Всі на боротьбу з корупцією!!!

Засідання Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією та колегії Головного управління державної служби України

http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=300658

«Гражданские лица» в ГПУ Парламенту предлагают сделать возможным назначение на должность Генпрокурора лица, не имеющего опыта работы в прокуратуре

Наталья Мамченко,
Марина Бахолдина
«Юридическая практика»

Народный депутат Украины от БЮТ Владимир Пилипенко 30 октяб­ря с.г. внес в парламент законопроект № 5295 «О внесении изменений в Закон Украины «О прокуратуре» относительно требований к лицу, которое назначается на должность Генерального прокурора Украины».

Небольшой по объему, но значительный по своей сути, проект предлагает внести лишь одно изменение в часть 1 статьи 46 Закона Украины «О прокуратуре». Эта часть устанавливает, что прокурором назначается лицо, имеющее высшее юридическое образование, необходимые моральные и деловые качества, а также то, что лицо, не имеющее практического опыта работы по специальности, проходит стажировку (сроком до 1 года). По мнению г-на Пилипенко, поскольку процедура назначения Генерального прокурора Украины предусматривает тщательное рассмотрение кандидатуры на эту должность в комитетах парламента и на пленарном заседании, то это является гарантией того, что на должность Генпрокурора будет избрано лицо, полностью соответствующее должности по своим моральным и профессиональным качествам. Исходя из этого, он предложил установить, что требование о прохождении стажировки в органах прокуратуры для лиц, не имеющих опыта практической работы по специальности, не распространяется на лицо, которое назначается на должность Генерального прокурора Украины.

Таким образом, в случае принятия данного законопроекта, круг претендентов на должность главного прокурора существенно расширится. Как к такому предложению отнеслись юристы и какие требования еще должны выдвигаться к кандидатам в Генпрокуроры — читайте ниже точку зрения юристов.

Мнения, что неудивительно, разделились. Так, начальник Главного управления МВД Украины в АР Крым Геннадий Москаль считает, что кандидат на должность Генпрокурора – фигура не политическая, и им может стать только выходец из недр прокуратуры: «Это должен быть профессионал, ведь может случиться, что ему придется читать дела лично, участвовать в громком процессе, например, как прокурор УССР Роман Руденко, который выступил обвинителем от СССР на Нюрнбергском процессе. Что бы было, если б он не был опытным прокурором? Если вносится такой законопроект, значит, у того, кто будет претендовать на эту должность, что-то отсутствует, например, опыт работы в прокуратуре». Отчасти с ним согласен народный депутат Украины Сергей Власенко: «В идеале не должно быть ограничений для того, чтобы возглавить государственный орган. Но в наших реалиях это не совсем корректно. Лицо, которое никогда не было связано с работой правоохранительных органов, не всегда понимает специфику. Кроме того, в нашей стране не работает тезис о стабильности государственной службы. Меняется политическая команда, полностью вычищая руководящее звено министерств и ведомств. Именно поэтому Генпрокурор не может быть человеком пришлым. Он должен знать людей в системе, и не просто их человеческие качества, а и профессиональные, понимать, насколько они соответствуют своему месту».

Другое мнение у заместителя министра юстиции Украины Владимира Богатыря: «Я не считаю, что кандидат на должность Генпрокурора обязательно должен проходить стажировку. Наличие опыта работы в органах прокуратуры – не главное, ведь он может быть, например, бывшим судьей или адвокатом. Подчеркну, что кандидат должен иметь хорошее образование, признанные в профессиональном сообществе морально-этические качества, быть высококвалифицированным юристом. Требования относительно стажировки в прокуратуре могут касаться младшего состава прокурорских работников. Руководящую же роль и проведение государственной политики в данной сфере должны осуществлять признанные в государстве юристы».

А вот точка зрения народного депутата Украины Владимира Стретовича: «Обсуждаемое законодательное предложение выглядит вполне благоприятным. Особый порядок назначения на эту должность делает ее еще и политической, что, в свою очередь, означает, что на кандидата не может распространяться упрощенный порядок в части требований к претенденту. Известно, что новоназначенному без опыта работы прокурору до одного года необходимо посвятить стажировке. Хотя статья 46 Закона Украины «О прокуратуре» говорит не об «опыте практической работы прокурором», а об «опыте практической работы по специальности», на основании чего можно сделать предположение, что в данном случае речь идет не о прокурорском стаже как таковом, а о стаже работы юристом.

Часто кандидаты на государственные должности отличаются незаурядной деловитостью в ущерб общественным интересам, а потому, чтобы избежать возможного конфликта интересов, необходимо закрепить расширенный перечень требований к кандидату на должность Генпрокурора, которые бы играли роль «предохранителя» при отборе кандидатов. Припоминаю, когда в 2005 году Президент Украины собирался направить меня на работу в Генеральную прокуратуру Украины, с формулировкой, цитирую: «чтобы разогнать тот клоповник», тогдашний руководитель этого ведомства сразу везде раструбил, что у меня такого права нет, так как я, видите, ни одного дня не проработал в системе органов прокуратуры. Из-за такой спекуляции автор этих строк не стал Генпрокурором, в то время как на самом деле закон не содержит таких предостережений к кандидату на должность Генпрокурора».

Нецеселесообразным считает закреплять требование о наличии стажа работы в органах прокуратуры для кандидата в Генпрокуроры заместитель руководителя службы обеспечения связей с Конституционным Судом Украины и представительства интересов Президента Украины, созданных им вспомогательных органов и служб в судах общей юрисдикции Украины Секретариата Президента, Александр Ильков: «Предъявляемые к кандидату на должность Генерального прокурора требования в Конституции не закреплены. Закон «О прокуратуре» содержит требование о наличии высшего юридического образования, критерий о соответствующих моральных и деловых качествах, а также ограничение о невозможности назначения лиц, которые были осуждены за совершение преступления. Кроме того, часть 1 статьи 46 Закона «О прокуратуре» предусматривает необходимость наличия опыта практической работы по специальности, при отсутствии которого лицо должно пройти стажировку в органах прокуратуры. Таким образом, Закон «О прокуратуре» устанавливает дополнительные требования к должности Генпрокурора, не преду­смотренные Конституцией. С учетом решения КСУ 2000 года по делу о возрастном цензе, это допустимо. Однако, принимая во внимание, что должность Генпрокурора, исходя из процедуры его назначения, по сути, является политической, считаю, что закреплять какие-то дополнительные требования, в том числе и наличие стажа работы в органах прокуратуры, нецелесообразно. Разве что использовать китайский опыт, где на законодательном уровне закреплено требование к прокурорам о наличии крепкого здоровья».

Народный депутат Украины Сергей Мищенко отметил, что «прежде всего кандидат на пост Генерального прокурора Украины должен быть политически независим. Его личность должна быть такой, которая бы и для власти, и для оппозиции была примером объективности во всем».

Как решится судьба законопроекта, о котором шла речь, решать парламенту. Однако все опрошенные согласны с тем, что действующее законодательство, касающееся функционирования прокуратуры, требует изменений.

http://www.yurpraktika.com/article.php?id=100098286

Від ідеї до права, або Про проблеми легітимації інституту лобіювання в Україні

Фоміна Катерина
«Правовий тиждень»

Сьогодні легітимність результатів правотворчості залежить не лише від досконалості нормопроектної техніки та сумлінності суб’єктів прийняття нормативно-правових актів, але й від соціальної затребуваності цих актів і впливу громадськості на їх прийняття. Бажаного результату можна досягти, запровадивши інститут лобіювання, який є новим для України, але традиційним для США, Канади, Великобританії, Німеччини, Франції, Польщі та інших розвинених демократичних країн світу. Інститут лобіювання в названих державах здійснює важливу функцію: забезпечує ефективну взаємодію громадян, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів господарювання з органами державної влади у питаннях формування та реалізації державної правової політики та здійснення контролю за правотворчою діяльністю. При цьому інститут лобіювання залишається дієвим інструментом запобігання корупції та упередження корупційних ризиків.

Підміна понять

В Україні лобіювання, через відсутність належних законодавчих регуляторів цього інституту, набуло здебільшого позаправової форми і дискредитоване таким явищем, як «квазілобіювання». Завдяки підміні понять лобіювання асоціюється в українців із корупцією, нелегітимним впливом на правотворчість органів державної влади в інтересах малих соціальних груп. У зв’язку з цим триває дискусія щодо необхідності легітимації інституту лобіювання в Україні. Неодноразові спроби народних депутатів унормувати інститут лобіювання у 1999–2005 рр. не увінчалися успіхом. Наразі ж триває новий етап урегулювання цього питання. Міністерство юстиції підготувало проект Закону «Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів» (попередня назва – «Про лобіювання»). Складність предмета регулювання цієї правотворчої ініціативи зумовило її публічне обговорення, яке, як уже повідомляв «ПТ», нещодавно організувало Міністерство юстиції за підтримки Програми сприяння парламенту – ІІ.

Починаючи обмін думками, заступник міністра юстиції Володимир Богатир відзначив, що результативність відповідної законопроектної роботи вимагає титанічних зусиль. «Передусім необхідно довести громадянам, що лобіювання – дієвий юридичний інструмент утвердження демократії та верховенства права, а не спосіб прийняття «потрібних рішень» в інтересах «поважних людей», – підкреслив доповідач. Пан Богатир вважає, що спочатку треба сформувати уявлення про цивілізоване лобіювання, а потім – закріпити відповідний інститут у чинному законодавстві України.

Законодавчі пропозиції

Основні нормативні положення проекту Закону «Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів» презентував директор департаменту конституційного та адміністративного права Мін’юсту Владислав Федоренко. Він підкреслив, що теоретико-методологічним фундаментом цього документа була вітчизняна концепції лобіювання. «Будь-яка, навіть найдосконаліша концепція при автоматичному перенесенні її на національний ґрунт приречена на невдачу. Тому в основу цього законопроекту покладена саме вітчизняна концепція лобіювання», – підкреслив пан Федоренко.

Лобіювання визначається як легітимний вплив зареєстрованих та акредитованих в установленому порядку осіб (лобістів та лобістських об’єднань) в інтересах замовників лобістських послуг на органи державної влади, їх посадових і службових осіб під час прийняття (участі у прийнятті) ними нормативно-правових актів. Крім того, у законопроекті чітко визначені терміни «лобіст», «лобістське об’єднання», «лобістська діяльність», «лобістський контакт», «лобістські послуги» тощо, що унеможливить неоднозначне використання положень цього документа. Його розробники намагалися заповнити прогалини чинного законодавства шляхом визначення категорій «громадськість» та «нормативно-правовий акт». Водночас, за словами пана Федоренка, відсутність Закону про нормативно-правові акти ускладнить втілення цього «лобістського» документа в життя.

Лобістська діяльність згідно із законопроектом ґрунтується на принципах законності, відкритості, прозорості, підзвітності, соціальної затребуваності, порядності тощо. Сферу дії Закону визначено шляхом розмежування лобістської діяльності, яка здійснюється на професійній основі, та діяльності громадських організацій, політичних партій, релігійних організацій, кооперативів, творчих спілок тощо, які представляють і захищають свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів на безоплатній основі. Крім того, законопроект визначає порядок набуття та припинення права на зайняття лобістською діяльністю, у тому числі умови набуття цього права, порядок реєстрації лобістів та лобістських об’єднань, ведення реєстру суб’єктів лобістської діяльності та припинення їхньої діяльності. Особливу увагу приділено формам і порядку здійснення державного та громадського контролю за лобіюванням, без яких воно може трансформуватися в досконалішу форму корупції.

Зауваження та застереження

Після презентації законодавчої ініціативи представники громадськості могли висловити свої зауваження та застереження щодо законопроекту загалом і його компонентів зокрема. Громадські організації непокоїть можливе обмеження конституційних прав осіб та об'єднань громадян: вони можуть втратити вплив на формування та реалізацію державної політики в разі схвалення законопроекту в цій редакції. Крім того, учасники дискусії вимагають повернення до попередньої назви документа – «Про лобіювання», посилення відповідальності лобістів за недотримання норм Закону і системного унормування лобіювання, зокрема шляхом розробки відповідних правил поведінки для представників депутатського корпусу, працівників Апарату ВР та інших органів державної влади.

До речі, проблеми просування корисних для суспільства некорупційних рішень існують не тільки в Україні. Однак у країнах розвиненої демократії та громадянського суспільства ці проблеми розв’язують за допомогою законів. До того ж останні вдосконалюють, якщо в ході їхнього застосування виявляються лазівки для спритних лобістів і державних службовців – корупціонерів. Наприклад, у США, як розповів професор Американського університету м. Вашингтона Джеймс Тербер, чи не кожна зміна в законодавстві про лобіювання була наслідком великого корупційного скандалу. Водночас пан Тербер зазначив, що обговорюваний законопроект про лобіювання, розроблений в Україні, досить вдало розв’язує низку серйозних проблем, які можуть виникнути в ході запровадження практики легального лобіювання. «Я вітаю авторів законопроекту, – сказав американський гість. – Однак головне, щоб Закон, навіть якщо він буде ухвалений парламентом, виконувався».

Окрема думка

Заступник міністра юстиції
Володимир БОГАТИР:

– Законодавче врегулювання лобіювання може забезпечити легальну, демократичну взаємодію влади та суспільства, а також створити законодавчі бар’єри для зловживань і корупції у сфері правотворчості। Але очікувати миттєвого результату від ухвалення Закону про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів передчасно. Необхідно усвідомлювати, що лише сила закону спроможна встановити межу між лобіюванням і діями, які спрямовані на отримання односторонніх переваг і мають ознаки корупції.

http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1523

Завершилось приємне навчання в Українській Школі політичних студій

__________________________________________
7-8 листопада в Києві відбулася Четверта щорічна конференція випускників Української школи політичних студій, що ознаменовує собою існування та розвиток комунікативного кола Школи, яке цього року поповнилося ще 36 учасниками.

Вихідним фокусом спільної дискусії випускників 2006 - 2009 років стали актуальні питання, котрі сьогодні постають перед нами в очікуванні виборів.

Конференція відбулася у форматі роботи двох панельних дискусій, під час яких учасники мали змогу почути виступи представників експертних кіл і, звісно, активно долучитися до дискусійного обговорення запропонованих питань:

1) «Україна перед вибором: пошук гідної альтернативи»
2) «Пошук механізмів зміни політичних еліт в українських реаліях».

Ми прагнули наповненої широкоформатної дискусії, що дозволила би нам зрозуміти та ефективно донести думки й бачення один до одного, а також сформувати певне ціннісне уявлення про те, як далі має будуватися наше з Вами майбутнє та розвиватися наша країна.

Із вітальним словом на відкритті заходу виступили Ігор КОГУТ, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив та пан Аке ПЕТЕРСОН, Представник Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною.

Після привітання учасників заходу почалася робота першої панельної дискусії : «Україна перед вибором: пошук гідної альтернативи», модератором якої виступив Тарас ШЕВЧЕНКО, Директор Інституту Медіа Права, випускник УШПС, експертами - Олександр ЧАЛИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Михайло МІНАКОВ, Старший менеджер програм з питань демократичного управління, ПРООН Україна, доцент Національного Університету "Києво-Могилянська Академія", д.ф.н., Наталія АМЕЛЬЧЕНКО, Завідувач кафедрою політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», к.ф.н., доцент, Андрій ЄРМОЛАЄВ, Директор Центру соціальних досліджень «Софія», к.ф.н.

Учасникам конференції були запропоновані короткі виступи, які послугували поштовхом до обговорення, яке було сфокусовано на обговоренні таких ключових "месиджів", як "Нація… Держава… Країна… Україна… Європа… Євразія… Історія… Демократія… Криза… Глобалізація… Модернізація… Пріоритети… Суверенітет… Безпека… Нейтралітет… Регіональне лідерство… Вибори… Дебати… Інформація… Дискусії… Міфи… Раціональність… Ефективність… Якість… Виклики…"

Рапортером цієї панелі виступила Ірина ФЕДОРІВ, Керівник інформаційно-аналітичного відділу ЗАТ «ММЦ-СТБ» («Вікна-новини»).

Після закінчення панелі учасники та експерти мали змогу ознайомитися зі слайд-шоу "Щоденник", яке проілюструвало фотоісторію, якою жила Школа чотири роки - від самого моменту створення і до сьогодні.

Другу панель «Пошук механізмів зміни політичних еліт в українських реаліях» модерувала Іванна КОБЕРНИК, Журналіст і телеведуча, випускниця УШПС. До обговорення було запрошено наступних експертів: Володимир ФЕСЕНКО, Голова Правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», к.c.н., Костянтин БОНДАРЕНКО, Політолог, Директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна, Сергій ГАЙДАЙ, Директор зі стратегічного планування соціально-інжинірингового агентства «Гайдай.Ком», Роман КОБЕЦЬ, Аналітичний директор ГО «Ідеальна країна», к.ф.н.

Дискусія відбувалася навколо наступних понять: "Еліти… Трансформація … Вибори… Помаранчева революція... Соціальні ліфти… Політичні партії… Внутрішньопартійна демократія… Виборчі системи… Відкриті списки… Громадянське суспільство… Відповідальність… Політичні лідери… Ідеологія… Засоби масової комунікації… Соціальні мережі… Державотворення… Політичні декларації… Популізм… Політична культура… Мораль… Етика… Цінності… "

Підсумки обговорення підвела Юлія ТИЩЕНКО, Керівник Ради, Керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень.

У рамках роботи конференції відбулася Урочиста церемонія вручення дипломів учасникам УШПС-2009, у якій взяли участь Ігор КОГУТ, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, Аке ПЕТЕРСОН, Представник Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною та Катерина МАКСИМ, Голова Ради Асоціації випускників УШПС.

http://usps.parlament.org.ua/?mid=28&id=23