Позбутися обов'язків: коли і як українці перестають бути громадянами

Володимир Богатир

Нещодавно вдалося сформувати "рейтинг" іноземців, які отримали українське громадянство. Розглянувши особливості відповідної процедури, ми показали її шпарини, що викликають невдоволення у громадськості. 

Тепер же ми вирішили поглянути на "зворотній бік медалі" та поцікавилися тими, хто взагалі не цінує правовий зв'язок із нашою державою й залишив громадянство України.

Питання виходу, втрати та припинення громадянства України й упорядкування суспільних відносин у цій сфері, як правило, піднімається в Україні в зв'язку з різного штибу політичними процесами. Воно стало інструментом тиску на опонентів і не втратило своєї актуальності й сьогодні.

Позбутися взаємних прав і обов'язків між особою та державою (які фактично і визначають сутність громадянства), не так вже й просто. 

Адже згідно з нашим Основним Законом, в Україні існує єдине громадянство. Громадянин України не може бути його позбавлений і вигнаний за межі України або виданий іншій державі. 

Водночас існує право змінити громадянство. Підстави його припинення можуть визначатися винятково на рівні закону.

Наднаціональний аспект

Організація Об'єднаних Націй приділяє серйозну увагу наявності в людини громадянства. Про це свідчать її документи, насамперед Конвенція про скорочення без громадянства 1961 року та Конвенція про статус апатридів 1954 року. Щоправда, до обох конвенцій Україна приєдналась лише в 2013-му році.

У зв'язку з обома цими документами виділимо декілька основних принципів:

• якщо законодавство держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не повинна призводити до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство.
• держава не може позбавити особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробить цю особу апатридом.
• держави, наскільки це можливо, мають сприяти асиміляції та натуралізації апатридів і роблять все від них залежне для прискорення процедур стосовно натуралізації.

Тобто жодна особа не втрачає громадянства, якщо така втрата зробить цю особу апатридом. А втрата чи позбавлення громадянства мають бути обумовлені володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

Національний аспект

Вищевказаним міжнародним принципам відповідають і положення, закріплені у статтях 4, 25 та 92 Конституції України, де серед іншого значиться, що:

• в Україні існує єдине громадянство;
• громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство;
• громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі;
• підстави набуття та припинення громадянства України, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами України.

Отже, з урахуванням положень Конституції та міжнародних договорів, закон України "Про громадянство України" визначає три підстави для його припинення:

• внаслідок виходу;
• внаслідок втрати;
• за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Перший випадок (вихід із громадянства) поширюється на тих громадян України, які постійно проживають за кордоном. Вихід стосується і їхніх дітей, усиновлених також.

Вихід допускається, якщо

• особа набула громадянство іншої держави 
• або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. 

Не "відпустять" громадянина лише тоді, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якого є обвинувальний вирок суду, що набув законної сили і підлягає виконанню.

А от втрата громадянства так або інакше є свого роду покаранням за зраду в моральному сенсі цих слів і відбувається з ініціативи самої держави.

Так, підставою для втрати може бути добровільне набуття повнолітньою особою громадянства іншої держави (коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття). 

Між іншим, випадки автоматичного набуття громадянства не вважаються добровільними. 

Гарним прикладом є дружини вітчизняних можновладців і бізнесменів, які так полюбляють народжувати дітей у Сполучених Штатах Америки та інших розвинених країнах.

Добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою, також може мати наслідком втрату громадянства України.

Але й у цих випадках Україна має переконатися, що такий "зрадник" після втрати громадянства не стане особою без громадянства.

Звісно, також можна втратити громадянство України, якщо його прийняття було наслідком обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів. 

Таких прикладів теж багато і їх виявляють не лише вітчизняні правоохоронці, а й іноземні країни, перевіряючи набуття громадянства за національним походженням. 

Приміром, одна з чиновниць на Вінниччині, змінюючи дані в реєстрах, фотографувала дані, які були до неправомірного внесення змін до реєстрів та після, щоб "не забути".

Сфери відповідальності 

За профільним законом, опікуються питаннями процедури припинення громадянства одразу декілька органів.

Це Комісія при президентові України з питань громадянства, яка розглядає заяви про вихід, подання про втрату, а також документи про припинення з підстав, передбачених міжнародними договорами. Вона ж вносить пропозиції щодо задоволення цих заяв та подань. 

А рішення Комісії разом із підготовленими проєктами указів президента про прийняття до громадянства України або про припинення громадянства України подаються на розгляд президентові. 

Організаційне та інші види забезпечення діяльності Комісії здійснюються Офісом президента.

Державна міграційна служба – є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. 

Вона готує ті самі подання про втрату особами громадянства і разом із необхідними документами надсилає їх на розгляд Комісії. Також вона скасовує прийняті рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках подання неправдивих документів під час набуття або невиконання обов'язку вийти з громадянства іноземної держави. 

ДМС, крім іншого, веде облік осіб, які припинили громадянство України, осіб, стосовно яких у межах повноважень здійснюються провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Міністерство закордонних справ України, посольства та консульські установи України приймають заяви разом із необхідними документами щодо виходу з громадянства України, перевіряють правильність їхнього оформлення, наявність підстав. 

Також вони готують подання про втрату особами громадянства України. Всі матеріали зрештою направляються також Комісії при президентові.

Ключовою ж фігурою у питанні втрати громадянства є, звісно, президент як глава держави та гарант додержання Конституції України. Саме він приймає рішення про припинення громадянства. 

І в усіх випадках датою припинення громадянства України є дата видання відповідного указу президента України.

Статистичні дані

Маючи на руках цифри набуття громадянства, стало цікаво порівняти їх із кількістю випадків припинення громадянства України. 

Для цього були направлені запити на публічну інформацію органам, залученим до цієї процедури.

На жаль, отримані відповіді яскраво охарактеризували як якість роботи, так і стан речей у державі в питанні "обліку" власних громадян.

Попри те, що все відображено в указах президента, виявилось, що запитувана інформація відсутня в Управлінні з питань громадянства Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу президента України. 

Це виглядає дивним з огляду на те, що ця інформація є задокументованою самими указами і має обліковуватись та зберігатись в ОПУ, що повністю відповідає ознакам публічної інформації.

У Міністерстві закордонних справ України цифри дали. З них випливає, що найбільш "збитковим" виявився 2016 рік. Тоді з громадянства вийшло 5700 громадян. Ще 1586 припинили його за міжнародними угодами, а 7 осіб втратили громадянство. Докладніше зображено у графіку.

Разом із цим, чиновники звернули увагу на те, що їхнє відомство займається лише особами, які постійно проживають за кордоном. А громадянами всередині країни опікується Державна міграційна служба.

Водночас у ДМС також зауважили, що облік осіб, які припинили громадянство України внаслідок виходу з громадянства України, до їхньої компетенції не належить.

Пославшись на відомчу статистичну звітність, міграційна служба надала відомості, що протягом 2014-2022 років за указами президента було припинено громадянство лише 291 особі.

Як співставити цифри двох відомств – залишається загадкою.

Встановити абсолютні цифри наразі неможливо. Очевидно, що явна плутанина і хаос геть не відповідають державницькому підходу та радше сприяють тіньовим сферам 

З іншого боку, статистична інформація в питанні набуття та припинення громадянства, безумовно, повинна становити інтерес як для дослідників та громадськості, так і для самих чиновників.

https://www.pravda.com.ua/columns/2022/08/17/7363468/

Українське громадянство та "рейтинг" іноземців, що його отримали

Володимир Богатир

Тема, яка донедавна цікавила доволі вузьке коло фахівців, в умовах повномасштабної війни набула широкого розголосу. Українці занепокоїлися, кого і на яких умовах наша країна приймає до громадянства. Питання вже потрапило до Верховної Ради.

Посилити фільтри

Петиція про необхідність запровадження іспиту для набуття громадянства, подана у травні, набрала на сайті глави держави понад 25 тис. голосів. Тож Президент був змушений реагувати.

Автор пропозиції відзначає, що з 2014 року, коли РФ розпочала війну на нашій території, понад 19 тисяч росіян отримали українське громадянство. І після 24 лютого цього року потік росіян, охочих встановити правовий зв’язок із Україною, не зменшився. 

"Наразі для отримання українського громадянства кандидатам не обов’язково знати мову, історію та навіть закони України. Достатньо лише невеликого переліку документів та заяви на отримання громадянства", – пише ініціатор петиції і робить висновок, що "така система, де відсутні навіть базові фільтри, дозволяє всім кандидатам отримати громадянство і надалі не докладати жодних зусиль щодо інтеграції в українське суспільство".

Суть пропозиції петиції полягала у введенні обов’язкового іспиту для отримання громадянства України, що має включати тести з української мови, історії України, знання Конституції. 

Також з метою патріотичного виховання кандидатів, останні мають вивчити державний гімн. Такий підхід – поширена практика в усьому світі. Іспити є, наприклад, в Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Німеччині, США та інших країнах.

У відповідь Президент зазначив, що за законом кандидати на набуття громадянства і так мають володіти державною мовою або розуміти її в обсязі, достатньому для спілкування. При цьому за розвиток і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, проведення державної правової політики та регулювання міграційних процесів відповідає Кабмін. 

Уряд підготував і подав до Верховної Ради проект Закону № 7606 "Про внесення змін до законів України "Про громадянство України" та "Про забезпечення функціонування української мови як державної" щодо умов прийняття до громадянства України". 

Документ передбачає, що для отримання українського громадянства необхідно буде складати комплексний іспит зі знання основ Конституції України, історії України та української мови.

Історичні корені

Тож спробуємо і ми розібратися, як іноземці стають українцями. З усіх підстав набуття громадянства, визначених ст. 6 Закону "Про громадянство України", нас цікавлять лише дві: за територіальним походженням (ст. 8) та внаслідок прийняття до громадянства (ст. 9). 

Решту можна вважати "природними" (як от за народженням чи внаслідок усиновлення, або ж виключними (поновлення у громадянстві, за міжнародним договором).

Територіальне походження відповідно до закону фактично означає наявність в особи родичів, що народилися або проживали в Україні, враховуючи тих, які жили тут до набуття незалежності 24 серпня 1991 року. 

При цьому коло родичів відповідно до статті 8 Закону досить широке:  батьки, дід чи баба, прадід чи прабаба, брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука. Звісно, якщо іноземець чи особа без громадянства сам проживав на території України, він також має можливість стати громадянином з цієї підстави.

За загальним правилом, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням подається заява (клопотання), а також зобов’язання припинити іноземне громадянство (для іноземців) або декларація про відсутність іноземного громадянства (для апатридів – осіб без громадянства).

Свідоме бажання чи державний інтерес

Прийняття до громадянства є більш складним, втім, не для всіх. Іноземець або особа без громадянства відповідно до ст. 9 можуть бути прийняті до громадянства України за таких умов:

1. визнання і дотримання Конституції та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України;
2. подання декларації про відсутність іноземного громадянства або зобов’язання припинити іноземне громадянство;
3. безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років;
4. отримання дозволу на імміграцію;
5. володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;
6. наявність законних джерел існування.

Цікаво, що для чотирьох категорій осіб, а саме:

• що мають визначні заслуги перед Україною;
• проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою;
• прийняття яких до громадянства становить державний інтерес для України;
• які надавали інструкторську (стрілецьку, тактичну, медичну, радіотехнічну, вибухотехнічну) допомогу підрозділам Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Міністерства внутрішніх справ і отримали посвідку на тимчасове проживання на цій підставі, 

–  умови прийняття спрощені. 

Адже з шести умов достатньо виконати лише дві: задекларувати свою повагу до законів України та пообіцяти вийти з іноземного громадянства. Ні знання мови, ні проживання у країні, ні наявність легальної роботи тут вже не вимагається. 

Очевидно, саме ці випадки і викликають невдоволення громадян України, коли за заслуги або в інтересах держави чиновники дають громадянство іноземцям (іноді приховано) із сумнівною репутацією. Звісно, про жодний контроль в ухваленні таких політичних рішень тут не йдеться.

В будь-якому разі заяви про прийняття до громадянства розглядає комісія при Президентові (ст. 23 закону), а остаточне рішення у формі указів приймає гарант Конституції. Він же, між іншим, визначає і порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень (ст. 22 закону).

Країни-лідери

Аби розуміти акутаульний стан справ, ми вирішили запитати у Державної міграційної служби статистичну інформацію щодо того, скільки осіб і громадян якої країни, починаючи з 2014 року (період відкритого конфлікту з РФ), було прийнято до громадянства України у розрізі кожного року та підстав прийняття відповідних рішень.

Не можна сказати, що відповідь сильно здивувала, але претензії, що висувалися авторами петиції про запровадження обов’язкового іспиту для набуття громадянства України, дійсно мають під собою підґрунтя.

Тут можна виділити такі ключові риси.

По-перше, від 2014 року і до сьогодні беззаперечним лідером серед країн, чиї громадяни стають українцями (як за територіальним походженням, так і в рамках процедури прийняття до громадянства Президентом) є Російська Федерація. Усього за 8 років і 5 місяців (статистика 2022 року охоплює січень – травень) громадянами України стали 13343 росіян за територіальним походженням. Ще 760 набули громадянство рішеннями президентів України.

У 2022 році суттєво (десь удвічі) скоротилася кількість рішень прийняття до громадянства за територіальним походженням. Але співвідношення між країнами залишилося незмінним.

 Водночас випадків надання громадянства відповідно до статті 9 Закону збільшилося. Так, якщо у 2020 році за волею нашого Президента українцями стали 59 росіян, а в 2021 – лише 16 осіб, то за 5 місяців 2022 року таких набралося аж 51 особа (з них 47 дорослих і 4 дитини). Якщо так триватиме, то до кінця року ця цифра може подвоїтися.

По-друге, країни-лідери, яким "зраджують" громадяни різняться за підставами набуття громадянства України. 

За територіальним походженням українцями традиційно стають представники Росії, Азербайджану, Молдови, Вірменії, Узбекистану. А от палітра набуття громадянства більш широка – в лідери доволі часто виходили також  Сирія і Афганістан. Навряд всі громадяни цих країн добре володіли мовою, знали історію або ж настільки поділяли наші цінності для інтеграції у суспільство. Скоріше тут йшлося про державні інтереси та особливі заслуги за спрощеною процедурою.

Враховуючи практику працевлаштування іноземців та "новоспечених" українців на державну службу, варто ретельно вивчати ризики таких вчинків. 

Що ж до "роздачі" паспортів особам, які прибули з територій військових конфліктів, то це питання мало б бути предметом ретельного вивчення спеціальних служб з метою запобігання проникненню радикальних груп.

Детальніше зі статистичними даними за роками, країнами, підставами та іншими показниками можна ознайомитися через зведені таблиці, надані Державною міграційною службою у відповідь на публічний запит за посиланням.

https://www.pravda.com.ua/columns/2022/08/5/7361989/

ЮСТИЦІЯ, РЕФОРМИ І НАЦБЕЗПЕКА: СКІЛЬКИ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОТРИМАЛА УКРАЇНА

Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України

Останнім часом вкрай актуальною стала тема міжнародної допомоги Україні. Точніше, один із її аспектів — корупційний. Щоб розібратися з допомогою партнерів у вигляді озброєння, Верховна Рада утворила навіть ТСК. Але допомога, що надається нашій країні, значно ширша і різноманітніша. Про це свідчать цифри.

Йдеться про давно наявний формат міжнародної технічної допомоги (МТД) — фінансових та інших ресурсів та послуг, що відповідно до міжнародних договорів України надаються партнерами з розвитку на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України.

Чинний сьогодні порядок її залучення, використання та моніторингу був затверджений більш як 20 років тому постановою Кабміну від 15.02.2002 № 153. І в рамках цього механізму в Україні вже були реалізовані і реалізуються сьогодні проєкти на десятки тисяч, сотні тисяч, мільйони і сотні мільйонів доларів США.

Отже, порядок визначає як процедуру залучення МТД, так і її використання та моніторингу, зокрема питання державної реєстрації, моніторингу проєктів (програм), акредитації виконавців, реєстрації представництва донорської установи в Україні тощо.

Показово, що, крім власне фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті або стипендій, МТД може також залучатись у вигляді:

• будь-якого майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проєктів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні (чим не сьогоднішня допомога озброєнням?);
• робіт і послуг (цілком може бути інструктаж чи навчання);
• прав інтелектуальної власності.

У контексті вивчення питання контролю за використанням озброєння інтерес може становити процедура моніторингу. Він проводиться Секретаріатом Кабінету Міністрів України разом з бенефіціаром (відповідальний державний орган) та уповноваженими представниками партнера з розвитку (країна чи міжнародна організація, що стала донором).

Згідно з установленим порядком усі проєкти міжнародної технічної допомоги підлягають обов’язковій державній реєстрації, яка здійснюється Секретаріатом Кабміну. Тож ми вирішили поцікавитися в уряді, які саме проєкти МТД починаючи з 2014 року (коли фактично почалася війна з рф) були зареєстровані.

У відповідь отримали досить велику зведену таблицю, що містить дані стосовно назв проєктів, бюджету, термінів дії, реципієнтів, бенефіціарів та виконавців.

Ключовими секторами, куди міжнародні донори спрямовували допомогу, були і залишаються: національна безпека і оборона, ядерна безпека, урядування та громадянське суспільство, охорона здоров’я, освіта і наука, енергетика та енергоефективність, банківський та фінансовий, аграрний сектори, регіональний розвиток, відновлення Донбасу та ВПО тощо.

Найбільшим донором для України є Сполучені Штати Америки. Іншими — Канада, ФРН, Швеція, Швейцарія, Японія, Туреччина, Данія, а також організації системи ООН, ЄБРР.

Звісно, охопити та проаналізувати в межах однієї статті всі проєкти не видається можливим. Тому ми наведемо кілька з них, що характеризують досить широку палітру допомоги: від дрібної у $12,5 тис. від США для МЗС України на протидію російській дезінформації або €22,5 тис. від ОБСЄ на інституційний розвиток Вищого антикорупційного суду у 2020 році (див. №№ 4434, 4436) до $281,7 млн фінансування надання Міноборони України військової техніки, майна та послуг США (програма була зареєстрована 19 січня 2022 року за № 4247 та розрахована до 2024 року).

Дійсно, найбільш щедрими, згідно з даними Кабміну, є пожертвування закордонних донорів у сектор національної безпеки та оборони. Ми нарахували принаймні шість зареєстрованих проєктів, пов’язаних зі сприянням безпеці в Україні, які спонсорувалися Сполученими Штатами із заявленою сумою більш ніж $100 млн (№№  3769, 4067, 4193, 4247, 4592, 4841). Реципієнтами в них зазначалися різні українські військові частини.

Також показово, що, крім згаданої вище, також 19 січня 2022 року окремо була зареєстрована ініціатива Президента США (програма PD 2021) на $260 млн, розрахована до жовтня 2022 року.

Програм з інших питань, які би перевищили планку у 100 млн, було не так вже й багато. Це:

• № 4949 — зміцнення громадської довіри ($180,2 млн). Її зареєстрували у квітні 2022 року. Донором стала компанія зі Сполучених Штатів, а реципієнтами — благодійні та громадські, урядові та неурядові організації, новинна служба, неформальні групи, приватні волонтерські організації;
• № 3234 – виявлення та припинення ядерної контрабанди ($120 млн). Реципієнтами значаться органи та підрозділи Держприкордонслужби (академія, КПП, прикордонні загони). Між іншим, на посилення кордонів реєструвалися й інші, більш дрібні. Так, наприклад, у травні 2022 року — на $63,4 млн (див. № 4911);
• № 3480 – розвиток та підвищення спроможності Національної гвардії України ($99,5 млн, майже 100, тож вирішили також внести в «рейтинг»).

Міжнародні партнери постійно допомагали із супроводженням різноманітних реформ.

Так, наприклад, на фінансування заснування та функціонування інституту бізнес-омбудсмана в Україні у 2021 році ЄБРР зареєстрував проєкт №4815 на суму $4,2 млн. Реципієнтом значиться громадська спілка.

Зареєстрована за № 3504 програма реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» була оцінена у $25 млн. Але й список отримувачів тут було заявлено чималий: Державна судова адміністрація, Мін’юст, вищі суди, АМКУ, виші та громадські організації.

Опікувалися і сприянням рівності ЛГБТІ-людей в Україні. Так, Національний демократичний інститут міжнародних відносин (Велика Британія) виділив жіночому об’єднанню, благодійному фонду та благодійній організації £1,6 млн.

Щоправда, під досить об’ємні реформи іноді планувалися зовсім мізерні суми. Так, на підтримку реформування системи виконання судових рішень (болюча проблема для кожного юриста-практика) у 2018 році ОБСЄ  виділив Мін’юсту аж €35 тис. Допомогу у забезпеченні принципів верховенства права та прав людини у законодавчій та судовій практиках в 2017 році ОБСЄ оцінило в €45 тис. (проєкт № 3641)

Не забували партнери і про правоохоронні органи. Вартість підтримки і забезпечення сталості реформ у Національній поліції України становила $20 млн (проєкт № 3507). Час від часу ОБСЄ планувала невеличку допомогу СБУ у питанні дотримання прав людини (проєкти № 3912 — €81 тис., № 4866 — €61 тис., № 4124 — €72 тис.) та Державному бюро розслідувань (проєкт № 4693 на €30 тис.).

Як адвокату мені також було цікаво побачити в списку проєкти з реформування адвокатури. Особливо якщо врахувати, що профільний закон був ухвалений ще 2012 року. Відтоді в Україні діє незалежна від держави Національна асоціація адвокатів України. А сам закон за десять років чинності не зазнав суттєвих змін у частині принципів та організації роботи цієї самоврядної організації.

За таких обставин у 2015 році було зареєстровано проєкт МТД № 3248 з формування національної адвокатури України відповідно до європейських стандартів та створення системи підвищення кваліфікації адвокатів, які беруть участь у кримінальному провадженні, і заплановано під це $826 тис. (№ 3248). А на зміцнення професіоналізму адвокатів в Україні — ще $1,1 млн (№ 3638). Утім, усе стає зрозумілим, якщо врахувати заявленого бенефіціара у вигляді Міністерства юстиції та реципієнта — Координаційний центр з надання правової допомоги, підпорядкований самому Мін’юсту.

Тож кожному, хто працює в тій чи іншій галузі економіки або на державній службі, безумовно, буде цікаво дізнатися про обсяг «вливань» у своєму секторі. І дати відповідь на запитання, чи відчувався на практиці ефект від наданої допомоги.

Оскільки, на думку окремих європейських експертів, в Європейському Союзі немає країн, масштаби корупції в яких були б такими самими, як в Україні, тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради не було б зайвим вивчити весь масив даних, наведених у таблиці.

Адже він становить самостійний інтерес якщо не для організації моделі контролю за матеріально-технічною допомогою у вигляді озброєння, що сьогодні надходить від міжнародних партнерів, то хоча б для розуміння напрямів, обсягів допомоги, а також донорів та реципієнтів. Щоб реалізувати справжній парламентський контроль.

https://pravo.ua/iustytsiia-reformy-i-natsbezpeka-skilky-mizhnarodnoi-tekhnichnoi-dopomohy-otrymala-ukraina/

Не зброєю єдиною. На що саме Україні виділяли мільярди доларів міжнародної допомоги під час війни.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, АДВОКАТ, ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ

 

У Верховній Раді вирішили протидіяти публікаціям про неналежне використання Україною озброєння, наданого іноземними партнерами, і створили для цього тимчасову слідчу комісію. Вона має виробити модель контролю за допомогою. Але подібний механізм існує вже досить давно. Чи працює він – інше питання.

Пропаганда корупції

Йдеться про Постанову ВР «Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань моніторингу отримання і використання міжнародної матеріально-технічної допомоги під час воєнного стану», ухвалену 19 липня на базі внесеного за день до цього проекту № 7563.

Її ініціатор (нардеп Рустем Умєров) відзначаючи допомогу від десятків міжнародних партнерів у вигляді озброєння, що вже використовується на фронті після 24 лютого, коли РФ розпочала другу фазу війни, також зважає на інформаційну складову протистояння, у якій ворог закидає корупційні ризики. Тож Україна має довести усьому світові, що процедури транспортування, розподілення та використання матеріально-технічної допомоги є прозорими та позбавлені негативних чинників.

Відтак, пропонується доручити ТСК підготувати законодавчі ініціативи щодо створення моделі парламентського контролю над отриманням і використанням міжнародної матеріально-технічної допомоги (зокрема, озброєння), а також організувати парламентські слухання для розгляду випадків порушення законності і прозорості використання допомоги.

Але міжнародна допомога Україні, як і війна на нашій території, розпочалися не 24 лютого 2022 року. Тож контролем за використанням допомоги парламенту варто поцікавитися з більш раннього часу. Бо закиди у корумпованості влади лунають далеко не перший рік і не обмежуються темою постачання зброї.

Механізм за аналогією

Саме тому доречно звернути увагу на механізм реалізації в Україні міжнародної технічної допомоги (МТД) - фінансових та інших ресурсів та послуг, що відповідно до міжнародних договорів України надаються партнерами з розвитку на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України.

Чинний сьогодні порядок її залучення, використання та моніторингу був затверджений більш як 20 років тому постановою Кабміну від 15.02.2002 р. № 153. І в рамках цього механізму Україні вже були реалізовані і реалізуються сьогодні проекти на десятки тисяч, сотні тисяч, мільйони і сотні мільйонів доларів США.

Отже, порядок визначає як процедуру залучення МТД так і її використання та моніторингу, зокрема, питання державної реєстрації, моніторингу проектів (програм), акредитації виконавців, реєстрації представництва донорської установи в Україні тощо.

Прикметно, що, крім власне фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті або стипендій, МТД може також залучатись у вигляді:

- будь-якого майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні (чим не сьогоднішня допомога озброєнням?);

- робіт і послуг (цілком може бути інструктаж чи навчання);

- прав інтелектуальної власності.

В контексті вивчення питання контролю за використанням озброєння, інтерес може представляти процедура моніторингу. Він проводиться Секретаріатом Кабінету Міністрів України разом з бенефіціаром (відповідальний державний орган) та уповноваженими представниками партнера з розвитку (країна чи міжнародна організація, що виступила донором) у двох формах:

- поточний - під час реалізації проекту. Безпосередній отримувач (реципієнт) подає беніфіціарові двічі на рік результати за встановленою формою та копії протоколів засідань наглядових рад та експертних груп, що утворюються для супроводження діяльності;

- заключний – відповідно на заключному етапі реалізації.

Неподання звітів вважається рівнозначним незадовільному впровадженню проекту. В такому випадку Секретаріат Кабміну інформує донора про це та порушує питання про зупинення реалізації проекту.

Крім цього бенефіціар та реципієнт також мають розміщувати на власному веб-сайті результати річного моніторингу проекту (програми) та інші матеріали або документи, розроблені в рамках проекту (програми).

Від тисяч до сотень мільйонів…

Згідно з установленим порядком, усі проекти міжнародної технічної допомоги підлягають обов’язковій державній реєстрації, яка здійснюється Секретаріатом Кабміну. Тож ми вирішили поцікавитися в Уряді, які саме проекти МТД, починаючи з 2014 року (коли фактично почалася війна з РФ), були зареєстровані.

У відповідь отримали досить велику зведену таблицю, що містить дані стосовно назв проектів, бюджету, термінів дії, реципієнтів, бенефіціарів та виконавців.

Ключовими секторами, куди міжнародні донори спрямовували допомогу, були і залишаються: національна безпека і оборона, ядерна безпека, урядування та громадянське суспільство, охорона здоров’я, освіта і наука, енергетика та енергоефективність, банківський та фінансовий, аграрний сектори, регіональний розвиток, відновлення Донбасу та ВПО тощо.

Найбільшими донорами для України є Сполучені Штати Америки. Іншими - Канада, ФРН, Швеція, Швейцарія, Японія, Туреччина, Данія, а також організації системи ООН, ЄБРР.

Звісно, охопити та проаналізувати в межах однієї статті всі проекти не вбачається за можливе. Тому ми наведемо кілька з них, що характеризують досить широку «палітру» допомоги: від дрібної у $12,5 тис. від США для МЗС України на протидію російській дезінформації або €22,5 тис. від ОБСЄ на інституційний розвиток Вищого антикорупційного суду у 2020 році (див. №№ 4434, 4436) до $281,7 млн. фінансування надання Міноборони України військової техніки, майна та послуг США (програма була зареєстрована 19 січня 2022 року за №4247 та розрахована до 2024 року).

Дійсно, найбільш щедрими згідно даних Кабміну, є пожертвування закордонних донорів у сектор національної безпеки і оборони. Ми нарахували принаймні шість зареєстрованих проектів, пов’язаних із сприянням безпеці в Україні, які спонсорувалися Сполученими Штатами із заявленою сумою більше $100 млн (№№  3769, 4067, 4193, 4247, 4592, 4841). Реципієнтами в них зазначалися різні українські військові частини.

Також прикметно, що крім згаданої вище, також 19 січня 2022 року окремо була зареєстрована ініціатива Президента США (програма PD 2021) на $260 млн., розрахована до жовтня 2022 року.

Програм з інших питань, які б перевершили планку у 100 млн., було не так вже й багато. Це:

- №4949 – зміцнення громадської довіри ($180,2 млн). Її зареєстрували у квітні 2022 року. Донором виступила компанія зі Сполучених Штатів, а реципієнтами – благодійні та громадські, урядові та неурядові організації, новинна служба, неформальні групи, приватні волонтерські організації;

- № 3234 - виявлення та припинення ядерної контрабанди ($120 млн.). Реципієнтами значаться органи та підрозділи Держприкордонслужби (академія, КПП, прикордонні загони). Між іншим, на посилення кордонів реєструвалися й інші, більш дрібні. Так, наприклад, у травні 2022 року – на $63,4 млн. (див. № 4911);

- №3480 - розвиток та підвищення спроможності Національної гвардії України ($99,5 млн., майже 100, тож вирішили також уключити в «рейтинг»).

Міжнародні партнери постійно допомагали із супроводженням різноманітних реформ.

Так, наприклад, на фінансування заснування та функціонування інституту бізнес-омбудсмана в Україні у 2021 році ЄБРР зареєстрував проект №4815 на суму $4,2 млн. Реципієнтом значиться громадська спілка.

Зареєстрована за №3504 програма реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» була оцінена у $25 млн. Але й список отримувачів тут було заявлено досить розлогий: Державна судова адміністрація, Мін’юст, вищі суди, АМКУ, виші та громадські організації.

Опікувалися і сприянням рівності ЛГБТІ людей в Україні. Так, Національний демократичний інститут міжнародних відносин (Велика Британія) виділив жіночому об’єднанню, благодійному фонду та благодійній організації £1,6 млн.

Правда, під досить об’ємні реформи іноді планувалися зовсім «смішні суми». Так, на підтримку реформування системи виконання судових рішень (болюча проблема для кожного практикуючого юриста) у 2018 році ОБСЄ  виділив Мін’юсту аж €35 тис. Допомогу у забезпеченні принципів верховенства права та прав людини у законодавчій та судовій практиках в 2017 році ОБСЄ оцінило в €45 тис. (проект №3641)

Не забували партнери і про правоохоронні органи. Вартість підтримки і забезпечення сталості реформ у Національній поліції України становила $20 млн. (проект №3507). Час від часу ОБСЄ планувала невеличку допомогу СБУ у питанні дотримання прав людини (проекти № 3912 – €81 тис., №4866 – €61 тис., №4124 – €72 тис.) та Державному бюро розслідувань (проект №4693 на €30 тис.).

Як адвокату мені також було цікаво побачити в списку проекти з реформування адвокатури. Особливо, якщо врахувати, що профільний Закон був ухвалений ще 2012 року. Відтоді в Україні діє незалежна від держави Національна асоціація адвокатів України. А сам закон за десять років своєї дії не зазнав суттєвих змін в частині принципів та організації роботи цієї самоврядної організації.

За таких обставин у 2015 році було зареєстровано проект МТД №3248 з формування національної адвокатури України відповідно до європейських стандартів та створення системи підвищення кваліфікації адвокатів, які беруть участь у кримінальному провадженні і заплановано під це $826 тис. (№3248) А на зміцнення професіоналізму адвокатів в Україні – ще $1,1 млн. (№3638). Втім, усе стає зрозумілим, якщо врахувати заявленого бенефіціара у вигляді Міністерства юстиції, а реципієнта – Координаційний центр з надання правової допомоги, підпорядкований самому Мін’юсту.

Тож кожному, хто працює в тій чи іншій галузі економіки або на державній службі, безумовно, буде цікаво дізнатися про обсяг «вливань» у своєму секторі. І дати відповідь на запитання: чи відчував я на практиці ефект від наданої допомоги.

Оскільки, на думку окремих європейських експертів, в Європейському Союзі немає країн, масштаби корупції в яких були б такими ж, як в Україні, тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради не було б зайвим вивчити увесь масив даних, наведений у таблиці.

Адже він представляє самостійний інтерес якщо не для організації моделі контролю за матеріально-технічною допомогою у виді озброєння, що сьогодні надходить від міжнародних партнерів, то хоча б для розуміння напрямів, обсягів допомоги, а також їхніх донорів та реципієнтів. Аби реалізувати справжній парламентський контроль.

https://zib.com.ua/ua/152332-na_scho_same_ukraini_vidilyali_milyardi_dolariv_mizhnarodnoi.html

Арешт активів РФ: зняття чи стягнення?

Перспективу оцінив екс-керівник Мін’юсту  

У відновленні прав українців, постраждалих внаслідок збройної агресії РФ, головним є стягнення коштів, а не блокування активів РФ. Останнє по своїй суті є лише попереднім (забезпечувальним) кроком. Тому й ефективність діяльності Мін'юсту слід визначати винятково за критерієм розміру стягнених коштів.

Про це виданню «Закон і Бізнес» розповів екс-заступник міністра юстиції, адвокат Володимир Богатир, коментуючи позицію чинного очільника Мін’юсту Дениса Малюськи щодо стану блокування за кордоном та передачі Україні російських активів.

Цікаво, що сьогодні Європейський Союз подовжив економічні санкції проти Росії за вторгнення в Україну на шість місяців - до 31 січня 2023 року.

А саме Міністерство юстиції України сьогодні є головним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції.

Д.Малюська нещодавно розповідав, що в країнах, де знаходяться російські активи, процес відбувається досить швидко: оперативно шукають, блокують і, відповідно, реагують на запити чи повідомлення в тому числі від України щодо того, які активи знайдені.

«У Європі та інших розвинених країнах Світу, як і раніше діє принцип непорушності права власності, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном», - пояснив адвокат, виділивши при цьому два аспекти у цьому питанні:

«З одного боку, на сьогодні в Україні є тисячі зруйнованих будинків, підприємств, втрачених та понівечених життів. І жодні мотиви будь-якого характеру – політичного, економічного, військового чи іншого характеру – не можуть бути виправданням агресії проти України, як відповідно до статті 2 Статуту ООН, так і положень Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, - зазначив він. – З іншого боку, існує практика зняття арешту з активів у разі наявності обгрунтованої правової позиції».

У зв’язку із цим юрист нагадав кейс, що триває з 2020 року, коли Банк Англії відмовився передати 30 тон золота Центральному банку Венесуели. Суть спору полягала в контролі над цим активом Президентом Ніколасом Мадуро чи представником опозиції Хуаном Гуайдо. Апеляційна інстанція зазначила, що визнання Гуайдо президентом «де-юре» (за законом) не виключає визнання Сполученим Королівством Мадуро президентом «де-факто». «Верховний суд Великої Британії вказав, що визнання Лондоном венесуельської опозиції президентом південноамериканської нації є «ясним і недвозначним», але вважається, що Комерційна юрисдикція повинна розглянути чи приймає вона до уваги рішення Верховного Суду Венесуели, яке анулювало повноваження призначеного Гуайдо».

З цього В.Богатир робить висновок, що іноземні суди будуть ретельно розглядати всі аспекти діяльності як російської так і української влади.

Серед ризиків для української влади він називає наявну негативну практику оскарження санкцій в ЄС, США, в тому числі які були введені за зверненням української влади. Також широке трактування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його реалізації. «Тобто скоріше може йтися про звернення стягнень саме на активи держави, а не фізичних чи юридичних осіб», - резюмує адвокат, який прогнозує багаторічний процес стягнення активів РФ для української держави.

Довідково: Санкції Європейського Союзу вперше були введені у 2014 році у відповідь на дії Росії, які дестабілізують ситуацію в Україні. Вони були значно розширені з лютого 2022 року у світлі непровокованої та необґрунтованої військової агресії Росії проти України. Наразі вони складаються з широкого спектру секторальних заходів, включаючи обмеження щодо фінансів, енергетики, технологій та товарів подвійного призначення, промисловості, транспорту та предметів розкоші.

https://zib.com.ua/ua/152270-aresht_aktiviv_rf_znyattya_chi_styagnennya_perspektivu_ocini.html

Від засудження до санкцій. Як Євросоюз формує політику заборон стосовно РФ

.

 

МИХАЙЛО ЗАГРЕБНИЙ

Через розв'язану в Україні війну російські підприємства потрапили під галузеві санкції Європейського Союзу. Втім, багато експертів нарікають на недостатність обмежувальних заходів: охопили далеко не всіх, та й трапляються прикрі винятки. Які правила діють у ЄС із цього питання – спробуємо розібратися.

Хронологія загострення

У ЄС почали запроваджувати обмеження у відносинах з Росією ще 2014 року. Так, 6 березня 2014 року глави держав та урядів ЄС рішуче засудили неспровоковане порушення Росією суверенітету та територіальної цілісності України та закликали Російську Федерацію негайно вивести свої збройні сили в райони їх постійної дислокації. Вони заявили, що будь-які подальші кроки Росії з дестабілізації ситуації в Україні призведуть до додаткових і далекосяжних наслідків для відносин у широкому спектрі економічних сфер.

22 липня Рада ЄС закликала Росію активно використовувати свій вплив на незаконні збройні формування, щоб отримати доступ до місця збиття рейсу MH17 Malaysian Airlines на Донбасі, а також забезпечити співпрацю у напрямі розслідування інциденту. Рада ЄС також закликала Росію зупинити зростаючий потік зброї, техніки та бойовиків через кордон, щоб досягти швидких і відчутних результатів у деескалації, а також вивести додаткові війська з прикордонної зони. Зважаючи на дії Росії, які дестабілізують ситуацію в Україні, 31 липня 2014 року Рада ЄС вжила обмежувальних заходів.

30 серпня 2014 року Рада знов засудила збільшення надходження бойовиків і зброї з території Росії на схід України та агресію російських збройних сил на українській території і 8 вересня 2014 року вжила чергових обмежувальних заходів. 4 грудня 2014 року Рада ЄС уточнила деякі положення.

19 березня 2015 року Європейська рада погодилася, що тривалість обмежувальних заходів має бути чітко пов’язана з повним виконанням Мінських угод.

22 червня 2015 року обмежувальні заходи були подовжені на шість місяців, аби оцінити стан виконання Мінських угод. Наприкінці року стало зрозуміло, що ці угоди не будуть імплементовані, тож обмежувальні заходи були продовжені ще на шість місяців.

Принципи відносин

У березні 2016 року Рада ЄС із закордонних справ погодила п’ять керівних принципів відносин між Європейського Союзу і Росією:

1. Виконання Мінських домовленостей як ключової умови будь-якої суттєвої зміни позиції ЄС щодо Росії.

2. Зміцнення відносин зі східними партнерами ЄС та іншими сусідами, зокрема в Центральній Азії.

3. Посилення стабільності ЄС (зокрема у питаннях енергетичної безпеки, протидії гібридним загрозам та стратегічної комунікації).

4. Необхідність вибіркової взаємодії з Росією з питань, що становлять інтерес для ЄС.

5. Потреба підтримувати контактах між людьми та російського громадянського суспільства.

І на підставі цих критеріїв, починаючи з 2016 року, Рада ЄС двічі на рік продовжувала дію обмежувальних заходів.

Наслідки вторгнення

22 лютого 2022 року ЄС рішуче засудив рішення президента Російської Федерації про визнання непідконтрольних уряду територій Донецької та Луганської областей України незалежними суб’єктами та подальше рішення направити туди російські війська. В ЄС оцінили це як незаконний акт, який ще більше підриває суверенітет і незалежність України та є грубим порушенням міжнародного права та міжнародних угод. Зважаючи на ситуацію, 23 лютого Рада ЄС прийняла подальші секторальні обмежувальні заходи. Цими заходами було введено заборону на фінансування Російської Федерації, її Уряду та Центробанку.

24 лютого президент РФ оголосив про початок військової операції в Україні, і російські збройні формування почали наступ на Україну. У відповідь ЄС рішуче засудив неспровоковане вторгнення в Україну збройних сил РФ та причетність Білорусі до цього.

Одразу Рада ухвалила подальші обмежувальні заходи, а саме:

- заборона експорту товарів подвійного призначення, а також тих товарів, які можуть сприяти обороноздатності та безпеці Росії;

- заборона державного фінансування або фінансової допомоги для торгівлі з Росією чи інвестицій у неї;

- заборона експорту товарів і технологій для використання в нафтопереробці

- низка заборон в авіаційному секторі.

- заборони окремих фінансових операцій з Росією.

В подальшому їх обсяг невпинно збільшувався. Вже 28 лютого Рада заборонила всі операції з Центральним банком Росії, а також заборони на політ у повітряному просторі ЄС і обмеження доступу до аеропортів ЄС російським перевізникам.

1 березня запроваджено заходи, що виключили ключові російські банки з системи SWIFT (домінуючої у світі системи обміну фінансовими повідомленнями), а також блокували передачу та розповсюдження державних каналів дезінформації.

9 березня Рада вжила заходи щодо експорту морських навігаційних товарів і технологій радіозв’язку до Росії, а 15 березня -  запровадила ще один пакет галузевих економічних заходів, що включали додаткові фінансові та торгові заборони.

Перелік регламентів та рішень

Ці та інші санкції визначаються низкою регламентів та рішень ЄС, які були ухвалені раніше, але поступово доповнювалися з огляду на нові обставини. Усі вони оприлюднюються в Офіційному журналі ЄС.

Ключові санкції ЄС, запроваджені у відповідь на повномасштабну військову агресію Росії проти України, викладені в поправках до таких актів:

- Рішення Ради від 31.07.2014 № 2014/512/CFSP щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні;

- Регламент Ради (ЄС) від 31.07.2014 № 833/2014 щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні;

- Рішення Ради від 17.03.2014 №2014/145/CFSP щодо обмежувальних заходів щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України;

- Регламент Ради (ЄС) від 17.03.2014 № 269/2014 щодо обмежувальних заходів щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України;

- Рішення Ради від 15.10.2012 №2012/642/CFSP від ​​15 жовтня 2012 року щодо обмежувальних заходів проти Білорусі;

- Регламент Ради (ЄС) від 18.05.2006 № 765/2006 про обмежувальні заходи проти президента Лукашенка та деяких посадових осіб Білорусі (в документи стосовно Білорусі вносилися зміни з огляду на участь країни в російській агресії проти України).

Винятки - непублічні

А от що стосується появи винятків із санкцій, то тут не все так прозоро. Нагадаємо, вибудовуючи ставлення до агресора, у Європі згідно із одним із сформульованих принципів, допускають вибіркову взаємодію з Росією з питань, що становлять інтерес для ЄС.

«Європа запровадила санкції щодо військово-промислового комплексу, а також підприємств, пов’язаних з поширенням товарів подвійного призначення. Втім, є чимало галузей, що забезпечують російський ВПК сировиною або обладнанням і сьогодні працюють з європейськими контрагентами, - в ексклюзивному коментарі виданню «Закон і Бізнес» розповів адвокат, заслужений юрист України Володимир Богатир. – Умовно, російське підприємство, яке відливає сталь для ракет, що летять українськими містами, сьогодні може і не бути під санкціями ЄС. Воно вільно купує в Європі верстати для виготовлення продукції, яка через якийсь час все одно потрапляє на військовий завод. Звісно, європейські партнери зацікавлені у ринках збуту, тож така «вибіркова взаємодія» фактично становить для нас пряму загрозу».

Відтак, адвокат звернувся до Європейської комісії (вищий орган виконавчої влади ЄС) із запитом надати список тих країн і компаній, які зверталися з проханням про звільнення від санкцій ЄС проти Росії в період з 24 лютого 2022 року. Копію відповіді він надав редакції нашого видання.

В.Богатирю з жалем повідомили, що Комісія не володіє документами, які б відповідали опису, наведеному у зверненні.

В якості пояснення розповіли, що під час обговорення Радою необхідності нових обмежувальних заходів (санкцій) будь-яка держава-член може попросити включити виняток або можливість надання виключення до правових актів, якими вводяться обмежувальні заходи. Ці обговорення в Раді стосуються спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС і не є публічними.

А з огляду на те, що рішення Ради ухвалюються одностайно державами-членами, розкриття будь-яких документів, які показують, яка держава-член успішно пропонувала щось або не змогла отримати те, що вона пропонувала під час цих обговорень, може підірвати захист суспільних інтересів у міжнародних відносинах.

У самій Комісії, судячи з відповіді, також немає найменувань компаній або персональних даних громадян, що звертаються із проханням про винятки.

https://zib.com.ua/ua/152148.html