пятница, 29 июля 2022 г.

Не зброєю єдиною. На що саме Україні виділяли мільярди доларів міжнародної допомоги під час війни.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, АДВОКАТ, ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ

 

У Верховній Раді вирішили протидіяти публікаціям про неналежне використання Україною озброєння, наданого іноземними партнерами, і створили для цього тимчасову слідчу комісію. Вона має виробити модель контролю за допомогою. Але подібний механізм існує вже досить давно. Чи працює він – інше питання.

Пропаганда корупції

Йдеться про Постанову ВР «Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань моніторингу отримання і використання міжнародної матеріально-технічної допомоги під час воєнного стану», ухвалену 19 липня на базі внесеного за день до цього проекту № 7563.

Її ініціатор (нардеп Рустем Умєров) відзначаючи допомогу від десятків міжнародних партнерів у вигляді озброєння, що вже використовується на фронті після 24 лютого, коли РФ розпочала другу фазу війни, також зважає на інформаційну складову протистояння, у якій ворог закидає корупційні ризики. Тож Україна має довести усьому світові, що процедури транспортування, розподілення та використання матеріально-технічної допомоги є прозорими та позбавлені негативних чинників.

Відтак, пропонується доручити ТСК підготувати законодавчі ініціативи щодо створення моделі парламентського контролю над отриманням і використанням міжнародної матеріально-технічної допомоги (зокрема, озброєння), а також організувати парламентські слухання для розгляду випадків порушення законності і прозорості використання допомоги.

Але міжнародна допомога Україні, як і війна на нашій території, розпочалися не 24 лютого 2022 року. Тож контролем за використанням допомоги парламенту варто поцікавитися з більш раннього часу. Бо закиди у корумпованості влади лунають далеко не перший рік і не обмежуються темою постачання зброї.

Механізм за аналогією

Саме тому доречно звернути увагу на механізм реалізації в Україні міжнародної технічної допомоги (МТД) - фінансових та інших ресурсів та послуг, що відповідно до міжнародних договорів України надаються партнерами з розвитку на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України.

Чинний сьогодні порядок її залучення, використання та моніторингу був затверджений більш як 20 років тому постановою Кабміну від 15.02.2002 р. № 153. І в рамках цього механізму Україні вже були реалізовані і реалізуються сьогодні проекти на десятки тисяч, сотні тисяч, мільйони і сотні мільйонів доларів США.

Отже, порядок визначає як процедуру залучення МТД так і її використання та моніторингу, зокрема, питання державної реєстрації, моніторингу проектів (програм), акредитації виконавців, реєстрації представництва донорської установи в Україні тощо.

Прикметно, що, крім власне фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті або стипендій, МТД може також залучатись у вигляді:

- будь-якого майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні (чим не сьогоднішня допомога озброєнням?);

- робіт і послуг (цілком може бути інструктаж чи навчання);

- прав інтелектуальної власності.

В контексті вивчення питання контролю за використанням озброєння, інтерес може представляти процедура моніторингу. Він проводиться Секретаріатом Кабінету Міністрів України разом з бенефіціаром (відповідальний державний орган) та уповноваженими представниками партнера з розвитку (країна чи міжнародна організація, що виступила донором) у двох формах:

- поточний - під час реалізації проекту. Безпосередній отримувач (реципієнт) подає беніфіціарові двічі на рік результати за встановленою формою та копії протоколів засідань наглядових рад та експертних груп, що утворюються для супроводження діяльності;

- заключний – відповідно на заключному етапі реалізації.

Неподання звітів вважається рівнозначним незадовільному впровадженню проекту. В такому випадку Секретаріат Кабміну інформує донора про це та порушує питання про зупинення реалізації проекту.

Крім цього бенефіціар та реципієнт також мають розміщувати на власному веб-сайті результати річного моніторингу проекту (програми) та інші матеріали або документи, розроблені в рамках проекту (програми).

Від тисяч до сотень мільйонів…

Згідно з установленим порядком, усі проекти міжнародної технічної допомоги підлягають обов’язковій державній реєстрації, яка здійснюється Секретаріатом Кабміну. Тож ми вирішили поцікавитися в Уряді, які саме проекти МТД, починаючи з 2014 року (коли фактично почалася війна з РФ), були зареєстровані.

У відповідь отримали досить велику зведену таблицю, що містить дані стосовно назв проектів, бюджету, термінів дії, реципієнтів, бенефіціарів та виконавців.

Ключовими секторами, куди міжнародні донори спрямовували допомогу, були і залишаються: національна безпека і оборона, ядерна безпека, урядування та громадянське суспільство, охорона здоров’я, освіта і наука, енергетика та енергоефективність, банківський та фінансовий, аграрний сектори, регіональний розвиток, відновлення Донбасу та ВПО тощо.

Найбільшими донорами для України є Сполучені Штати Америки. Іншими - Канада, ФРН, Швеція, Швейцарія, Японія, Туреччина, Данія, а також організації системи ООН, ЄБРР.

Звісно, охопити та проаналізувати в межах однієї статті всі проекти не вбачається за можливе. Тому ми наведемо кілька з них, що характеризують досить широку «палітру» допомоги: від дрібної у $12,5 тис. від США для МЗС України на протидію російській дезінформації або €22,5 тис. від ОБСЄ на інституційний розвиток Вищого антикорупційного суду у 2020 році (див. №№ 4434, 4436) до $281,7 млн. фінансування надання Міноборони України військової техніки, майна та послуг США (програма була зареєстрована 19 січня 2022 року за №4247 та розрахована до 2024 року).

Дійсно, найбільш щедрими згідно даних Кабміну, є пожертвування закордонних донорів у сектор національної безпеки і оборони. Ми нарахували принаймні шість зареєстрованих проектів, пов’язаних із сприянням безпеці в Україні, які спонсорувалися Сполученими Штатами із заявленою сумою більше $100 млн (№№  3769, 4067, 4193, 4247, 4592, 4841). Реципієнтами в них зазначалися різні українські військові частини.

Також прикметно, що крім згаданої вище, також 19 січня 2022 року окремо була зареєстрована ініціатива Президента США (програма PD 2021) на $260 млн., розрахована до жовтня 2022 року.

Програм з інших питань, які б перевершили планку у 100 млн., було не так вже й багато. Це:

- №4949 – зміцнення громадської довіри ($180,2 млн). Її зареєстрували у квітні 2022 року. Донором виступила компанія зі Сполучених Штатів, а реципієнтами – благодійні та громадські, урядові та неурядові організації, новинна служба, неформальні групи, приватні волонтерські організації;

- № 3234 - виявлення та припинення ядерної контрабанди ($120 млн.). Реципієнтами значаться органи та підрозділи Держприкордонслужби (академія, КПП, прикордонні загони). Між іншим, на посилення кордонів реєструвалися й інші, більш дрібні. Так, наприклад, у травні 2022 року – на $63,4 млн. (див. № 4911);

- №3480 - розвиток та підвищення спроможності Національної гвардії України ($99,5 млн., майже 100, тож вирішили також уключити в «рейтинг»).

Міжнародні партнери постійно допомагали із супроводженням різноманітних реформ.

Так, наприклад, на фінансування заснування та функціонування інституту бізнес-омбудсмана в Україні у 2021 році ЄБРР зареєстрував проект №4815 на суму $4,2 млн. Реципієнтом значиться громадська спілка.

Зареєстрована за №3504 програма реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» була оцінена у $25 млн. Але й список отримувачів тут було заявлено досить розлогий: Державна судова адміністрація, Мін’юст, вищі суди, АМКУ, виші та громадські організації.

Опікувалися і сприянням рівності ЛГБТІ людей в Україні. Так, Національний демократичний інститут міжнародних відносин (Велика Британія) виділив жіночому об’єднанню, благодійному фонду та благодійній організації £1,6 млн.

Правда, під досить об’ємні реформи іноді планувалися зовсім «смішні суми». Так, на підтримку реформування системи виконання судових рішень (болюча проблема для кожного практикуючого юриста) у 2018 році ОБСЄ  виділив Мін’юсту аж €35 тис. Допомогу у забезпеченні принципів верховенства права та прав людини у законодавчій та судовій практиках в 2017 році ОБСЄ оцінило в €45 тис. (проект №3641)

Не забували партнери і про правоохоронні органи. Вартість підтримки і забезпечення сталості реформ у Національній поліції України становила $20 млн. (проект №3507). Час від часу ОБСЄ планувала невеличку допомогу СБУ у питанні дотримання прав людини (проекти № 3912 – €81 тис., №4866 – €61 тис., №4124 – €72 тис.) та Державному бюро розслідувань (проект №4693 на €30 тис.).

Як адвокату мені також було цікаво побачити в списку проекти з реформування адвокатури. Особливо, якщо врахувати, що профільний Закон був ухвалений ще 2012 року. Відтоді в Україні діє незалежна від держави Національна асоціація адвокатів України. А сам закон за десять років своєї дії не зазнав суттєвих змін в частині принципів та організації роботи цієї самоврядної організації.

За таких обставин у 2015 році було зареєстровано проект МТД №3248 з формування національної адвокатури України відповідно до європейських стандартів та створення системи підвищення кваліфікації адвокатів, які беруть участь у кримінальному провадженні і заплановано під це $826 тис. (№3248) А на зміцнення професіоналізму адвокатів в Україні – ще $1,1 млн. (№3638). Втім, усе стає зрозумілим, якщо врахувати заявленого бенефіціара у вигляді Міністерства юстиції, а реципієнта – Координаційний центр з надання правової допомоги, підпорядкований самому Мін’юсту.

Тож кожному, хто працює в тій чи іншій галузі економіки або на державній службі, безумовно, буде цікаво дізнатися про обсяг «вливань» у своєму секторі. І дати відповідь на запитання: чи відчував я на практиці ефект від наданої допомоги.

Оскільки, на думку окремих європейських експертів, в Європейському Союзі немає країн, масштаби корупції в яких були б такими ж, як в Україні, тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради не було б зайвим вивчити увесь масив даних, наведений у таблиці.

Адже він представляє самостійний інтерес якщо не для організації моделі контролю за матеріально-технічною допомогою у виді озброєння, що сьогодні надходить від міжнародних партнерів, то хоча б для розуміння напрямів, обсягів допомоги, а також їхніх донорів та реципієнтів. Аби реалізувати справжній парламентський контроль.



вторник, 26 июля 2022 г.

Арешт активів РФ: зняття чи стягнення?

Перспективу оцінив екс-керівник Мін’юсту  

У відновленні прав українців, постраждалих внаслідок збройної агресії РФ, головним є стягнення коштів, а не блокування активів РФ. Останнє по своїй суті є лише попереднім (забезпечувальним) кроком. Тому й ефективність діяльності Мін'юсту слід визначати винятково за критерієм розміру стягнених коштів.

Про це виданню «Закон і Бізнес» розповів екс-заступник міністра юстиції, адвокат Володимир Богатир, коментуючи позицію чинного очільника Мін’юсту Дениса Малюськи щодо стану блокування за кордоном та передачі Україні російських активів.
Цікаво, що сьогодні Європейський Союз подовжив економічні санкції проти Росії за вторгнення в Україну на шість місяців - до 31 січня 2023 року.
А саме Міністерство юстиції України сьогодні є головним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції.
Д.Малюська нещодавно розповідав, що в країнах, де знаходяться російські активи, процес відбувається досить швидко: оперативно шукають, блокують і, відповідно, реагують на запити чи повідомлення в тому числі від України щодо того, які активи знайдені.
«У Європі та інших розвинених країнах Світу, як і раніше діє принцип непорушності права власності, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном», - пояснив адвокат, виділивши при цьому два аспекти у цьому питанні:
«З одного боку, на сьогодні в Україні є тисячі зруйнованих будинків, підприємств, втрачених та понівечених життів. І жодні мотиви будь-якого характеру – політичного, економічного, військового чи іншого характеру – не можуть бути виправданням агресії проти України, як відповідно до статті 2 Статуту ООН, так і положень Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, - зазначив він. – З іншого боку, існує практика зняття арешту з активів у разі наявності обгрунтованої правової позиції».
У зв’язку із цим юрист нагадав кейс, що триває з 2020 року, коли Банк Англії відмовився передати 30 тон золота Центральному банку Венесуели. Суть спору полягала в контролі над цим активом Президентом Ніколасом Мадуро чи представником опозиції Хуаном Гуайдо. Апеляційна інстанція зазначила, що визнання Гуайдо президентом «де-юре» (за законом) не виключає визнання Сполученим Королівством Мадуро президентом «де-факто». «Верховний суд Великої Британії вказав, що визнання Лондоном венесуельської опозиції президентом південноамериканської нації є «ясним і недвозначним», але вважається, що Комерційна юрисдикція повинна розглянути чи приймає вона до уваги рішення Верховного Суду Венесуели, яке анулювало повноваження призначеного Гуайдо».
З цього В.Богатир робить висновок, що іноземні суди будуть ретельно розглядати всі аспекти діяльності як російської так і української влади.
Серед ризиків для української влади він називає наявну негативну практику оскарження санкцій в ЄС, США, в тому числі які були введені за зверненням української влади. Також широке трактування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його реалізації. «Тобто скоріше може йтися про звернення стягнень саме на активи держави, а не фізичних чи юридичних осіб», - резюмує адвокат, який прогнозує багаторічний процес стягнення активів РФ для української держави.
Довідково: Санкції Європейського Союзу вперше були введені у 2014 році у відповідь на дії Росії, які дестабілізують ситуацію в Україні. Вони були значно розширені з лютого 2022 року у світлі непровокованої та необґрунтованої військової агресії Росії проти України. Наразі вони складаються з широкого спектру секторальних заходів, включаючи обмеження щодо фінансів, енергетики, технологій та товарів подвійного призначення, промисловості, транспорту та предметів розкоші.





вторник, 19 июля 2022 г.

Від засудження до санкцій. Як Євросоюз формує політику заборон стосовно РФ

.

 

МИХАЙЛО ЗАГРЕБНИЙ
Через розв'язану в Україні війну російські підприємства потрапили під галузеві санкції Європейського Союзу. Втім, багато експертів нарікають на недостатність обмежувальних заходів: охопили далеко не всіх, та й трапляються прикрі винятки. Які правила діють у ЄС із цього питання – спробуємо розібратися.

Хронологія загострення

У ЄС почали запроваджувати обмеження у відносинах з Росією ще 2014 року. Так, 6 березня 2014 року глави держав та урядів ЄС рішуче засудили неспровоковане порушення Росією суверенітету та територіальної цілісності України та закликали Російську Федерацію негайно вивести свої збройні сили в райони їх постійної дислокації. Вони заявили, що будь-які подальші кроки Росії з дестабілізації ситуації в Україні призведуть до додаткових і далекосяжних наслідків для відносин у широкому спектрі економічних сфер.

22 липня Рада ЄС закликала Росію активно використовувати свій вплив на незаконні збройні формування, щоб отримати доступ до місця збиття рейсу MH17 Malaysian Airlines на Донбасі, а також забезпечити співпрацю у напрямі розслідування інциденту. Рада ЄС також закликала Росію зупинити зростаючий потік зброї, техніки та бойовиків через кордон, щоб досягти швидких і відчутних результатів у деескалації, а також вивести додаткові війська з прикордонної зони. Зважаючи на дії Росії, які дестабілізують ситуацію в Україні, 31 липня 2014 року Рада ЄС вжила обмежувальних заходів.

30 серпня 2014 року Рада знов засудила збільшення надходження бойовиків і зброї з території Росії на схід України та агресію російських збройних сил на українській території і 8 вересня 2014 року вжила чергових обмежувальних заходів. 4 грудня 2014 року Рада ЄС уточнила деякі положення.

19 березня 2015 року Європейська рада погодилася, що тривалість обмежувальних заходів має бути чітко пов’язана з повним виконанням Мінських угод.

22 червня 2015 року обмежувальні заходи були подовжені на шість місяців, аби оцінити стан виконання Мінських угод. Наприкінці року стало зрозуміло, що ці угоди не будуть імплементовані, тож обмежувальні заходи були продовжені ще на шість місяців.

Принципи відносин

У березні 2016 року Рада ЄС із закордонних справ погодила п’ять керівних принципів відносин між Європейського Союзу і Росією:

1. Виконання Мінських домовленостей як ключової умови будь-якої суттєвої зміни позиції ЄС щодо Росії.

2. Зміцнення відносин зі східними партнерами ЄС та іншими сусідами, зокрема в Центральній Азії.

3. Посилення стабільності ЄС (зокрема у питаннях енергетичної безпеки, протидії гібридним загрозам та стратегічної комунікації).

4. Необхідність вибіркової взаємодії з Росією з питань, що становлять інтерес для ЄС.

5. Потреба підтримувати контактах між людьми та російського громадянського суспільства.

І на підставі цих критеріїв, починаючи з 2016 року, Рада ЄС двічі на рік продовжувала дію обмежувальних заходів.

Наслідки вторгнення

22 лютого 2022 року ЄС рішуче засудив рішення президента Російської Федерації про визнання непідконтрольних уряду територій Донецької та Луганської областей України незалежними суб’єктами та подальше рішення направити туди російські війська. В ЄС оцінили це як незаконний акт, який ще більше підриває суверенітет і незалежність України та є грубим порушенням міжнародного права та міжнародних угод. Зважаючи на ситуацію, 23 лютого Рада ЄС прийняла подальші секторальні обмежувальні заходи. Цими заходами було введено заборону на фінансування Російської Федерації, її Уряду та Центробанку.

24 лютого президент РФ оголосив про початок військової операції в Україні, і російські збройні формування почали наступ на Україну. У відповідь ЄС рішуче засудив неспровоковане вторгнення в Україну збройних сил РФ та причетність Білорусі до цього.

Одразу Рада ухвалила подальші обмежувальні заходи, а саме:

- заборона експорту товарів подвійного призначення, а також тих товарів, які можуть сприяти обороноздатності та безпеці Росії;

- заборона державного фінансування або фінансової допомоги для торгівлі з Росією чи інвестицій у неї;

- заборона експорту товарів і технологій для використання в нафтопереробці

- низка заборон в авіаційному секторі.

- заборони окремих фінансових операцій з Росією.

В подальшому їх обсяг невпинно збільшувався. Вже 28 лютого Рада заборонила всі операції з Центральним банком Росії, а також заборони на політ у повітряному просторі ЄС і обмеження доступу до аеропортів ЄС російським перевізникам.

1 березня запроваджено заходи, що виключили ключові російські банки з системи SWIFT (домінуючої у світі системи обміну фінансовими повідомленнями), а також блокували передачу та розповсюдження державних каналів дезінформації.

9 березня Рада вжила заходи щодо експорту морських навігаційних товарів і технологій радіозв’язку до Росії, а 15 березня -  запровадила ще один пакет галузевих економічних заходів, що включали додаткові фінансові та торгові заборони.

Перелік регламентів та рішень

Ці та інші санкції визначаються низкою регламентів та рішень ЄС, які були ухвалені раніше, але поступово доповнювалися з огляду на нові обставини. Усі вони оприлюднюються в Офіційному журналі ЄС.

Ключові санкції ЄС, запроваджені у відповідь на повномасштабну військову агресію Росії проти України, викладені в поправках до таких актів:

- Рішення Ради від 31.07.2014 № 2014/512/CFSP щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні;

- Регламент Ради (ЄС) від 31.07.2014 № 833/2014 щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні;

- Рішення Ради від 17.03.2014 №2014/145/CFSP щодо обмежувальних заходів щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України;

- Регламент Ради (ЄС) від 17.03.2014 № 269/2014 щодо обмежувальних заходів щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України;

- Рішення Ради від 15.10.2012 №2012/642/CFSP від ​​15 жовтня 2012 року щодо обмежувальних заходів проти Білорусі;

- Регламент Ради (ЄС) від 18.05.2006 № 765/2006 про обмежувальні заходи проти президента Лукашенка та деяких посадових осіб Білорусі (в документи стосовно Білорусі вносилися зміни з огляду на участь країни в російській агресії проти України).

Винятки - непублічні

А от що стосується появи винятків із санкцій, то тут не все так прозоро. Нагадаємо, вибудовуючи ставлення до агресора, у Європі згідно із одним із сформульованих принципів, допускають вибіркову взаємодію з Росією з питань, що становлять інтерес для ЄС.

«Європа запровадила санкції щодо військово-промислового комплексу, а також підприємств, пов’язаних з поширенням товарів подвійного призначення. Втім, є чимало галузей, що забезпечують російський ВПК сировиною або обладнанням і сьогодні працюють з європейськими контрагентами, - в ексклюзивному коментарі виданню «Закон і Бізнес» розповів адвокат, заслужений юрист України Володимир Богатир. – Умовно, російське підприємство, яке відливає сталь для ракет, що летять українськими містами, сьогодні може і не бути під санкціями ЄС. Воно вільно купує в Європі верстати для виготовлення продукції, яка через якийсь час все одно потрапляє на військовий завод. Звісно, європейські партнери зацікавлені у ринках збуту, тож така «вибіркова взаємодія» фактично становить для нас пряму загрозу».

Відтак, адвокат звернувся до Європейської комісії (вищий орган виконавчої влади ЄС) із запитом надати список тих країн і компаній, які зверталися з проханням про звільнення від санкцій ЄС проти Росії в період з 24 лютого 2022 року. Копію відповіді він надав редакції нашого видання.

В.Богатирю з жалем повідомили, що Комісія не володіє документами, які б відповідали опису, наведеному у зверненні.

В якості пояснення розповіли, що під час обговорення Радою необхідності нових обмежувальних заходів (санкцій) будь-яка держава-член може попросити включити виняток або можливість надання виключення до правових актів, якими вводяться обмежувальні заходи. Ці обговорення в Раді стосуються спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС і не є публічними.

А з огляду на те, що рішення Ради ухвалюються одностайно державами-членами, розкриття будь-яких документів, які показують, яка держава-член успішно пропонувала щось або не змогла отримати те, що вона пропонувала під час цих обговорень, може підірвати захист суспільних інтересів у міжнародних відносинах.

У самій Комісії, судячи з відповіді, також немає найменувань компаній або персональних даних громадян, що звертаються із проханням про винятки.

https://zib.com.ua/ua/152148.html

суббота, 16 июля 2022 г.

ПРО БОРОТЬБУ З ОЛІГАРХАМИ І ЗАСТОСУВАННЯ САНКЦІЙ — БЛОГ ВОЛОДИМИРА БОГАТИРЯ

У сфері застосування обмежень прав людини Рада національної безпеки і оборони України набрала особливої ваги. Начебто координаційний орган, але має потужні повноваження! А ще — кредит довіри, що пильно охороняється єдиною інформаційною політикою. Рішення приймаються швидко, б’ють боляче. І вже майже ні в кого не виникає правових питань.

Боротьба з годівниками

Не один рік в українському суспільстві обговорюють тему зменшення впливу на політиків та владу новоспечених багатіїв, що отримали свої статки за рахунок пострадянських державних засобів виробництва, скуплених за безцінь.

Чи дотримувались українські олігархи конституційного обов’язку сплачувати податки? Чому цьому питанню не приділялася належна увага? Утім, як і питанню отримання ними у власність промислових та інших засобів виробництва… Адже мова може йти не тільки про цивільно-правові відносини, де сплили строки давності, але й про кримінально-правовий аспект перевірки законності набуття таких активів.

Тема, звісно, не нова… Ще Арістотель звертав увагу на можливість корупції у сфері управління, «коли влада поповнюється із середовища всього цивільного населення, так що до складу уряду потрапляють найчастіше люди зовсім бідні, яких <…> легко можна підкупити», та водночас застерігав від фактичної «купівлі влади» за рахунок запровадження майнового цензу.

Але на іншій стороні деолігархізації по-українські існує стаття 24 Конституції, яка вказує:

не може бути привілеїв чи обмежень за соціальним походженням та майновим станом.

Так або інакше, Європейська комісія поставила вимогу щодо прийняття антиолігархічного законодавства. І 23 вересня 2021 року Верховна Рада таки ухвалила Закон № 1780-IX «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Боротьба з тими, хто останні десятиліття формував і «підгодовував» ту саму владу, розпочалася офіційно.

Саме на РНБО було покладено ключове завдання призначати «винних». Згідно зі ст.ст. 5, 6 цього закону рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом), приймається Радою національної безпеки і оборони України на підставі подання Кабінету Міністрів України, члена Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України, Служби безпеки України або Антимонопольного комітету України. Рішення РНБО є підставою для включення таких осіб до Реєстру олігархів.

І нещодавно, наприкінці червня 2022 року, було затверджено положення про цей реєстр (Указ Президента України № 459/2022), чим фактично було зроблено фінальний крок до впорядкування відносин держави з великим бізнесом. Але чи не суперечить він конституційному принципу рівності прав і свобод перед законом та відсутності привілеїв чи обмежень за ознаками майнового стану або іншими ознаками?

Санкціонують усі!

Вельми популярною в останні місяці також стала тема санкцій. Здається, що профільний Закон № 1644-VII, ухвалений 14 серпня 2014 року, запрацював на повну лише зараз.

Нагадаємо, рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій (персональних санкцій) приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію Указом Президента України. Рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов’язковим для виконання. Переліки фізичних та юридичних осіб, до яких застосовано санкції, визначені такими рішеннями РНБО України і є невіддільною частиною Указу Президента України щодо введення в дію цього рішення.

Але до виконання цього закону із завзяттям долучилося Національне агентство з питань запобігання корупції. Чиновники НАЗК виклали на своєму санкційному порталі «Головну базу даних про санкції, накладені через напад росії на Україну». База містить і своєрідний рейтинг країн за накладеними санкціями, і дані про активи причетних осіб (поки не застосовано санкції та пропонується їх включення до санкційних списків), і перелік даних про осіб із найбільшою кількістю активів, і план дій України щодо посилення санкцій проти росії…

На питання щодо того, хто є держателем та адміністратором бази, в цьому органі відповідати відмовилися.

Одночасно виникає питання: у воєнний час проблеми боротьби з корупцією в державі вже вирішені чи більше не цікаві? Адже діяльність Національного агентства з питань запобігання корупції начебто має відповідати його функціональному призначенню, меті та завданням діяльності, закріпленим у ст. 4 Закону «Про запобігання корупції».

Ба більше, у самому РНБО не до кінця розуміють, чому цими питаннями опікується НАЗК. На підтвердження відсутності повноважень НАЗК у вказаній сфері в РНБО зазначили, що не передавали і не делегували Агентству жодних своїх функцій та не залучали його до виявлення та розшуку активів.

Утім, у Президента таки долучили державні органи до санкційної роботи. Указом № 346/2022 від 18.05.2022 було створено робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, заподіяної Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. Діяльність цієї групи широко висвітлюється на сайті Офісу Президента України і має міжнародний та публічний характер.

Також уряд визначив Міністерство юстиції України головним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, що нині закріплено в положенні про це відомство.

А нещодавно (7 липня) Кабінет Міністрів у рамках удосконалення державної санкційної політики постановою № 772 надав необхідні повноваження міністерствам, але відповідно до сфери їх профільних напрямів діяльності.

І такі дії Президента та уряду можна назвати логічними з точки зору права та державного управління. Оскільки вони є реалізацією наявних повноважень, а також можуть сприяти внесенню якісних пропозицій до РНБО, яка приймає рішення щодо застосування санкцій.

Правовий моветон

Але очевидно, що сьогодні дії в межах і в спосіб, які передбачено Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції), не належать до сучасної політичної культури.

І така практика Національного агентства з питань запобігання корупції не відповідає ні принципу самостійності органів законодавчої і виконавчої влади у здійсненні покладених на них повноважень як фундаментальної основи конституційного ладу України (ч. 2 ст. 6 Конституції), ні основам правового порядку в Україні (ст. 19), ні положенням щодо статусу Кабінету Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113 Конституції).

Бо принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля.

Інший аспект проблеми пов’язаний із питанням контролю виконання рішень, прийнятих РНБО. Крім усього іншого, з формального боку тут ідеться і про виконання указів Президента, якими ці рішення вводяться в дію. Але з відповіді, яку було отримано від РНБО, випливає, що аналітичні документи з питань виконавської дисципліни та контролю за виконанням указів Президента України, якими введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, в період з 25 грудня 2014 року до дати надання відповіді на цей запит в Апараті РНБО України відсутні. Виходить, управлінський контроль за виконанням рішень РНБО (органу, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони), а також указів гаранта Конституції не здійснюється?!

Можливо, саме таке ставлення до питань забезпечення національної безпеки (коли ним опікуються ті, хто вважає це за потрібне, без чіткої вертикалі) дає змогу колегіальному органу ухвалювати рішення, які ніхто не контролює і за які ніхто не відповідатиме в майбутньому… Але в такому разі точно не варто згадувати, що Україна є демократичною та правовою державою.