понедельник, 18 января 2021 г.

ЗЕМЛЯ В ІЛЮМІНАТОРІ: ПРОВАЛ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ – РИЗИК ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

Автор: Володимир БОГАТИР, адвокат

Питання приватизації землі є чи не найактуальнішим питанням сьогодення. Багато сказано про доцільність та недоцільність самої приватизації, тож спробуємо розібратися в питанні з точки зору готовності держави до цього процесу.

Конституція України визначає, що земля є основним національним багатством і власністю українського народу. 

За даними, наданими Держгеокадастром, станом на початок 2021 року до Державного земельного кадастру внесено 21,1 млн земельних ділянок площею 40,3 млн га, що становить 66,7 % від загальної площі України. При цьому, незважаючи на виділення десятків мільйонів гривень бюджетних коштів і заяви керівництва держави про проведення інвентаризації земель як один із пріоритетів, у 2020 році внесено було лише 1,5 млн земельних ділянок площею 1,6 млн гектарів. Невідомо також, чи повернули землю, про яку керівництво Держгеокадастру заявляло як про вкрадену попередниками.

Інша конституційна норма передбачає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є земля та природні ресурси, що є у власності територіальних громад, а від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Вочевидь, питання передання земель до ОТГ далеке від завершення.

Тобто держава готова до приватизації землі лише на 66 %!?

Без сумніву, така практика влаштовує Президента України, про що можна зробити висновок з огляду на стрімкий злет кар’єрними щаблями Романа Лещенка, який був відповідальним за це питання у 2020 році, зокрема:

  • 07.03.2019 року, за даними НАЗК, він зробив внесок до виборчого фонду кандидата в Президенти України Зеленського Володимира Олександровича у розмірі 1 600 000 грн;
  • 01.10.2019 року був призначений уповноваженим Президента України з земельних питань; 
  • 10.06.2020 року був призначений головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру;
  • 17.12.2020 року був призначений міністром аграрної політики та продовольства України.

Тож фактично за провал заходів щодо проведення державної інвентаризації земель у 2020 році вже нема з кого питати, оскільки відбулось підвищення.

Питання етичності, ознак узурпації та політичної корупції в оточенні Президента України ми залишимо для правоохоронців наступних каденцій, які мають проаналізувати, чи є змова та порушення принципу розподілу влад під час призначення на керівні посади в центральних органах виконавчої влади уповноваженого Президента України з земельних питань. Політична монолітність та фактична відсутність однопартійної системи стримування та противаг вимкнула всі законодавчо закріплені запобіжники, а тому це питання не цікавить, до прикладу, Офіс Генерального прокурора.

Невідомо також, чи зможе в умовах наявної конституційної кризи Конституційний Суд України розглянути справу щодо можливості та умов обігу земель сільськогосподарського призначення.

За фактичного зубожіння населення внаслідок лібертаріанської політики слуг народу ніхто не може забезпечити захист прав кожного громадянина, гарантованих Конституцією. 

Держава не тільки не спроможна забезпечити захист прав усіх власників землі та соціальну спрямованість економіки, а й фактично не готова до земельної реформи, проведення якої зашкодить економічній безпеці України.

https://pravo.ua/zemlja-v-iljuminatori-proval-inventarizacii-rizik-zemelnoi-reformi



суббота, 16 января 2021 г.

Переїзд, якого не було

«Прописка» правоохоронного органу: формальність чи зручний спосіб обирати суддів?

Маніпуляції із місцем реєстрації підприємства і фактичними адресами його знаходження доволі часто свідчать про сумнівний (з правової точки зору) характер ведення бізнесу. Але як бути, коли до таких схем вдаються правоохоронні органи?

Уряд, як адреса масової реєстрації

Проводячи у минулому році розслідування стосовно юридичної чистоти реєстрації Кабінету Міністрів (в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація про таку юридичну особу відсутня, але при цьому в неї є код ЄДРПОУ), виявилося, що за адресою Будинку Уряду на вул. Грушевського у Печерському районі м.Києва зареєстровані й інші підприємства, установи та організації різних форм власності. Серед них у буд. 12/2 дещо несподівано виявилося Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289).

Але секретаріат Кабміну, куди ми звернулися із запитом, відповів (лист від 28.10.2020 № 17-20/2875), що за цією адресою у них немає ані приміщень, які використовуються ДБР, ані робочих місць співробітників цього бюро.

І це не дивно. Бо всім добре відомо, що фактичним місцем знаходження органу досудового розслідування, де розташоване керівництво ДБР, є вул. Симона Петлюри, буд. 15 у Шевченківському районі столиці. Адвокати знають, що саме на цю адресу запрошують клієнтів і саме тут відбуваються слідчі дії.

Цю фактичну адресу підтвердили й у відділі організації прийому громадян, розгляду звернень і запитів Управління забезпечення діяльності ДБР. Також вона значиться як основна на офіційному сайті держоргану.

Щоправда, у цього правоохоронного органу є ще свій «куточок» на Подолі (вул. Борисоглібська, буд. 18) – саме сюди, коли треба дати гарну картинку, запрошують представників засобів масової інформації із камерами та гострими пір’ями. Окремі зустрічі «революційного» департаменту ОГП відбувались і за адресою на Печерську по вул. Панаса Мирного, буд. 28.

Як неприбуткова організація, ДБР перебуває на обліку в органах доходів та зборів – бюро включене до відповідного реєстру за ознакою «0031 бюджетні установи». Але той факт, що юрособа не перебуває за адресою реєстрації чомусь зовсім не бентежить податківців. Про що вони офіційно повідомили своїм листом наприкінці грудня.

З новосіллям!

Але схоже, що наша «розвідувальна» діяльність не залишилася непоміченою. Адже на інформаційний запит до Міністерства юстиції, який ми надсилали ще восени минулого року, лише у січні надійшла відповідь. Згідно з нею, за даними Єдиного державного реєстру станом на 11.01.2021 місцезнаходженням Державного бюро розслідування вже значиться вул. Панаса Мирного, 28 у Печерському районі.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Отже, з урахуванням положень Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», правильно було б відобразити у Єдиному державному реєстру інформацію щодо розташування ДБР на вул. Симона Петлюри. А відокремлені підрозділи, якщо вони звісно є, – на вул. Борисоглібській, Панаса Мирного та інших.

Але схоже, що правоохоронці намагаються за будь-яку ціну юридично залишитися у Печерському районі.

Дуалізм судової практики

Практикуючим адвокатам зрозуміле прагнення правоохоронного органу диверсифікувати юрисдикцію у своїй роботі в судах. Адже Київський апеляційний суд час від часу дає перевагу то Печерському, то Шевченківському районному суду м. Києва.

Беззаперечною (або принаймні логічною) є позиція щодо підсудності скарг на бездіяльність Державного бюро розслідувань Шевченківському районному суду м. Києва, яка виражена Київським апеляційним судом, зокрема в провадженнях №№ 11-сс/824/1620/2020, 11-сс/824/1195/2020, 11-сс/824/778/2020, 11-сс/824/860/2020, 11-сс/824/771/2020). Але правова позиція Верховного Суду (див. ухвалу від 22.04.2020 у провадженні № o51-1901впс20) зводиться до того, що територіальна підсудність органу досудового розслідування визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.

Тож зміна Державним бюро юридичної адреси в межах Печерського району столиці залишає проблему у підвішеному стані. Оскільки переїзду на фактичну адресу розташування у Шевченківському районі так і не сталося.

А маніпулювання із «потрібною» підсудністю вочевидь відбувається за мовчазної згоди Офісу Генпрокурора, де також не хочуть змінювати зручних хід речей. Бо ловити крупну рибу краще у каламутній воді…

Прикро визнавати, але й судовий контроль в цьому питанні є неефективним, що вказує на відсутність результатів навіть формальних результатів чисельних судових реформ.

Нездатність же правоохоронного органу виконувати вимогу закону веде до суспільного невизнання прийнятих ним рішень. Чим нижчим є рівень легітимності правоохоронного органу, тим частіше йому доведеться спиратися на силовий примус. Це шлях до деградації правоохоронної системи в цілому.

А ми продовжимо розслідування і вже витребували копію наказу, яким визначено місця розташування органів досудового розслідування Центрального апарату Державного бюро розслідувань та поцікавились у Фонді державного майна України про підприємства, зареєстровані на новою адресою ДБР та причини обтяження нерухомості.


понедельник, 11 января 2021 г.

Володимир Богатир та Руслан Ригованов про перспективи справи Роттердам+ у 2021 році

Справу Роттердам+ зупинено, матеріали вивчаються - так завершився 2020 рік для найрезонанснішої справи навколо формули Роттердам+, а точніше тих, хто її ініціював і впроваджував і хочу справу формально ще не закрили, але ще в середині року було зрозуміло, що навряд когось покарають. Серпнева експертиза СБУ не знайшла доказів, що формула завдала збитків державі, а сама держава в лиці уряду відмовилася визнавати себе потерпілою в цій справі. Які перспективи у справи Роттердам+ в студії розбирались: Володимир Богатир — міжнародний адвокат, заслужений юрист Руслан Ригованов — кризовий керуючий експерт з проблем "Донбасу" ГО "Київстратпро"

В ближайшее время судить Украину станет модным не только в ЕСПЧ


 Необдуманные заявления некоторых государственных регуляторов выливаются для страны в новые иски и неизбежно ведут к потере инвестиционной привлекательности. В прокуратуре вместо реформ просто меняют вывески и занимаются преследованием оппонентов, а в ГБР вообще придумали способ манипуляции с подсудностью дел. О том, есть ли выход из этого юридического хаоса, а также о том, реально ли найти за рубежом чужие активы, в эксклюзивном интервью «ЗиБ» рассказал международный адвокат, заслуженный юрист Украины Владимир БОГАТЫРЬ.

«Саме значення офісу і необхідності перебування в ньому змінились»

— Останніми роками до України їдуть іноземні фахівці, аби долучитися до наших справ у різних сферах. Проте українські адвокати не часто працюють за кордоном. Ви практикуєте саме як міжнародний адвокат. Чому обрали цю нішу та в чому полягає ваша діяльність?

— Фактично з 2015 року моя адвокатська діяльність та практика поступово набули міжнародного характеру. Під час бізнес-подорожей вдалося не тільки розширити коло партнерів і контактів з іноземними юристами, а й знайти цікаві сфери професійної реалізації, такі як розшук активів, міжнародні судові спори, оскарження розшуку за каналами Інтерполу, екстрадиційні процеси. Для реалізації професійних прав я зареєструвався як іноземний адвокат у Польщі та Російській Федерації. Саме в цих країнах найбільше представлені український бізнес та персонал різного рівня, що дає можливість конкурувати та кооперуватися з місцевими юристами.

У 2018 році був навіть цікавий досвід представлення уряду Польщі в угоді з одним з українських екс-олігархів. Це доволі нетипова ситуація, оскільки, як правило, іноземних спеціалістів «імпортують» до України як експертів. Це була найбільша корпоративна угода 2018 року в Польщі.

У мене з’явився цікавий як юридичний, так і побутовий досвід проживання та роботи в правових реаліях Великої Британії, Кіпру, Польщі, участі в судових процесах Швейцарії, Ліхтенштейну.

— Чи вплинула пандемія на ваш бізнес і ваші плани на рік наступний? 

— Певною мірою так. Наприклад, найближчим часом мені було б цікаво сконцентруватися на отриманні доступу до нових технологій та їх правозастосуванні. Насамперед це цифрові підписи для подання документів до суду різних країн. Це і афідевіти, і юридичні висновки щодо українського права, звернення до судових та правоохоронних органів тощо.

До речі, серед лідерів цифрового ринку ЄС сьогодні можна виділити такі країни, як Естонія, Німеччина та Люксембург. У країнах ЄС існує регламент eIDAS Regulation EU №910/2014, а європейські електронні підписи є узгодженими та стандартизованими, однак на практиці до останнього часу мало застосовувались в окремих країнах. Нині Україна теж долучилася до європейської програми EU4Digitalдля участі в пілотних проектах запровадження транскордонного електронного підпису.

— Тобто диджиталізація відкриває й нові можливості, зокрема, для юристів?

— Суди відходять від фізичної присутності в засіданнях, такі ж тенденції спостерігаються в корпоративному секторі. Адже сьогодні ви можете проводити збори учасників у ZOOM чи Skype, офіс може бути в одній країні, а жити можна в іншій. Саме значення офісу і необхідності перебування в ньому змінилось.

— Одним із напрямів вашої діяльності є повернення активів. У чому тут полягає робота адвоката?

— Власне, є кілька механізмів повернення активів. Спочатку це різного роду заходи забезпечення позову без повідомлення відповідача. Наприклад, це може бути як зміна керівництва іноземної компанії та введення тимчасового керівника, так і арешт рахунків чи інших активів, зобов’язання розкрити структуру власності тощо.

Найбільш кропітким та цікавим є процес, який передує цьому, — розшук активів. І тут фантазія і майстерність юристів та інших спеціалістів можуть розкриватись у повній мірі.

Серед таких інструментів — реєстри компаній, судові реєстри, реєстри власників та руху авіа- та морських суден. Також завдяки спеціальному програмному забезпеченню можна з’ясувати, в яких банках відповідач має рахунки, що допоможе накласти на них арешт до закінчення судового розгляду та убезпечить від нестягнення присуджених виплат.

Також завжди залишається актуальним питання розблокування арештованих з тих чи інших причин рахунків клієнтів українського походження. За останні 5 років мені неодноразово доводилося зустрічати українських колег, які займались цією проблематикою в різних юрисдикціях.

Не зупиняючись детально на процесі судового розгляду, зазначу, що такі процеси є доволі тривалими. Наприклад, у країнах англійського права вони тривають, як правило, 3—5 років. Звісно, багато залежить від сторін та їхньої можливості досягти мирової угоди, що і є логічним завершенням цих процесів.

«Необережні заяви НКЦПФР уже є предметом розгляду в суді іноземної юрисдикції»

— З якими юрисдикціями ви найчастіше працюєте?

— Ми маємо позитивний досвід співпраці з власниками українських та російських банків і міжнародних фінансових інституцій. Найбільш цікаві в цьому контексті приватні спори.

Зокрема, вдається домогтись арешту активів як у популярних юрисдикціях — на Кіпрі, Мальті, у Швейцарії, так і у менш поширених, зокрема Канаді, де розташований один із виробників приватних літаків на який було накладено арешт. Франція та Італія цікаві тим, що біля їхнього узбережжя сконцентрована ціла приватна флотилія. Або ж Британські Віргінські острови, які донедавна були чи не найпопулярнішою юрисдикцією в холдинговому плануванні пострадянського бізнесу.

Водночас все більше розвиваються цифрові активи, криптовалютний обіг, що зумовлює вивчення нових інструментів та індустрії ринку форекс і блокчейну.

До речі, регулювання ринку форекс в Україні наслідує російський сценарій. Державні регулятори чомусь вирішили обмежити право громадян укладати онлайн-угоди з іноземними брокерами, попри те що це є алеаторною діяльністю. Тобто правом діяти на власний ризик.

— А чи є можливість захистити в іноземній юрисдикції права, що порушують українські державні структури? Крім Європейського суду з прав людини, звісно.

— Можу лише сказати, що необережні заяви Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку вже є предметом розгляду суду іноземної юрисдикції. Вони були розміщені на інтернет-сторінці, а законодавство Європейського Союзу надає право оскаржувати такі заяви в будь-якій країні ЄС. Не йти ж в Окружний адміністративний суд м.Києва з таким позовом, щоб зобов’язати припинити державний орган порушувати закон?! Без сумніву, простіше й цікавіше встановити цей факт в ЄС.

Нагадаю, що недовіра до української судової системи зумовила й недавнє звернення низки компаній — лідерів тютюнової галузі — до механізму захисту інвестицій через інвестиційні спори. Внаслідок недолугих дій Антимонопольного комітету маємо низку інвестиційних арбітражів з такими міжнародними компаніями, як «Philip Morris».

Безперечно, це негативно вплине на залишки інвестиційної привабливості країни. Найближчим часом судити Україну стане модним не тільки в ЄСПЛ. Вже зараз американські юристи відшукують подібні інвестиційні спори.

— До речі, як ви знаєте, в Україні існує спеціальна державна структура, що також має займатися розшуком та поверненням активів. Чи відомі вам приклади її успішної діяльності в цій сфері за кордоном?

— Що ж до ефективності держави в питанні повернення активів з іноземних юрисдикцій, то мені такі приклади невідомі.

«Ми є свідками тотальної профанації реформ»

— Останнім часом правосуддя в Україні теж зорієнтувалось на е-формат та диджиталізацію. Втім, не так давно в одній зі своїх публікацій ви писали про неготовність прокуратури до змін. В чому причини такого зволікання?

— По-перше, однією з головних причин відсутності реальних змін у правоохоронній системі є банальна зміна вивісок замість реальної зміни формату роботи. Чи можемо ми звернутися до конкретного прокурора за допомогою електронної пошти та чи є в публічному доступі офіційна електронна адреса, телефон цього прокурора? Питання риторичне. Аналогічна ситуація з працівниками Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки та Національної поліції.

Цифрова трансформація передбачає виконання рішень судів. Прокурори ж задля затягування справи та уникнення виконання зловживають правами шляхом направлення судам звернень про роз’яснення. Може, потрібно цих прокурорів у потилицю гнати? Ні, таких «зручних» підвищують. А тому й прокуратура така, тому й не виконуються та ставляться під сумнів рішення від районних судів до Конституційного. А в разі чого на «незручних» суддів відкриваються справи. Ось така реформа.

— А в адвокатів із диджиталізацією все гаразд?

— На відміну від обвинувачення, захисники широко використовують е-суд і цифровий підпис для направлення адвокатських запитів та клопотань. Тут ефемерні реформи не потрібні. Адвокатура є локомотивом правозастосування та втілення технологій у життя.

Сумна статистика говорить, що правоохоронна система не здатна реагувати на виклики сьогодення. Приклад — зростаюча кількість порушень прав як адвокатів, так і журналістів. Тотальне порушення прав та дискримінація представників цих професій свідчать про відсутність базових принципів демократії в Україні.

— На вашу думку, чи зміниться ситуація після завершення реформи прокуратури та хто несе відповідальність за це питання? 

— Поглянемо на це питання ширше. Коли мова йде про змагальність у кримінальному процесі та про рівність сторін обвинувачення та захисту, то останні в менш вигідному становищі. Адвокати виборюють своє право, зобов’язуючи прокурорів через суд надавати витяги про рух справи щодо кожного провадження.

Більше того, прокурори для збільшення заробітної плати створюють якісь міфічні групи прокурорів, в які входять десятки працівників. А реальне процесуальне керівництво здійснюється лише кількома.

Виникає запитання: чому всі прокурори з групи не з’являються до суду? Водночас вони галасують про обмеження одночасної участі у судовому розгляді не більш як 5 захисників одного обвинуваченого. З цього робимо висновок, що група прокурорів має складатись не більше ніж з 5 осіб, які можуть здійснювати процесуальне керівництво. Але в «реформаторських колах» цю тему незручно порушувати.

— Тобто реальних зрушень у бік покращення роботи прокуратури ви не бачите?

— Ми є свідками тотальної профанації реформ. Нам не відомо, щоб прокурорів притягували до дисциплінарної відповідальності за неприбуття на засідання. На жаль, дисциплінарні комісії та генеральна інспекція не змогли стати дієвим механізмом для притягнення прокурорів до відповідальності. Вони ігнорують явні порушення прокурорами принципів доброчесності та закону.

Тож ні про яку реформу прокуратури мова не йде. Просто черговий Генпрокурор перетасовує «колоду» під себе. Жодних результатів роботи немає. На вул.Різницькій генерують гасла, переслідують політичних опонентів та намагаються піаритися на скандалах. Це не співвідноситься з юридичною роботою, а тим більше з такими реальними кроками, як диджиталізація.

— А як мало б відбуватися реформування?

— Правити необхідно мудро, а судити справедливо — в нашій державі ці поняття відсутні. Устої та підвалини державності успішно зруйновані невдалими реформами.

Нагадаю давню істину, яка пояснює небажання виборювати справедливість в українських судах як у вітчизняного бізнесу, так і у іноземних інвесторів: «Блажен муж, що не ходить на суд нечестивих та не сидить на зборах грішників».

Реальністю і результатами реформ останніх років стала необхідність повісити на вході до правоохоронних органів та судів вивіску: «Залиш надію кожен, хто сюди входить».

«Нинішній стан парламенту та Уряду свідчить про безлад і хаос самої структури влади»

— Нещодавно ви розкрили вражаючу інформацію про відсутність Кабміну в єдиному державному реєстрі, а у парламенту, як виявилося, взагалі немає статусу юридичної особи. Чому держава стільки років не звертала уваги на цей момент?

— Дивним є те, що код у Кабінету Міністрів є, а в реєстрі його немає. Верховної Ради немає ніде. Такий стан парламенту, як вищого органу виконавчої влади в Україні свідчить про безлад і хаос самої структури влади.

Президент закликає не виконувати рішення КС, його попередник та Рада національної безпеки і оборони давали оцінку рішенням ОАСК. До цього нашвидкуруч обраний керівник парламенту наділив себе повноваженнями в.о. Президента, а сам парламент роздавав вказівки ГПУ, які кримінальні справи порушувати та кого переслідувати.

Президент, парламент і вже не перший Генпрокурор воліють закривати очі і не розслідувати цих фактів. Політика лібертаріанства призводить до соціального вбивства, а правоохоронці вже нездатні забезпечити в країні не тільки правопорядок, а й просто порядок. Така реальність.

Запитання «Чому не звертають на це увагу?» слід адресувати міністру юстиції. Це його напрям роботи і саме Мін’юст сьогодні відповідає за ведення єдиного державного реєстру.

Правовий статус парламенту як єдиного законодавчого органу викликає подив. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі, а юридичною особою, в тому числі відповідачем за позовами до ВР, фактично є її апарат. Але ж закони та постанови приймає парламент, а не апарат! І тут виникає питання легітимності. Питання чуттєве і з правового погляду зокрема, і з погляду державотворення в цілому.

— Плутанина з наявністю у реєстрі, фактичною та реальною юридичними адресами існує тільки на найвищому рівні чи така ж ситуація і з іншими відомствами?

— Ні, це непоодинокий випадок. Наприклад, створення ДБР. Це питання стало предметом жвавих юридичних дискусій через необхідність визначення територіальної підсудності у справах, які веде бюро.

Фактичним місцезнаходженням цього органу є вул.Симона Петлюри, 15, що розташована в межах юрисдикції Шевченківського районного суду м.Києва. Зокрема, такої позиції щодо підсудності скарг на бездіяльність ДБР дотримується Київський апеляційний суд.

Як вбачається з правової позиції, викладеної в ухвалі Верховного Суду від 22.04.2020 (провадження №o51-1901впс20), територіальна підсудність органу досудового розслідування визначається за місцем його реєстрації як юрособи, в складі якої перебуває слідчий підрозділ.

За даними реєстру, ДБР зареєстровано на вул.Михайла Грушевського, 12/2, що розташована в межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду м.Києва. Власником цієї будівлі (а це будинок Уряду із комплексом допоміжних споруд та прибудов) є держава Україна в особі господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабміну. Окрім ДБР, за цією адресою зареєстровано чимало інших компаній, що вказує на масову реєстрацію фактично фіктивних юросіб.

З цього приводу довелося звернутись із запитом до секретаріату КМ, який листом від 28.10.2020 №17-20/2875 надав інформацію щодо відсутності у будівлі Уряду приміщень, які використовуються ДБР, та робочих місць працівників цього органу.

ДБР своїм листом надало інформацію щодо фактичної адреси розташування по вул.Симона Петлюри. Виходить, що неприбуткова організація не перебуває за адресою реєстрації, але податкова до неї не прийде із цим запитанням. Адже у грудні Державна податкова служба офіційно відповіла, що у 2017 році внаслідок внесення змін до порядку №1588 виключено розділ, яким визначались заходи, що проводились для встановлення місцезнаходження платника, і терміна «адреса масової реєстрації» у чинному законодавстві не існує.

— Чому ж ДБР не перереєструється?

— Не знаю, що заважає ДБР змінити адресу реєстрації, мабуть, лише одне —бажання отримувати «потрібні» рішення в Печерському райсуді м.Києва.

Якщо читач подумає, що ці доводи і сама практика Київського АС не залишають шансів для визначення підсудності за Шевченківським райсудом, то він помиляється: якщо хочеться і дуже потрібно, то можна і в Печерському.

— Уже четвертий рік поспіль вас підтримують українська та міжнародна адвокатські спільноти через політичні переслідування за виконання рішення Конституційного Суду. Які ваші очікування та сподівання на рік наступний?

— Безумовно, як юрист сподіваюся, що Україна повернеться на шлях законності, правопорядку і чіткої юридичної визначеності. Бажаю здоров’я, терпіння та наснаги українським юристам! Сподіваюсь, що держава нарешті надасть можливість українському бізнесу жити за справедливими законами.

https://zib.com.ua/ru/146314-v_blizhayshee_vremya_sudit_ukrainu_stanet_modnim_ne_tolko_v_.html