вторник, 19 июля 2022 г.

Від засудження до санкцій. Як Євросоюз формує політику заборон стосовно РФ

.

 

МИХАЙЛО ЗАГРЕБНИЙ
Через розв'язану в Україні війну російські підприємства потрапили під галузеві санкції Європейського Союзу. Втім, багато експертів нарікають на недостатність обмежувальних заходів: охопили далеко не всіх, та й трапляються прикрі винятки. Які правила діють у ЄС із цього питання – спробуємо розібратися.

Хронологія загострення

У ЄС почали запроваджувати обмеження у відносинах з Росією ще 2014 року. Так, 6 березня 2014 року глави держав та урядів ЄС рішуче засудили неспровоковане порушення Росією суверенітету та територіальної цілісності України та закликали Російську Федерацію негайно вивести свої збройні сили в райони їх постійної дислокації. Вони заявили, що будь-які подальші кроки Росії з дестабілізації ситуації в Україні призведуть до додаткових і далекосяжних наслідків для відносин у широкому спектрі економічних сфер.

22 липня Рада ЄС закликала Росію активно використовувати свій вплив на незаконні збройні формування, щоб отримати доступ до місця збиття рейсу MH17 Malaysian Airlines на Донбасі, а також забезпечити співпрацю у напрямі розслідування інциденту. Рада ЄС також закликала Росію зупинити зростаючий потік зброї, техніки та бойовиків через кордон, щоб досягти швидких і відчутних результатів у деескалації, а також вивести додаткові війська з прикордонної зони. Зважаючи на дії Росії, які дестабілізують ситуацію в Україні, 31 липня 2014 року Рада ЄС вжила обмежувальних заходів.

30 серпня 2014 року Рада знов засудила збільшення надходження бойовиків і зброї з території Росії на схід України та агресію російських збройних сил на українській території і 8 вересня 2014 року вжила чергових обмежувальних заходів. 4 грудня 2014 року Рада ЄС уточнила деякі положення.

19 березня 2015 року Європейська рада погодилася, що тривалість обмежувальних заходів має бути чітко пов’язана з повним виконанням Мінських угод.

22 червня 2015 року обмежувальні заходи були подовжені на шість місяців, аби оцінити стан виконання Мінських угод. Наприкінці року стало зрозуміло, що ці угоди не будуть імплементовані, тож обмежувальні заходи були продовжені ще на шість місяців.

Принципи відносин

У березні 2016 року Рада ЄС із закордонних справ погодила п’ять керівних принципів відносин між Європейського Союзу і Росією:

1. Виконання Мінських домовленостей як ключової умови будь-якої суттєвої зміни позиції ЄС щодо Росії.

2. Зміцнення відносин зі східними партнерами ЄС та іншими сусідами, зокрема в Центральній Азії.

3. Посилення стабільності ЄС (зокрема у питаннях енергетичної безпеки, протидії гібридним загрозам та стратегічної комунікації).

4. Необхідність вибіркової взаємодії з Росією з питань, що становлять інтерес для ЄС.

5. Потреба підтримувати контактах між людьми та російського громадянського суспільства.

І на підставі цих критеріїв, починаючи з 2016 року, Рада ЄС двічі на рік продовжувала дію обмежувальних заходів.

Наслідки вторгнення

22 лютого 2022 року ЄС рішуче засудив рішення президента Російської Федерації про визнання непідконтрольних уряду територій Донецької та Луганської областей України незалежними суб’єктами та подальше рішення направити туди російські війська. В ЄС оцінили це як незаконний акт, який ще більше підриває суверенітет і незалежність України та є грубим порушенням міжнародного права та міжнародних угод. Зважаючи на ситуацію, 23 лютого Рада ЄС прийняла подальші секторальні обмежувальні заходи. Цими заходами було введено заборону на фінансування Російської Федерації, її Уряду та Центробанку.

24 лютого президент РФ оголосив про початок військової операції в Україні, і російські збройні формування почали наступ на Україну. У відповідь ЄС рішуче засудив неспровоковане вторгнення в Україну збройних сил РФ та причетність Білорусі до цього.

Одразу Рада ухвалила подальші обмежувальні заходи, а саме:

- заборона експорту товарів подвійного призначення, а також тих товарів, які можуть сприяти обороноздатності та безпеці Росії;

- заборона державного фінансування або фінансової допомоги для торгівлі з Росією чи інвестицій у неї;

- заборона експорту товарів і технологій для використання в нафтопереробці

- низка заборон в авіаційному секторі.

- заборони окремих фінансових операцій з Росією.

В подальшому їх обсяг невпинно збільшувався. Вже 28 лютого Рада заборонила всі операції з Центральним банком Росії, а також заборони на політ у повітряному просторі ЄС і обмеження доступу до аеропортів ЄС російським перевізникам.

1 березня запроваджено заходи, що виключили ключові російські банки з системи SWIFT (домінуючої у світі системи обміну фінансовими повідомленнями), а також блокували передачу та розповсюдження державних каналів дезінформації.

9 березня Рада вжила заходи щодо експорту морських навігаційних товарів і технологій радіозв’язку до Росії, а 15 березня -  запровадила ще один пакет галузевих економічних заходів, що включали додаткові фінансові та торгові заборони.

Перелік регламентів та рішень

Ці та інші санкції визначаються низкою регламентів та рішень ЄС, які були ухвалені раніше, але поступово доповнювалися з огляду на нові обставини. Усі вони оприлюднюються в Офіційному журналі ЄС.

Ключові санкції ЄС, запроваджені у відповідь на повномасштабну військову агресію Росії проти України, викладені в поправках до таких актів:

- Рішення Ради від 31.07.2014 № 2014/512/CFSP щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні;

- Регламент Ради (ЄС) від 31.07.2014 № 833/2014 щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні;

- Рішення Ради від 17.03.2014 №2014/145/CFSP щодо обмежувальних заходів щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України;

- Регламент Ради (ЄС) від 17.03.2014 № 269/2014 щодо обмежувальних заходів щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України;

- Рішення Ради від 15.10.2012 №2012/642/CFSP від ​​15 жовтня 2012 року щодо обмежувальних заходів проти Білорусі;

- Регламент Ради (ЄС) від 18.05.2006 № 765/2006 про обмежувальні заходи проти президента Лукашенка та деяких посадових осіб Білорусі (в документи стосовно Білорусі вносилися зміни з огляду на участь країни в російській агресії проти України).

Винятки - непублічні

А от що стосується появи винятків із санкцій, то тут не все так прозоро. Нагадаємо, вибудовуючи ставлення до агресора, у Європі згідно із одним із сформульованих принципів, допускають вибіркову взаємодію з Росією з питань, що становлять інтерес для ЄС.

«Європа запровадила санкції щодо військово-промислового комплексу, а також підприємств, пов’язаних з поширенням товарів подвійного призначення. Втім, є чимало галузей, що забезпечують російський ВПК сировиною або обладнанням і сьогодні працюють з європейськими контрагентами, - в ексклюзивному коментарі виданню «Закон і Бізнес» розповів адвокат, заслужений юрист України Володимир Богатир. – Умовно, російське підприємство, яке відливає сталь для ракет, що летять українськими містами, сьогодні може і не бути під санкціями ЄС. Воно вільно купує в Європі верстати для виготовлення продукції, яка через якийсь час все одно потрапляє на військовий завод. Звісно, європейські партнери зацікавлені у ринках збуту, тож така «вибіркова взаємодія» фактично становить для нас пряму загрозу».

Відтак, адвокат звернувся до Європейської комісії (вищий орган виконавчої влади ЄС) із запитом надати список тих країн і компаній, які зверталися з проханням про звільнення від санкцій ЄС проти Росії в період з 24 лютого 2022 року. Копію відповіді він надав редакції нашого видання.

В.Богатирю з жалем повідомили, що Комісія не володіє документами, які б відповідали опису, наведеному у зверненні.

В якості пояснення розповіли, що під час обговорення Радою необхідності нових обмежувальних заходів (санкцій) будь-яка держава-член може попросити включити виняток або можливість надання виключення до правових актів, якими вводяться обмежувальні заходи. Ці обговорення в Раді стосуються спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС і не є публічними.

А з огляду на те, що рішення Ради ухвалюються одностайно державами-членами, розкриття будь-яких документів, які показують, яка держава-член успішно пропонувала щось або не змогла отримати те, що вона пропонувала під час цих обговорень, може підірвати захист суспільних інтересів у міжнародних відносинах.

У самій Комісії, судячи з відповіді, також немає найменувань компаній або персональних даних громадян, що звертаються із проханням про винятки.

https://zib.com.ua/ua/152148.html

суббота, 16 июля 2022 г.

ПРО БОРОТЬБУ З ОЛІГАРХАМИ І ЗАСТОСУВАННЯ САНКЦІЙ — БЛОГ ВОЛОДИМИРА БОГАТИРЯ

У сфері застосування обмежень прав людини Рада національної безпеки і оборони України набрала особливої ваги. Начебто координаційний орган, але має потужні повноваження! А ще — кредит довіри, що пильно охороняється єдиною інформаційною політикою. Рішення приймаються швидко, б’ють боляче. І вже майже ні в кого не виникає правових питань.

Боротьба з годівниками

Не один рік в українському суспільстві обговорюють тему зменшення впливу на політиків та владу новоспечених багатіїв, що отримали свої статки за рахунок пострадянських державних засобів виробництва, скуплених за безцінь.

Чи дотримувались українські олігархи конституційного обов’язку сплачувати податки? Чому цьому питанню не приділялася належна увага? Утім, як і питанню отримання ними у власність промислових та інших засобів виробництва… Адже мова може йти не тільки про цивільно-правові відносини, де сплили строки давності, але й про кримінально-правовий аспект перевірки законності набуття таких активів.

Тема, звісно, не нова… Ще Арістотель звертав увагу на можливість корупції у сфері управління, «коли влада поповнюється із середовища всього цивільного населення, так що до складу уряду потрапляють найчастіше люди зовсім бідні, яких <…> легко можна підкупити», та водночас застерігав від фактичної «купівлі влади» за рахунок запровадження майнового цензу.

Але на іншій стороні деолігархізації по-українські існує стаття 24 Конституції, яка вказує:

не може бути привілеїв чи обмежень за соціальним походженням та майновим станом.

Так або інакше, Європейська комісія поставила вимогу щодо прийняття антиолігархічного законодавства. І 23 вересня 2021 року Верховна Рада таки ухвалила Закон № 1780-IX «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Боротьба з тими, хто останні десятиліття формував і «підгодовував» ту саму владу, розпочалася офіційно.

Саме на РНБО було покладено ключове завдання призначати «винних». Згідно зі ст.ст. 5, 6 цього закону рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом), приймається Радою національної безпеки і оборони України на підставі подання Кабінету Міністрів України, члена Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України, Служби безпеки України або Антимонопольного комітету України. Рішення РНБО є підставою для включення таких осіб до Реєстру олігархів.

І нещодавно, наприкінці червня 2022 року, було затверджено положення про цей реєстр (Указ Президента України № 459/2022), чим фактично було зроблено фінальний крок до впорядкування відносин держави з великим бізнесом. Але чи не суперечить він конституційному принципу рівності прав і свобод перед законом та відсутності привілеїв чи обмежень за ознаками майнового стану або іншими ознаками?

Санкціонують усі!

Вельми популярною в останні місяці також стала тема санкцій. Здається, що профільний Закон № 1644-VII, ухвалений 14 серпня 2014 року, запрацював на повну лише зараз.

Нагадаємо, рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій (персональних санкцій) приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію Указом Президента України. Рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов’язковим для виконання. Переліки фізичних та юридичних осіб, до яких застосовано санкції, визначені такими рішеннями РНБО України і є невіддільною частиною Указу Президента України щодо введення в дію цього рішення.

Але до виконання цього закону із завзяттям долучилося Національне агентство з питань запобігання корупції. Чиновники НАЗК виклали на своєму санкційному порталі «Головну базу даних про санкції, накладені через напад росії на Україну». База містить і своєрідний рейтинг країн за накладеними санкціями, і дані про активи причетних осіб (поки не застосовано санкції та пропонується їх включення до санкційних списків), і перелік даних про осіб із найбільшою кількістю активів, і план дій України щодо посилення санкцій проти росії…

На питання щодо того, хто є держателем та адміністратором бази, в цьому органі відповідати відмовилися.

Одночасно виникає питання: у воєнний час проблеми боротьби з корупцією в державі вже вирішені чи більше не цікаві? Адже діяльність Національного агентства з питань запобігання корупції начебто має відповідати його функціональному призначенню, меті та завданням діяльності, закріпленим у ст. 4 Закону «Про запобігання корупції».

Ба більше, у самому РНБО не до кінця розуміють, чому цими питаннями опікується НАЗК. На підтвердження відсутності повноважень НАЗК у вказаній сфері в РНБО зазначили, що не передавали і не делегували Агентству жодних своїх функцій та не залучали його до виявлення та розшуку активів.

Утім, у Президента таки долучили державні органи до санкційної роботи. Указом № 346/2022 від 18.05.2022 було створено робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, заподіяної Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. Діяльність цієї групи широко висвітлюється на сайті Офісу Президента України і має міжнародний та публічний характер.

Також уряд визначив Міністерство юстиції України головним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, що нині закріплено в положенні про це відомство.

А нещодавно (7 липня) Кабінет Міністрів у рамках удосконалення державної санкційної політики постановою № 772 надав необхідні повноваження міністерствам, але відповідно до сфери їх профільних напрямів діяльності.

І такі дії Президента та уряду можна назвати логічними з точки зору права та державного управління. Оскільки вони є реалізацією наявних повноважень, а також можуть сприяти внесенню якісних пропозицій до РНБО, яка приймає рішення щодо застосування санкцій.

Правовий моветон

Але очевидно, що сьогодні дії в межах і в спосіб, які передбачено Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції), не належать до сучасної політичної культури.

І така практика Національного агентства з питань запобігання корупції не відповідає ні принципу самостійності органів законодавчої і виконавчої влади у здійсненні покладених на них повноважень як фундаментальної основи конституційного ладу України (ч. 2 ст. 6 Конституції), ні основам правового порядку в Україні (ст. 19), ні положенням щодо статусу Кабінету Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113 Конституції).

Бо принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля.

Інший аспект проблеми пов’язаний із питанням контролю виконання рішень, прийнятих РНБО. Крім усього іншого, з формального боку тут ідеться і про виконання указів Президента, якими ці рішення вводяться в дію. Але з відповіді, яку було отримано від РНБО, випливає, що аналітичні документи з питань виконавської дисципліни та контролю за виконанням указів Президента України, якими введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, в період з 25 грудня 2014 року до дати надання відповіді на цей запит в Апараті РНБО України відсутні. Виходить, управлінський контроль за виконанням рішень РНБО (органу, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони), а також указів гаранта Конституції не здійснюється?!

Можливо, саме таке ставлення до питань забезпечення національної безпеки (коли ним опікуються ті, хто вважає це за потрібне, без чіткої вертикалі) дає змогу колегіальному органу ухвалювати рішення, які ніхто не контролює і за які ніхто не відповідатиме в майбутньому… Але в такому разі точно не варто згадувати, що Україна є демократичною та правовою державою.




среда, 4 мая 2022 г.

Війна - не привід. Держоргани не вправі ігнорувати запити на публічну інформацію, посилаючись на воєнний стан

.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, АДВОКАТ, ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ

Зважаючи на труднощі воєнного часу, частина держорганів перейшла на електронну форму спілкування з громадянами. А дехто взагалі вирішив, що відповідати на запити не потрібно і навіть шкідливо. Де межа правомірного обмеження права людини отримання публічної інформації, - спробуємо розібратися.

Без пояснення причин

Відповідно, до статті 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та статті 10 Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна людина має право безперешкодно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (ратифікована Законом № 631-IX від 20.05.2020) надає право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів. Під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана в будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.

Відповідно до ст. ст. 19, 40 та 68 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Основним та іншими законами. Їх має кожен неухильно додержуватися, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. З іншого боку, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Право на інформацію також закріплене у ст. 34 Конституції та ст. 5 Закону «Про інформацію» Воно передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

А згідно зі ст. ст. 5, 19 Закону «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію, незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Чутлива інформація

Як відомо, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 по всій території України введено воєнний стан, який було продовжено Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року та № 259/2022 від 18.04.2022 року до 25.05.2022 року та триває на даний час.

У статті 3 Указу прямо закріплена можливість обмеження права на свободу слова, гарантованого ст. 34 Конституції. Нагадаємо, ця свобода включає в себе і право збирати та зберігати інформацію.

На підставі цього, а також посилаючись на обставини непереборної сили, окремі державні органи зупинили надання відповідей за запити про публічну інформацію. Громадянам повідомляється про те, що розгляд інформаційного запиту буде здійснено після припинення або скасування воєнного стану.

Слід також зазначити, що Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не містить жодного прямого чи опосередкованого права обмежувати конституційні права на інформацію та звернення шляхом призупинення надання відповідей на запити та звернення відповідно.

Переважна більшість державних органів, розглядаючи інформаційні запити чітко дотримуються передбаченого законодавством правопорядку, втім у Раді суддів України пішли іншим шляхом. Там не лише обмежили доступ до публічної інформації щодо діяльності судової влади, але й вдались до погроз.

Так, рішенням №11 усім судам, Державній судовій адміністрації, іншим установам системи правосуддя наказано відстрочити надання відповідей на усі запити про публічну інформацію. А у разі надходження запитів щодо надання буд-якої публічної інформації щодо діяльності судів та установ системи правосуддя наказано направляти копії  запитів Службі безпеки України для ретельної перевірки осіб, які таку інформацію збирають та переслідуваної ними мети.  У мотивувальній частині рішення пояснюється, що збір відповідної інформації під час війни, може мати ознаки диверсійної діяльності, спрямованої проти України.

«Публічна інформація щодо діяльності органів державної влади, їхніх працівників, в тому числі щодо судів та органів системи правосуддя, може становити загрозу життю та здоров'ю суддів, працівників апарату судів, їхніх рідних і близьких, спричиняти злочини та бути загрозою національній безпеці, а тому підлягає обмеженню в силу вимог законів, які стосуються воєнного стану. Ми не можемо дозволити, щоб чутливою інформацією в системі правосуддя скористалися загарбники, зрадники та їхні поплічники», - так прокоментував рішення голова РСУ Богдан Моніч.

Але спробуємо поглянути на це з позиції закону.

Насамперед, слід зазначити, що права ст. 40 та ст. 64 Конституції України гарантують неможливість встановлення обмежень щодо таких конституційних елементів цього права, а саме права подати звернення, права на обгрунтовану відповідь, права отримати таку відповідь у встановлений законом строк.

За законом воєнного часу

Право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію може бути обмежене лише законом (ч. 3 ст. 34 Конституції). Перелік цілей, заради яких це допускається обмеження вичерпний:

- в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності;

- в інтересах громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам;

- для охорони здоров'я населення;

- для захисту репутації або прав інших людей;

- для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;

- для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Також окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64 Конституції). Більше того, такі обмеження є однією із складових воєнного стану (див. визначення у ст. 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

Конкретні обсяги обмежень визначаються як заходи правового режиму воєнного стану у ст. 8 Закону. Їх можуть запроваджувати військове командування разом із військовими адміністраціями із залученням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Свободи слова стосується лише один захід правового режиму воєнного стану, а саме п. 11 згаданої статті, який дозволяє «регулювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, роботу постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації, а також використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення; забороняти роботу приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі».

Як видно із цитованої норми, можливі обмеження пов’язані лише із поширенням інформації організаціями, але не з її збором громадянами! Більше того, ст. 9 Закону зобов’язує органи державної влади продовжувати здійснювати повноваження, надані їм Конституцією, цим та іншими законами України.

Обмеження або відстрочка

Отже, сьогодні положення Закону «Про доступ до публічної інформації» (від початку воєнного стану не зазнав жодних змін) мають виконуватися в повному обсязі.

Як і раніше, у розпорядників інформації є обов’язок (ст. 3) надавати запитувачам інформацію, крім випадків, передбачених законом. Такі випадки визначаються так званим трискладовим тестом, критерії якого закріплені у ч. 2 ст. 6. Обмеження доступу до інформації здійснюється при дотриманні сукупності таких вимог:

1. Мета. Обмеження можливе лише  задля згаданих вище цілей, закріплених у Конституції (зокрема, інтереси національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам).

2. Імовірність шкоди. Розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам.

3. Баланс інтересів. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Воєнний стан в країні дійсно свідчить про існування додаткових загроз і національній безпеці, і територіальній цілісності. Втім, розголошення конкретної запитуваної інформації, тим більше публічної, не завжди пов’язане із перспективою нанесення шкоди, яка переважатиме суспільний інтерес. Тож публічна інформація за загальним правилом має надаватися навіть в умовах воєнного стану.

Інше питання – відстрочка у задоволенні запиту. І її слід чітко відмежовувати від обмеження доступу. Адже тут, по-перше йдеться не про інтереси, шкоду і баланс, а лише про фізичну неможливість виконати обов’язок. По-друге у випадку відстрочки не йдеться про відмову у задоволенні запиту.

Так, згідно з ч.6 ст. 22 відстрочка допускається в тому разі, коли запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені строки у разі настання обставин непереборної сили. В такому разі рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

І тут слід розуміти, що непереборна сила не виникає автоматично чи існує у зв’язку із підписанням Указу про введення воєнного стану або подовженням дії цього правового режиму. Навпаки, запровадження воєнного стану є наслідком дії певних обставин.

У випадку неможливості виконання обов’язку надати відповідь на запит про публічну інформацію повинні існувати конкретні обставини. Наприклад, мобілізація відповідальних працівників, відсутність у розпорядника технічної можливості (немає зв’язку, доступу через руйнування приміщення). І у разі зникнення таких обставин та відновлення нормальної роботи, у розпорядника автоматично відновлюється також обов’язок надати відповідь на усі запити, що накопичилися за цей час.

Висновки

Підсумовуючи наведене, зауважимо, що правовий режим воєнного стану не може використовуватися як привід для порушення прав громадян, гарантованих Конституцією. І на необхідність дотримання права на доступ до публічної інформації та звернення громадян в умовах воєнного стану вже звернули увагу й підготували відповідні рекомендації й фахівці Програми розвитку ООН.

Тож у разі наявності технічної та організаційної можливості державні органи як розпорядники публічної інформації зобов’язані надавати відповіді на запити громадян.

Оцінюючи зміст запитань на предмет ймовірного обмеження доступу, у держоргані повинні керуватися трискладовим тестом щодо мети, імовірної шкоди від розголошення та суспільного інтересу. Воєнний стан лише зумовлює особливості виконання цього тесту крізь призму національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку.

Іншими словами, воєнний стан сам по собі не дає додаткові підстави для обмеження права на отримання інформації. Але конкретні обставини, пов’язані із цим правовим режимом, повинні розглядатися в рамках загальних правил оцінки запиту на публічну інформацію у кожному конкретному випадку.



среда, 27 апреля 2022 г.

В очікуванні обіцяної методики. Який порядок обстеження, визначення шкоди та грошової компенсації, завданої збройною агресією?

.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, АДВОКАТ, ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ

Питання відновлення та компенсації постраждалим власникам знищеного та пошкодженого майна під час триваючої військової агресії має важливе значення для соціального та економічного відновлення країни.

Держава, бізнес та юридична спільнота активно обговорюють процедури та шляхи післявоєнного відновлення: від пошуку коштів, спрямованих на відновлення об’єктів критичної інфраструктури по всій Україні до практичних інструментів та способів фіксації шкоди, завданої майну українців російською збройною агресією. На сьогоднішній день працює застосунок «Дія» і в зруйнованих містах працюють експерти та правоохоронці. Кабмін ухвалює відповідні постанови, парламентарі реєструють відповідні законопроекти, при Президентові створено міжвідомчу Національну раду з відновлення України від наслідків війни … Втім в умовах війні фінансові можливості держави, зокрема бюджетних коштів та спеціально створених фондів наразі є абсолютно невизначеними. Це варто мати на увазі, оцінюючи реальність компенсації втрат державою та строки її отримання.

Кримінально-правовий ухил

Робота правоохоронців спрямована на збір, документування та оприлюднення інформації про воєнні злочини вчинені країною агресором. Зокрема, завдані бойовими діями втрати, в першу чергу – людські. Констатуємо, що на даному етапі триває саме активна стадія збирання та фіксації доказів в рамках кримінально-правових процедур. Саме з цією метою Офісом Генпрокурора був створений хаб«warcrimes.gov.ua», до наповнення якого закликали як пересічних громадян, так і професійних юристів. Офіс Президента зосередив збір фактів про порушення Російською Федерацією прав людини на міжурядовій онлайн-платформі «humanrights.gov.ua» (для подальшого захисту та представництва України в Європейському суді з прав людини та Міжнародному суді ООН).

Кабінет Міністрів України Постановою № 326 від 20.03.2022 року затвердив Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Цим документом було закріплено 15 можливих напрямів визначення шкоди та збитків: людські, військові, економічні втрати, втрати житлового фонду і об’єктів ЖКГ, земельного, лісового фонду, надр, акваторії, збитки природно-заповідного фонду, втрати енегро- та інфраструктури, культурної спадщини, економічні втрати підприємств, установ та організацій. Також в межах кожного з напрямів названі відповідні показники.

Так, в частині втрат житлового фонду декларуються як показники:

- вартість зруйнованого та пошкодженого житла, яке потребує відновлення;

- фактичні витрати, здійснені для відновлення пошкодженого житлового фонду;

- фактичні витрати на здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано;

- вартість зруйнованих та пошкоджених об’єктів малоповерхового житлового будівництва, у тому числі дачного та садибного типу, а також їх частини;

- вартість зруйнованих та пошкоджених об’єктів незавершеного житлового будівництва.

Також КМУ вказаною Постановою встановив, як один із напрямів визначення шкоди та збитків – економічні втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна. Основними показниками щодо оцінки є:

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна;

- упущена вигода;

- втрати від неоплачених товарів, робіт та послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.

Зокрема, в частині визначення економічних втрат підприємств приватної форми власності своїм листом від 18.04.2022 року Директор департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації Ігор Аксенов зазначив, що в межах області втрати будуть визначатися обласними військовими адміністраціями на підставі спеціальної методики після її розроблення та затвердженням в установленому порядку спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна за погодженням з Мінреінтеграції. Отже, відповідний механізм по відшкодуванню запрацює після розроблення спеціальної методики. І це важливе питання для постраждалих Київщини, де за попередніми підрахунками вже встановлено, що загинуло 1084 наших співгромадян в більшості від вогнепальної зброї, 2541 будівля ушкоджена з них 726 зруйновано повністю і 1815 частково ушкоджено.

Мінреінтеграції у своєму листі від 22.04.2022 року підтвердило, що триває підготовка відповідної методики, яка стане основою для обліку та оцінки збитків за зруйноване житло.

Одними з ключових елементів для отримання грошової компенсації пошкодженого/втраченого нерухомого майна є факт перебування такого майна:

- у власності постраждалої особи;

- на контрольованих Україною територіях;

- руйнація такого майна внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією.

Водночас, згідно із Порядком, визначення шкоди та обсягу збитків повинно здійснюватися відповідно до методики, якої як вже зазначалося – наразі немає. Методику ще повинен розробити і затвердити Мінрегіон. Уряд дав йому для цього шість місяців (до кінця вересня 2022 року). Але навіть у разі наявності методики, слід розуміти, що Порядок лише допоможе визначити розмір шкоди, але не отримати відшкодування і це буде першим кроком.

Після звільнення Київської області правоохоронці разом із будівельними експертами та вибухотехніками оперативно фіксували факти руйнацій та пошкоджень майна як докази збройної агресії. Зрозуміло, що в режимі обмеженого часу та надвеликого обсягу руйнувань ретельна фіксація пошкоджених об’єктів неможлива, а такі обставини у майбутньому можуть прямо вплинути на грошову оцінку компенсації кожного окремого власника.

Ця робота у своїй сукупності в контексті захисту країни безумовно є надважливою. Вона дає можливість сформулювати і озвучити приблизні збитки, завдані нашій країні, для представлення міжнародній спільноті та формування макроекономічних показників. Так, за останніми даними Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, у довгостроковій перспективі відбудова та відновлення України коштуватимещонайменше 600 млрд доларів, а ВВП цього року може впасти від 30 до 50%.

Варіативність дій

Попри відсутність затвердженої методики, варто вже зараз активно діяти та звертатися до місцевих органів виконавчої влади із відповідною заявою про проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією (з метою фіксації руйнувань/пошкоджень об’єкту нерухомості). На момент створення відповідної комісії при виконавчому органі місцевої ради заява вже буде знаходитися у них і автоматично має бути розглянута. Слід пам’ятати, що до такої заяви необхідно додати:

- копію документу, що посвідчує право власності на об’єкт нерухомості;

- копію паспорту та ідентифікаційного коду особи власника;

- та за можливості, долучити зроблені фото-знімки.

Не буде зайвим самостійно скласти Акт обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку/квартири) до якого долучити деталізовано зроблені фото пошкоджень/руйнацій у присутності свідків (якими, наприклад, можуть бути сусіди). Такий документ може стати у нагоді в майбутньому, у разі якщо протягом тривалого періоду часу представники комісії так і не з’являться для складення офіційного акту. Наприклад, в багатьох постраждалих містах активну участь в допомозі фіксації руйнувань приймають місцеві депутати та громади.

Чи не єдиним реалізованим кроком у напрямі захисту інтересів громадян є можливість подати заявку про відшкодування шкоди через застосунок «Дія» (сервіс був реалізований Мінцифри наприкінці березня). За його допомогою можна позначити перед державою факт збитків і спробувати описати їх.

Але без належної правової основи зібрана там інформація може виявитися непридатною за обсягом, якістю та формою представлення. Подання через «Дію» також має ряд особливих/проблемних моментів. Непоодинокі випадки, коли через застосунок у розділі «Подати повідомлення про пошкоджене майно» повідомлення не відправляється та/або до нього неможливо завантажити фото пошкоджень.

Питання які потребують відповідей

Заходи, які вживаються державою станом на сьогоднішній день цілісно спрямовані на вирішення проблем громадян, що зазнали майнових втрат від воєнних злочинів. Бо інтереси окремо взятих осіб полягають не у кримінальній площині фіксації злочинів, а у сфері цивільно-правових відносин.

Ключовим аспектом є те, що постраждалі не можуть довго чекати, оскільки допомога потребують негайної допомоги. В будинках в яких зруйновані дахи та вибиті шибки, відновлення треба починати робити вже сьогодні. Інакше пошкоджене майно неодмінно буде далі руйнуватися під впливом природних чинників. З наведених обставин, перед державою формується доволі чітко виражене коло питань, які мають бути вирішені шляхом прийняття та затвердження чіткого алгоритму дій. До базових та першочергових питань можна віднести наступні:

- Чи мають право та чи отримають відшкодування люди, які здійснили ремонт за власний кошт?

- Чимало людей брало кредити під купівлю житла. Якщо воно тепер знищене, як будувати відносини із банком та виключати предмет іпотеки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно? Або як діяти у разі часткового пошкодження нерухомого майна, що є об’єктом іпотечного зобов’язання?

- На якій підставі припинити право власності на житло, знищене внаслідок збройної агресії, та внести зміни до відповідного реєстру?

- Що робити з тими пошкодженими чи зруйнованими об’єктами (зокрема, приватними будинками), на які не було оформлено право власності?

Ці та інші практичні питання наразі частково або повністю залишаються не вирішеними.

Проект компенсацій

Відповідний механізм сьогодні лише знаходиться в процесі обговорення. Йдеться про проект Закону України № 7198 від 24.03.2022 року «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації», внесений групою народних депутатів та 01.04.2022 року ухвалений за основу.

Документом пропонується передбачити три способи компенсації для громадян:

- Грошова компенсація. Кошти перераховуватимуться отримувачу на поточний рахунок із спеціальним режимом. Порядок відкриття та ведення таких рахунків має встановлювати НБУ.

- Фінансування будівництва об’єкта нерухомого майна.

- Фінансування виконання будівельних робіт з відновлення пошкодженого спільного майна багатоквартирного будинку.

У будь-якому випадку розмір компенсації або обсяг фінансування визначатиметься за результатами оцінки, заснованій на методиках. А їх ще доведеться додатково розробляти Кабміну.

Сам механізм отримання компенсації передбачає три етапи:

- подання заяви,

- її розгляд комісією при виконавчому органі місцевої ради, а також власне

- ухвалення виконкомом самого рішення.

Вирішальною в цьому проекті є робота комісії, яка має встановити наявність підстав для отримання компенсації, зібрати документи, обстежити можливості відновлення об’єкта нерухомого майна, оцінити вартість відновлення пошкодженого об’єкта, визначити розмір компенсації. Аби забезпечити збір, накопичення, облік, обробку, зберігання інформації та документів про пошкоджене та знищене майно, а також про постраждалих власників та прийняті рішення, вестиметься окремий реєстр.

Periculum in mora

Триваюча війна не сприяє швидкому розробленню та запуску ефективних механізмів проведення обстежень, методик визначення шкоди та збитків з метою грошової компенсації. Про це свідчать кілька суттєвих ознак.

По-перше, парламентарі, нажаль, не розглянули проект № 7198. За умов воєнного стану, коли деякі закони ухвалюються в цілому на наступний день після реєстрації їхніх проектів, питання компенсації за пошкодження та знищення об’єктів нерухомого майна громадян поки що немає подальшого руху у парламенті. На початку квітня проект закону було лише прийнято за основу. Щоправда, є об’єктивна необхідність доопрацювання його тексту та ключових положень.

По-друге, у проекті закону містяться деякі технічні неточності, які додають правової невизначеності механізму, що ним встановлюється. Під час його реалізації це може мати незрозумілі та двозначні наслідки. Так, в Головному науково-експертному управлінні Апарату ВР звернули увагу на плутанину з базовими поняттями, «відшкодування шкоди» та «компенсація», які довільно вживаються у проекті. Експерти нагадали, що в цивільному праві між ними є суттєва різниця: відшкодування має здійснюватися винною особою у повному обсязі із доведенням вини і неправомірності вчинених дій, а компенсація – за згодою сторін у встановлених (в тому числі суб’єктами владних повноважень) обсягах.  

Тож у випадку знищення майна через активні бойові дії доцільно було б говорити лише про повне відшкодування шкоди, завданої громадянам. Водночас, проектом передбачається граничний розмір компенсації у вигляді об’єкта нерухомого майна, який не може перевищувати вартості 150 кв. м. за один об’єкт нерухомого майна. Хоча при цьому проект містить норму, за якою одночасно з отриманням компенсації її отримувач повинен укласти договір про відступлення Україні права вимоги до Російської Федерації щодо відшкодування збитків за пошкодження або знищення об’єкта нерухомого майна.

По-третє, навіть за умов швидкого ухвалення, Закон набере чинності лише через два місяці після його офіційного опублікування. Це передбачається Прикінцевими та перехідними положеннями. За цей період мають бути відкориговані підзаконні нормативно-правові акти. Також лише протягом місяця після публікації Кабмін визначатиме план заходів з реалізації норм, а також готуватиме зміни до інших законів, спрямовані на забезпечення компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна.

Чи варто подавати до суду відповідні позови та чи зможуть вони пришвидшити отримання компенсації?

Такі оцінки є доволі суб’єктивними. Але завжди слід виходити від реальної юридичної доцільності тієї чи іншої процесуальної дії на певному етапі її ініціювання та проведення. Очевидно, що в умовах сьогодення, за відсутності чіткої нормативно-правової регламентації механізму відшкодування завданої шкоди, в умовах активно триваючої фази військових дій та нестабільної роботи судової гілки державної влади – від таких дій варто утриматися та спрямувати всі зусилля на фіксацію та документацію таких фактів. І вже надалі, враховуючи прийняття законодавчої бази і розумні строки передбачені нею на проведення такої компенсації, приймати зважене рішення. Також слід пам’ятати, що судові процеси не завжди можуть пришвидшити процес вирішення питання, а й затягнути його…

Висновки

Отже, якщо відмежуватися від політичних заяв та благих намірів чиновників, можна впевнено стверджувати, що проблема фіксації та подальшої компенсації пошкодженого та знищеного майна пересічних громадян знаходиться серед пріоритетних тем державного порядку денного. Проте, очевидною є необхідність у терміновому доопрацюванні та прийнятті законодавчих положень, якими окреслене коло питань якнайшвидше буде вирішено. Адже у гіршому випадку, запуск механізму фіксації втрат/пошкоджень приватного майна доведеться чекати щонайменше півроку, чого, на жаль, не дозволяють ті життєві обставини в яких опинилися багато українських родин...