вторник, 2 ноября 2021 г.

В УКРАЇНІ СТВОРЕНО СИМУЛЯКР СИСТЕМИ ЗАХИСТУ АДВОКАТІВ

Юристи говорять, що норма закону, не підкріплена санкцією за її порушення, є мертвою. Але практики знають, що і кримінальна відповідальність не гарантує реального захисту прав. Навіть для самих правників.

Тенденції незмінні

Якщо у роботі адвоката десь і є стабільність, то це у питанні гарантування державою його захисту від протиправних посягань у зв’язку з провадженням професійної діяльності. Бо його (захисту) фактично немає.

Минулого року ми зібрали та узагальнили статистичні дані щодо динаміки розслідування злочинів проти захисників починаючи з 2014 року. Це сотні зареєстрованих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань повідомлень про злочин, одиниці та (переважно) нулі завершених розслідувань і вироків суду.

Оновлені цифри цього року, підготовлені Офісом Генпрокурора на наш запит, свідчать, що ситуація не змінюється. Попри наявність спеціальних складів злочинів у Кримінальному кодексі, адвокатів і далі убивають, калічать, знищують майно, заважають їм виконувати покладені на них обов’язки. Правоохоронці вносять дані до ЄРДР, після чого… умивають руки. Але така бездіяльність породжує нові порушення проти  представників конституційного інституту захисту.

Не допомогли виправити ситуацію чисельні реформи судової та правоохоронної систем, на що звертали увагу в Міжнародній комісії юристів та в Організації Об’єднаних Націй (див. звіт НААУ за 2020 рік).

Дискримінація за законом

Цікаво, що діяльність захисника оберігається у Кримінальному кодексі п’ятьма статтями:

  • 374 – порушення права на захист;
  • 397 – втручання в діяльність захисника чи представника особи;
  • 398 – погроза або насильство щодо захисника чи представника особи;
  • 399 – умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи;
  • 400 – посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги.

Аналогічні за змістом диспозиції щодо втручання, посягання на життя, погроз, насильства та знищення майна Кримінальний кодекс містить щодо державних діячів, представників судових органів, журналістів, правоохоронців, судових експертів, державних та приватних виконавців.

Але, попри схожість об’єктивної сторони (ключовою для кваліфікації є ознака тієї або іншої професії), санкції все-таки різняться. Так, за «голову» державного чи громадського діяча дають від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі з можливою конфіскацією майна (ст. 112). Санкція за посягання на правоохоронця (ст. 348) чи журналіста (ст. 348-1) «стартує» з дев’яти років без зазіхання на майно винного. А от життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю (ст. 379), адвоката (ст. 400) чомусь «коштує» від восьми років.

Ще більш дивна ситуація у питанні покарання за умисне знищення або пошкодження майна. За загальною нормою ст. 194 відповідальність починається зі штрафу від 17 до 68 тис. грн. Можливі громадські чи виправні роботи, а також обмеження чи позбавлення волі. Аналогічна «ціна» (щоправда, без робіт) – за майно правоохоронця (ст. 347) чи журналіста (ст. 347-1). Дещо суворіше карають за суддю. Тут штрафом не обійтися – лише арешт або позбавлення волі. Найдешевше відкупитися можна від адвоката (ст. 399), адже мінімально можливе покарання – штраф усього від 850 до 1700 грн. Тобто злочинцям «дешевше» зіпсувати майно адвокату, ніж пересічному громадянину.

Такі перекоси у санкціях, з одного боку, навіюють думки про закріплену на рівні закону дискримінацію з боку держави за ознакою професії. З іншого, зрозуміло, що у ці «розцінки» не закладався бодай якийсь сенс. А індивідуалізація складів злочинів пов’язана зі спробами захистити представників найбільш конфліктних професій.

Для статистики

Утім, боротьба зі злочинами в нашій країні традиційно зводиться до посилення відповідальності або запровадження нових складів правопорушень. Власне, цим і займаються численні новостворені та «відреформовані» правоохоронні органи, міністерства, відомства та інші слуги народу, декларуючи своє занепокоєння поганим законодавством і закриваючи пункти річних планів діяльності.

Надмірна перевантаженість кодексу і досить скромні результати розслідування злочинів насправді говорять про те, що своє невміння або небажання працювати за законом чиновники прикривають черговими ідеями з реформування галузі. Правозастосування підміняється нормотворчістю!

Звісно, невиконання норм закону, нехай ідеального, не дасть жодного результату і не покращить ситуації. Тому і всі наступні реформи в Україні приречені бути симулякрами.

А на практиці боротьба зі злочинністю і досі вкладається у чомусь не декомунізовані звіти за штампом «розкриття і розслідування». Коли знайшли особу і повідомили їй про підозру – розкрили, передали матеріали в суд – розслідували. Що відбувається далі – то вже відповідальність судді. І якщо не засудив, значить, відпустив злочинця, якого впіймали правоохоронці.

Але ж про справжнє розкриття і якісне розслідування можна говорити лише після винесення судом обвинувального вироку та набрання ним законної сили! Принаймні цього вимагає презумпція невинуватості, закріплена в Конституції України.

І якщо застосовувати саме такий підхід, то загальна картина захисту адвокатів від злочинних посягань визначається цифрою 3. Згідно із офіційною статистикою Державної судової адміністрації України, саме стільки кримінальних справ за «адвокатськими» статтями завершилися у 2020 році обвинувальними вироками. Тобто лише три злочини були реально розкриті та розслідувані.

Автор: Володимир БОГАТИР, адвокат, член комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ