Business Crime Laws and Regulations 2019 | UKRAINE

The ICLG to: Business Crime covers common issues in business crime – including criminal law enforcement, organisation of courts, corporate criminal liability, statutes of limitations, initiation of investigations, procedures of gathering information – in 29 jurisdictions.

Bogatyr & Partners is a full-service boutique law firm based in the heart of Kyiv, Ukraine.  We have particular focus and experience in business crime, fraud, asset tracing & recovery and commercial litigation in Ukraine and in providing international legal assistance in challenging economic sanctions.

https://iclg.com/practice-areas/business-crime-laws-and-regulations/ukraine

Науковці за викликом

Фахівці-правознавці на службі Департаменту політичних переслідувань

У зв’язку з реформуванням Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України слід підвести логічні результати їх роботи та висвітлити методи, які використовує сучасна політична “охранка”.

Внаслідок недолугої судової реформи в судах, на зараз, знаходиться трохи більше половини від необхідної кількості суддів, в апеляційних судах біля сотні суддів замість півтори тисячі суддів. Фактично відбувається повне блокування нормальної роботи та розгляду кримінальних проваджень.

Дізнавшись про прокурорське свавілля, а сьогодні про це можна впевнено говорити, оскільки за останні півроку в межах даного кримінального провадження судом було винесено три ухвали, якими задоволено відводи, як окремих слідчих, так і всієї групи слідчих, вважаю за необхідне пролити світло на діяльність Департаменту політичних переслідувань, який нещодавно переродився в нове утворення.

Сьогодні мова піде про “вільне” трактування слідством висновків науковців і використання їх з метою обвинувачення у справі про узурпацію влади колишнім Президентом на підставі діючого й сьогодні Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 №20-рп/2010, яким фактично відновлено дію Конституцію 1996 року.

В своїх підозрах слідчі ГПУ, керуючись науковими висновками, вважають що друк і внесення до Реєстру нормативних актів Рішення Конституційного Суду України призвело до насильницького захоплення влади. Не надаючи оцінки суті самого Рішення, зазначу що воно набуває чинності з моменту оголошення, а його друк не призводить до жодних юридичних наслідків.

Але ж Департаменту політичних переслідувань необхідно створити, не що-небудь, а злочинну організацію! І тут на допомогу приходять науковці і інші фахівці всіх епох та режимів, які готові “перевзутись” в повітрі.

В березні 2014 року був підготовлений Висновок відомими «фахівцями-правознавцями»: Козюброю Миколою Івановичем, Коліушко Ігорем Борисовичем, Савчином Михайло Васильовичем, Василенко Володимиром Андрійовичем.

З точки зору правової природи цей висновок не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» затвердженої Наказом Міністерства юстиції України  08.10.1998 № 53/5, а тому не є належним та допустимим доказом з огляду на наступне.

За свою формою цей Висновок фактично є висновком експерта, але такими в розумінні кримінального процесу не є.

Поверхнево ознайомившись з його текстом, одразу можна згадати, що поважні юристи, були членами всіх президій, комісій, підкомісій, груп, реформаторських гуртків, тощо. Дехто викладав в мене, з кимось я перетинався по роботі, а тому пригадав загальновідомі та відкриті для загалу їх правові позиції. Отже, вони в своїх експертних думках рішуче засудили юридичний зміст і правові наслідки діючого і сьогодні Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222–IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010.

Зокрема, Козюбра, Коліушко та Василенко (колишні члени Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права) у 2005 році публічно висловили політико-правову позицію протилежну тій, що пізніше була сформульована у висновку наданому слідчому та за вказівкою останнього. Зокрема, протилежна позиція викладена у висновку Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (ухваленому на третьому пленарному засіданні Комісії 27 грудня 2005 року). У висновку було зазначено про те, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV та процедура його ухвалення не відповідають положенням Конституції і вказано на те, що є всі підстави для звернення до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання Закону неконституційним. Саме це питання і стало предметом розгляду Конституційного суду України за результатами якого було винесено рішення Конституційного суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, яке визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

За словами Голови Національної Комісії (Міністра юстиції 2005-2006[1], члена Венеціанської Комісії «За демократію через право» та нині судді Конституційного суду України[2]) Сергія Головатого, Комісія дійшла висновку, що «процедура, за якою вносилися зміни, та їх зміст не відповідають вимогам, які встановлені українським народом в Конституції України 1996 року, а також не відповідають у змістовій частині принципам, що випливають з членства України в Раді Європи: не відповідають вимогам, закладеним у Статуті Ради Європи, в Європейській конвенції з прав людини, тобто – європейським стандартам»[3]. 

Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права дійшла висновку, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV та процедура його ухвалення не відповідають положенням Розділу XIII Конституції України «Внесення змін до Конституції України», встановленій процедурі, загальним засадам Конституції України, європейським стандартам, тощо.

Національна Комісія дійшла висновку, що:

•         Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV слід розглядати як actum nullum ab initio [акт, недійсний з моменту виникнення], і тому він не може вважатись складовою чинної Конституції України;

•         з врахуванням цього є всі підстави для звернення до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання Закону неконституційним;

•         можливість для звернення до Конституційного Суду України з цього приводу зберігається після формального набуття чинності зазначеним Законом, оскільки право на звернення до Конституційного Суду України не обмежене в часі.

Де ж тоді правда від Козюбри, Коліушко та Василенко? Очевидним стає, що при складанні висновку «фахівців-правознавців» за вказівкою слідчого вони, фактично, виконали поставлене слідством завдання, висловивши думку, яка є абсолютно протилежною тій, що була викладена ними раніше.

Зокрема, Козюбра, Коліушко, Василенко (колишні члени Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права) у 2005 році публічно висловили політико-правову позицію, яка полягала у тому, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року No 2222-IV та процедура його ухвалення не відповідають положенням Конституції та вказували на те, що є всі підстави для звернення до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання Закону неконституційним. Саме це питання і стало предметом розгляду Конституційного суду України у 2010 році за результатами якого було винесено рішення від 30 вересня 2010 року No 20-рп/2010, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року No 2222-IV.

А у висновку наданому слідству, спеціалісти висловили абсолютно протилежну правову позицію та зазначили, що Конституційний суд України, при прийнятті рішення від 30.09.2010  No 20-рп/2010 вийшов за межі своїх повноважень чим порушив ч. 2 ст. 19 та Розділ XIII Конституції України.

Також, протилежною наданому висновку виявилась думка Михайла Савчина викладена у науковій монографії 2018 року, оскільки він також був одним з експертів, яких слідчий залучив для надання експертного висновку в межах даного кримінального провадження.

Більше того, в монографії «Сучасні тенденції конституціоналізму у контексті глобалізації та правового плюралізму» 2018 року Савчин М.В. на сторінці 90 зазначає: «Я у той час працюючи у секретаріаті Конституційний Суд України, ще на стадії вирішення питання про відкриття конституційного провадження написав висновок, згідно з яким доводилося, що Конституційний Суд не володіє юрисдикцією щодо вирішення питання конституційності закону № 2222 від 8 грудня 2004 р.».

В цій же монографії, на сторінці 98 монографії автор зазначає: «У мене, як конституціоналіста, не було певного уявлення щодо легітимних шляхів у рамках належної конституційної процедури повернутися до Конституції у редакції від 8 грудня 2004 р. Адже Конституційний Суд України у рішенні № 20-рп/2010 встановив, із чим  я повністю погоджуюсь, що була грубо порушена конституційна процедура розгляду, ухвалення та прийняття закону:

–       всупереч конституційній юриспруденції було внесено правки у конституційний законопроект № 4180, який, таким чином, набув нової редакції і потребував повторного висновку Конституційний Суд України у порядку статті 159 Конституції щодо відповідності основоположним цінностям – правам людини, суверенітету і територіальній цілісності України;

–       розглядався і був ухвалений поряд із звичайними законами, що суперечить засадам правової визначеності і вимогам належної правової процедури (принципи належного слухання і розслідування, балансування інтересів більшості та меншості);

–       і що найважливіше – парламент вже розглядав це питання менше року тому (у квітні того ж 2004 року) і зміни у ті ж самі положення Конституції».

Відповідно автор вказує на те, що він вважає закон № 2222 неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної процедури. Однак вказує, що він як конституціоналіст не мав і не має до тепер (монографія вийшла друком у червні 2018 р.) певного уявлення щодо легітимності шляхів у рамках належної конституційної процедури повернення до Конституції у редакції від 08.12.2004 року.

Тобто визначає, що не володіє необхідним розумінням та знаннями для вирішення складної конфліктної ситуації у конституційному праві. При цьому Савчин і до тепер, повністю погоджується з ним, що КСУ встановив, що при розгляді, ухваленні та прийнятті рішення, була грубо порушена конституційна процедура. Наводить конкретні аргументи щодо фактів порушення (зацитовано вище).

Крім того, на сторінці 99  монографії Савчин знову продовжує викладати свої позиції, що свідчать про суперечливість і непослідовність, політичну заангажованість його думок, зокрема:

«Сам парламент не володіє повнотою установчої влади, щоб повернутися до Конституції – така влада є симбіозом повноважень українського народу, парламенту, Президента і Конституційного суду, а також Центральної виборчої комісії (у разі застосування процедури всеукраїнського референдуму за народною ініціативною), які є рівноправними. За такої моделі навіть народ не володіє монополією на установчу владу, оскільки його повноваження зв’язані змістом вже попередньо схваленого конституційного законопроекту, що вноситься на остаточне схвалення національного референдуму.

Однак повернення до Конституції у редакції від 08 грудня 2004 р.  з урахуванням положень рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2010 відбулося у доволі нетрадиційний спосіб – шляхом ухвалення Верховною Радою визнання неконституційним ухвалення рішення КСУ №20-зп/2010. Прийнято сьогодні вважати, як це було вперше 28 червня 1996 року. Тому питання полягає у розумінні конституційного континуїтету».

У тексті йдеться про те, що парламент у 2014 році у «нетрадиційний спосіб» повернувся до редакції Конституції України 08.12.2004 року. Якщо коротко, нетрадиційний спосіб полягав у тому, що парламент всупереч усім статтям Розділу XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» спочатку постановою парламенту, а потім звичайним законом повернув редакцію Конституції України 08 12.2004 року. Вже в цьому випадку Михайло Савчин спочатку вважає (абзац 2 сторінка 99 монографії), що парламент не володіє повнотою установчої влади, а нижче зазначає (абзац 3 сторінка 99 монографії) пише, що: Прийнято сьогодні вважати, як це було вперше 28 червня 1996 року. Тому питання полягає у розумінні конституційного континуїтету».

Наведене свідчить, що Михайло Савчин не  має обґрунтованої та науково доведеної постійної власної позиції. Його тези знаходяться у логічній та теоретико-правовій суперечності між собою. Його позиція, як він сам визнає як  конституціоналіст, свідчить про те, що він фіксуючи грубі порушення Конституції не має уявлення щодо шляхів усунення цих порушень. Таким чином, займає не фахову, а суб’єктивну, внутрішньо-суперечливу позицію, що не  дає підстав йому виступати в якості експерта в кримінальному провадженні, а його думки не можуть бути експертним висновком, що лежать в основі кримінальної справи. Це ж стосується і суперечливих, політично вмотивованих позицій інших фахівців. Виходячи з тез цього науковця, то необхідно більш ретельно придивитись до дотримання процедур при останньому внесені змін до Конституції в 2014 році, на що політично заангажоване слідство природньо не звертає жодної уваги.

Якщо Ви, як читач, дочитали до цих рядків, то зрозумієте стан “угідливої” правової науки і передової думки в сфері конституціоналізму. Надалі ми розкриємо науковий рівень обміну думками окремих науковців зі слідством з метою створення доказів обвинувачення.

Чи є ці науковці “перевертнями”, чи їх наукова думка деградувала разом зі зміною політичних режимів в нашій країні, кожен знайде свою відповідь на це питання, але ясно одне – свідомо, чи не свідомо їх висновки стали єдиною “зброєю” і доказом слідства департаменту політичних переслідувань.

Власне, а ні про дії співробітників Міністерства юстиції, а ні про друк Рішення Конституційного Суду України слідчий не запитував. Всі його питання стосувались того яким би могло бути рішення Конституційного Суду України, правових позицій, меж повноважень Конституційного Суду, тощо. Тобто слідство на початковому етапі досліджувало предмет, а нині вдалось до пошуку популізму і піару.

Подібні політико-правового дискусії можуть вестись виключно в глибоко теоретичній науковій площині, а не в контексті недолугих кримінальних переслідувань, особливо за умов відсутності належної кваліфікації, а подекуди і освіти у працівників Генеральної прокуратури України.

Володимир БОГАТИР, адвокат

https://politeka.net/ua/blogs/745037-uchenye-po-vyzovu/

Свернуть на право

Владимир Богатырь — о юридических механизмах противостояния преследованию в известном политическом деле

Владимир Богатырь, заслуженный юрист Украины, адвокат, управляющий партнер АО «Богатырь и Партнеры», поделился с «ЮП» мнением относительно расследования уголовного производства, связанного с принятием решения Конституционного Суда Украины (КСУ) от 2010 года о возобновлении действия Основного Закона в редакции 1996 года, рассказал о том, как столкнулся с нарушением профессиональных прав, и предоставил собственную оценку событий.

«Решение Конституционного Суда Украины вступило в силу с момента его оглашения, а его публикация не несет никаких правовых последствий», — заявляет Владимир Богатырь

— Владимир Викторович, как вы узнали об уголовном преследовании?

— С середины июля 2017 года я нахожусь в командировке в Великобритании, осуществляю юридическую практику в коммерческих спорах, а также оказываю правовую помощь оппозиционерам, преследуемым властями бывших постсоветских республик. Чем дольше находишься за рубежом, тем меньше внимания обращаешь на украинскую действительность. Меня никто никогда не уведомлял о преследованиях, а узнал я о них из прессы. Уголовным процессуальным кодексом Украины четко установлен порядок вызова лиц, находящихся в зарубежных поездках, о чем прокуратура была проинформирована погранслужбой и письменно уведомлена сотрудниками нашего адвокатского объединения.

В марте 2017-го я приходил к следователям и давал показания, предоставлял свой паспорт, в котором указано место моей регистрации, но туда никогда не приходили никакие вызовы и никакие процессуальные документы. Приходил со своим коллегой-адвокатом, которого теперь прокуратура не допускает, хотя при допросе признала защитником.

К слову, следователи изучали данные о пересечении границы моими несовершеннолетними детьми, супругой, которые явно не являются субъектами уголовного преследования, даже собирали сведения о пересечении границы бывшими руководителями Генеральной прокуратуры Украины (ГПУ) Святославом Пискуном и Верховного Суда Украины Василием Онопенко, которые также абсолютно не имеют отношения к этому вопросу.

Все это свидетельствует об игнорировании требований процессуальных норм и о предвзятости, что признал суд, удовлетворив сначала отвод следователю, инициировавшему расследование, а затем и всей группе следователей.

Несмотря на наличие более 20 определений суда, обязывающих рассмотреть ходатайства моих защитников, представители ГПУ игнорируют их, а в своих письменных ответах указывают, что считают их незаконными, непонятными и не имеющими обязательной силы для прокуроров.

Зато, несмотря на вышеупомянутые определения судов, следователи попытались навязать адвокатов центра бесплатной правовой помощи, которые вовремя сориентировались и связались с нашим офисом, недоумевая, почему их хотят привлечь.

— От иностранных правоохранителей были какие-либо претензии?

— Не было. Уже известно, что Департамент международного полицейского сотрудничества отказал следователям в их просьбе обратиться в Интерпол с целью международного розыска в связи с политическими мотивами данного преследования. Европейская конвенция о выдаче правонарушителей прямо запрещает кооперацию в политически мотивированных делах. В первом полугодии 2017 года я представлял интересы одной из европейских стран, продолжаю развивать международную практику и подготовил очередной ежегодный англоязычный отчет о состоянии уголовного права и процесса в Украине.

— В чем выразилось игнорирование ваших профессиональных прав?

— При предъявлении подозрения была нарушена процедура, никто мне его не предъявлял, прав не разъяснял, непонятно, что следователь внес в Единый реестр досудебных расследований в качестве места предъявления подозрения. Скорее всего, не уведомлялся Совет адвокатов Украины. Подозрение было подписано заместителем Генерального прокурора, а направлено по ненадлежащим адресам следователем, который не имел на это процессуальных прав (в последующем суд принял решение о его отводе). Насколько мне известно, направленный следователем пакет документов сомнительного содержания один из моих коллег отправил назад адресату. Без приговора, с целью собственного пиара прокуроры объявили меня преступником, заявив об этом с голубых экранов и в прессе, грубо нарушая принцип презумпции невиновности.

В первую очередь речь необходимо вести о нарушении моих прав на защиту как гражданина, а потом уже и профессиональных.

— По вашему мнению, вас нельзя было привлекать к ответственности, даже если обвинение не связано с деятельностью в качестве адвоката?

— Руководствуясь такой логикой, необходимо арестовывать докторов, использующих скальпель в работе с пациентом. Во-первых, я никогда не переставал быть адвокатом. Во-вторых, судьи, народные депутаты Украины и прочие категории лиц, обладающие профессиональным иммунитетом, утрачивают его с соблюдением установленной законом процедуры. Если мы будем говорить о том, что здесь кто-то пользуется гарантиями, а здесь — нет, то это избирательное правосудие. По иронии судьбы, ряд моих клиентов подвергаются таким же политическим гонениям, несмотря на то что раньше были героями в нашей стране.

— Что скажете о сути подозрения?

— Я был совершенно ошарашен как «полетом мысли», так и выдвинутыми следствием предположениями. Мне были далеки события 2010 года, которые интересуют следствие. В конце лета 2010-го я был в США на учебе, а через некоторое время улетел в Великобританию. К этому моменту меня трижды уведомили о сокращении, а отношения с бывшим руководителем у нас были достаточно сложные. Обстоятельства принятия решения КСУ я узнавал из прессы.

Подозрение сводится к тому, что сотрудники Министерства юстиции опубликовали решение КСУ, к чему, собственно, и обязывает данное решение, действительное и поныне. Руководство Минюста указало следствию, что опубликование как решения Конституционного Суда Украины, так и текста Конституции Украины не несет никаких юридических последствий, поскольку решение КСУ вступает в силу с момента оглашения. Если говорить о сути, а не о форме, на которой концентрируется следствие, то несколько раз предоставляла свои выводы Венецианская комиссия, признавшая возобновление действия предыдущей редакции Конституции.

Что же касается квалификации, то статья 109 Уголовного кодекса Украины предусматривает ответственность за насильственную смену власти. Насколько я помню, не было никаких насильственных действий, все должностные лица оставались на местах, все фракции парламента после выхода на следующую сессию признали возврат к предыдущей редакции Конституции. Политические силы приняли это как свершившийся факт, ревизию же стал делать политический департамент. Странно, что следователи не изучают, как была осуществлена смена Конституции Украины в 2014 году. Она произошла за восемь минут под руководством одного и того же лица, которое было спикером Верховной Рады Украины, а затем — исполняющим обязанности Президента Украины.

Данное уголовное производство — это попытка утвердить тезис «узурпация узурпированной власти узурпацией не является». Диалог по этим вопросам должен происходить в научной и политико-правовой плоскостях. Тем не менее предвыборное осеннее обострение снова вынесло на повестку дня тему очередных изменений Конституции Украины.

— На чем основывается подозрение следствия?

– Доказательств никаких нет. Само подозрение было признано судом необоснованным.

Сначала была свидетельница, которая указывала на какое-то совещание, где кто-то кому-то давал какие-то указания исполнять служебные обязанности. Потом она отказалась от своих показаний. Следует отметить, что в Минюсте при различных руководителях все совещания проводились исключительно по понедельникам. По крайней мере я никогда не присутствовал на совещаниях у руководителя ведомства в другие дни недели, на которые сначала указывала, а потом отказалась от своих показаний единственная свидетельница.

Основаниями для подозрений стали отчеты «специалистов-правоведов», которые в «вольной» форме истолковали действия судей Конституционного Суда Украины. С уголовно-процессуальной точки зрения этот отчет не является судебной экспертизой и не может быть принят в качестве надлежащего доказательства, несмотря на то, что по форме его напоминает.

Ранее три данных лица в качестве членов Национальной комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права сделали совершенно противоположные заключения. Напомню: Национальная комиссия по укреплению демократии и утверждению верховенства права пришла к выводу, что Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 февраля 2004 года № 2222-IV следует рассматривать как actum nullum ab inito (акт, недействительный с момента возникновения) и поэтому он не может считаться составляющей действующей Конституции Украины.

30 сентября 2010 года было вынесено решение Конституционного Суда Украины № 20-рп/2010 по делу о соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV по конституционному представлению 252 народных депутатов Украины (дело о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию Украины), которым был признан неконституционным Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV в связи с нарушением конституционной процедуры его рассмотрения и принятия, на органы государственной власти возложена обязанность по безотлагательному исполнению этого решения и приведению нормативно-правовых актов в соответствие с Конституцией Украины от 28 июня 1996 года в редакции, существовавшей до внесения в нее изменений Законом Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV, а само решение подлежало опубликованию в «Вестнике Конституционного Суда Украины» и в иных официальных изданиях Украины.

Предположим, что научная доктрина не имеет четких рамок и может изменяться в зависимости от того, какое влияние имеют в обществе экономические и политические факторы. Вероятно, в зависимости от конъюнктуры мнение науки может измениться. Надо ли ее за это порицать и можно ли использовать мнение этих специалистов как основание для подозрения следствием!?

Обратимся к точке зрения известных специалистов в данной сфере. Бывший заместитель Генерального прокурора Украины Алексей Баганец заявил, что не видит никакой иной перспективы в этом деле, кроме оправдательного приговора, если оно вообще когда-нибудь будет слушаться судом с учетом имеющихся нарушений.

С точки зрения уголовного права неправосудным можно признать решение любого суда любой юрисдикции за исключением решений Конституционного Суда Украины. По своей сути он выступает как политический орган. Такое мнение было высказано в научной литературе доктором юридических наук Петром Андрушко. Но это мнение профессора и авторитетного ученого вызвало лишь насмешку у следователя, заявившего, что оно для него ничего не значит.

— Как вы оцениваете шансы доказать правоту в украинских судах?

— Предъявлены иски о защите деловой репутации. Несмотря на нежелание расследовать противоправные действия отдельных сотрудников прокуратуры, суд обязал их это сделать, и были зарегистрированы соответствующие уголовные производства Национального антикоррупционного бюро Украины и Службы безопасности украины по фактам создания и фальсифицирования доказательств обвинения, неисполнения определений судов, превышения служебных полномочий, разглашения данных следствия третьим лицам, с которыми мы находимся в различных судебных спорах, а также других нарушений в области правосудия. Например, без вынесения каких-либо процессуальных решений руководитель департамента (причем этот человек не входил в группу следователей) направлял письма в отдельные учебные заведения, а затем ответы подкладывались к материалам уголовного производства. На суд руководителем спецдепартамента ГПУ осуществляется давление. Напомню, что Апелляционный суд через свою пресс-службу выразил возмущение высказываниями прокуроров, принимавших участие в этом расследовании.

ГПУ игнорирует обращения омбудсмена как единственного уполномоченного по надзору за использованием личных данных, которые вносятся в Единый реестр досудебных расследований, игнорирует обращения Национальной ассоциации адвокатов Украины как органа, определенного законом в сфере защиты профессиональных прав адвокатов, не допускает защитников. Фактически отсутствует прокурорский и судебный контроль в части обоснованности и доказанности подозрений, оснований для задержания и ареста, проведения других следственных действий.

Мы живем в сегодняшних реалиях и будем работать с существующей правоохранительной и судебной системой, несмотря на все трудности, с которыми сталкиваются мои коллеги. Очевидно, необходимо освещать нарушения, информировать о них международную общественность. Наступление на адвокатуру сегодня носит системный характер. Особую обеспокоенность у меня вызывают попытки Президента Украины к реформированию адвокатуры. Соответствующая инициатива с большим количеством нарушений была внесена в парламент, и неизвестно, к чему она приведет на фоне полного провала всех начатых реформ.

— Вас преследуют за исполнение служебных обязанностей, возможно, прокуроры считают, что действуют в соответствии со своими обязанностями. Не усматриваете ли вы аналогии?

— Никакой. Когда я столкнулся со «спецдепартаментом», то понял, что установление истины по делу не является их задачей. Подозревать чиновника за то, что он надлежащим образом выполнял свою работу, является позором не только для правоохранителей. Это приводит к уничтожению уважения к статусу госслужащего в угоду сиюминутной политической целесообразности.

К сожалению, общая ситуация сложилась печальным образом — конституционное право потеряло всяческие ориентиры. Сегодня общество не может честно ответить себе на вопрос, какая форма правления и государственного устройства у нас сложилась, соответствует ли она задекларированным в Конституции Украины принципам и ожиданиям граждан.

(Беседовал Виталий ДУДИН,

«Юридическая практика»)

http://pravo.ua/article.php?id=100117834

Недоверие к национальной правовой системе приводит к отказу иностранных судов и правоохранителей в выдаче преступников и обработке запросов из Украины, констатирует В.Богатырь

Правовым вопросам розыска имущества лица за границей посвятил свою онлайн-лекцию для слушателей Lеgal High School управляющий партнер АО «Богатырь и Партнеры» Владимир Богатырь, сфокусировавшись на международном сотрудничестве и алгоритмах действий украинских правоохранителей. 

Среди причин розыска активов лектор выделил пять основных: коммерческие судебные споры; уголовные производства; семейные и наследственные споры; взыскания по решениям украинских и иностранных судов; корпоративные сделки, M&A. В последнем случае, как отмечалось, розыск имущества лица проводится с целью обеспечения сделок и проверки контрагентов. Целью розыска имущества, по словам Владимира Богатыря, является блокирование активов с помощью уголовно-процессуальных механизмов или же в рамках коммерческих исков, а также взыскание активов с целью возмещения ущерба, причиненного противоправной деятельностью. 

Лектор ознакомил слушателей LHS c нюансами английского права в части подачи исков о мошенничестве. Основанием для них может быть обман (мошенник сообщает жертве ложную информацию, причем ее ложность может быть подтверждена, а жертва полагается на эту информацию, в результате чего несет финансовые убытки), сговор (ситуация, когда несколько лиц совместно совершают незаконные действия, которые наносят ущерб жертве, причем наличие сговора позволяет пострадавшей стороне предъявлять иски к третьим лицам), присвоение имущества (правонарушение, аналогичное краже, которая является уголовным преступлением: состоит в том, что мошенник намеренно распоряжается собственностью «жертвы» с нарушением ее прав, в результате чего потерпевший лишается своей собственности) и нарушение условий договора.

Владимир Богатырь подчеркнул: в английском праве истец имеет широкий набор инструментов для преследования мошенничества. Например, он может воспользоваться такой опцией, как WFO (Worldwide Freezing Order) — судебный приказ о замораживании активов по всему миру, запрещающий мошеннику распоряжаться активами, в каком бы уголке мира они бы не находились, а в случае нарушения соответствующего приказа лицу грозит тюремное заключение. Эффективными инструментами также являются: распоряжение о сдаче паспорта (оно выдается английским судом, дабы мошенник не смог покинуть пределы Великобритании, пока длится судебное разбирательство), распоряжение Norwich Pharmacal (обязывает соответствующие третьи стороны, такие, скажем, как банк, предоставить «жертве» мошенника необходимые документы и информацию), поиск имущества (позволяет потерпевшему от мошеннических действий проследить судьбу присвоенного имущества даже в случае его преобразования (например, из наличных средств в акции) и помогает предъявить иск к третьим лицам относительно выявленного имущества). Также были раскрыты механизмы эффективной защиты от незаконного преследования с помощью судебных исков подозреваемых лиц в США с целью сбора доказательств и опровержения обвинений.

Говоря об украинских реалиях, лектор констатировал: недоверие к судебной и правоохранительной системам Украины приводит к отказу английскими, швейцарскими и судами других юрисдикций в выдаче преступников, запрашиваемых украинской стороной. По словам Владимира Богатыря, представители Федеральной прокуратуры Швейцарии прямо указывают на недоверие к запросам, поступающим от Генеральной прокуратуры Украины, и на необходимость double check информации, как предоставляемой, так и запрашиваемой нашим государством. Негативно на процедуре экстрадиции также сказываются многочисленные факты злоупотреблений со стороны украинских правоохранителей, получившие широкую огласку.

http://pravo.ua/news.php?id=0656664