склад Громадської ради міжнародних експертів, сформованої Вищою кваліфкомісією суддів України, оскільки жодних декларацій іноземці в Україні не подавали.
Раніше ми зафіксували ознаки порушення законодавства про державну таємницю колишньою Головою Національного Банку України, проте жодних дій щодо неї працівники СБУ не вчиняють. Проте самі правоохоронці стали об'єктами розслідування ДБР.
Діяльність іноземних реформаторів, які бажають щастя всім і одразу, не дала жодних позитивних результатів. На мій погляд, не вирішить поставлену проблему і запровадження подвійного громадянства, яке має впорядкувати реально існуючий стан наших співгромадян, які масово їдуть за кордон останні роки. При цьому доступ до державної таємниці має надаватись лише громадянам України.
Невже Україна не має кваліфікованих громадян, здатних до втілення державної політики змін на краще?
Володимир Богатир, спеціально для УП





вторник, 10 декабря 2019 г.

АДВОКАТ — ВРАГ ГОСУДАРСТВА?


Нарушение прав адвокатов является государственной проблемой. Сегодня проблема адвокатуры сравнима с журналистикой. Эти две профессии подвергаются нападкам как со стороны власти, так и со стороны откровенного криминала, уровень которого неумолимо растет по целому ряду социально-экономических причин.
В последние годы власть усиленно пытается взять под государственный контроль адвокатуру, выступая с различными инициативами дополнительного регулирования. Удивительно, но такие инициативы исходят от тех, кто совсем недавно осуществлял адвокатскую деятельность и на время занимает различные должности.
Комитет по защите прав адвокатов и гарантий адвокатской деятельности Национальной ассоциации адвокатов Украины фиксирует тысячи случаев нарушения прав адвокатов. С 2013 года по настоящее время произошли десятки убийств и покушений на адвокатов, сотни случаев уголовного преследования, применения физического насилия и уничтожения имущества адвокатов.
Кроме того, проводится бесчисленное количество обысков в помещениях адвокатов, негласных следственных действий в отношении адвокатов, попыток и допросов адвокатов в качестве свидетелей, случаи вмешательства и препятствования законной деятельности адвокатов исчисляются тысячами.
Динамика уходящего 2019 года показывает существенное ухудшение и наступление на права и гарантии осуществления адвокатской деятельности.
Правоохранительная система при этом бездействует. Если так дело пойдет, то мы будем говорить о сотне погибших правозащитников в результате бездействия силовиков.
В условиях неконтролируемого разгула преступности разбойное нападение и ограбление дома расцениваю как очередную попытку давления представителей ушедшей власти. Не знаю, зачем преступники перебирали все документы, вытаскивая их из файлов и получив доступ к материалам адвокатского досье. Печально осознавать, что никто даже не будет пытаться расследовать это и многие другие преступления в отношении адвокатов. Верхом цинизма был звонок к в офис нашего адвокатского объединения одного из прокуроров, организовавшего незаконное уголовное преследование и являющегося сейчас фигурантом уголовного расследования в Государственном бюро расследований, который, не имея никаких правовых оснований, интересовался номером уголовного производства по факту разбойного нападения.
Поскольку бандитизм поглотил всю страну, естественно, что он не обходит стороной никого, в том числе и юристов. Недавно было сообщение об ограблении дома руководителя Верховного Суда. Реальная действительность отличается от глянцевых отчетов.
Плачевная ситуация в сфере правосудия. Никто не расследует по сути антигосударственные действия по уничтожению судебной системы, в результате которой мы имеем нехватку тысяч судей, перегруженность и неэффективность судебной системы. Очевидно, что реформаторов необходимо привлекать к ответственности за уничтожение как Верховного Суда Украины, так и судебной системы в целом. Силиконовые празднования и симпозиумы самолюбования реформатов, финансируемые иностранными донорами, привели к отсутствию доступа к правосудию обычных граждан. Такая же ситуация в правоохранительной сфере, где по факту никто не только не хочет и не может расследовать преступления, но и даже не хочет вносить их в реестр досудебных расследований.
Следует также отметить, что остатки не подконтрольных властям судей, которые осмеливались выносить справедливые решения, массово подвергались преследованию прокурорами, которые безапелляционно вносили в реестр досудебных расследований материалы о вынесении неправосудных решений. Эта извращенная практика перекладывания ответственности за прокурорский беспредел уже стала предметом внимания главы парламентского Комитета по правовой политике, однако не нашла надлежащей оценки при проведении аттестации в органах прокуратуры.
Это результат реформ правоохранительной и судебной систем, которые проводились в последние годы предыдущим политическим режимом.
Можно с уверенностью говорить, что пиар и пропаганда борьбы с коррупцией, активно продвигаемые «грантоедами» в основном за средства США и донорских организаций этого государства, привела к росту коррупции и сделала нашу страну одной из самых коррумпированных в мире и самой коррумпированной в Европе. Давайте честно признаем, что создание разного рода специальных и правоохранительных органов по контролю и борьбе с коррупцией, а также отдельного суда было всего лишь осваиванием средств и дотаций, выделяемых «стратегическими партнерами». Результат снова оказался противоположным ожиданиям!
Автор: Владимир Богатырь, адвокат