Как лидеры Майдана в попытках захватить власть, "наступили себе на хвост" - юрист Владимир Богатырь о реформе Конституции Украины

В Украине торжественно отмечают 25-ую годовщину создания Конституции Украины. Но тот ли это основной закон, который так торжественно принимали 28 июня 1996 года? Объясняет Заслуженный юрист Украины Владимир Богатырь.

Заслуженный юрист Украины Владимир Богатырь в комментарии для KlymenkoTime разъяснил – насколько сильно отличается та Конституция, которую мы имеем сегодня от той, что была принята в 1996 году.

В первую очередь юрист отмечает – тот Основной Закон, о котором идет речь, парламент был вынужден принять под давлением президента Леонида Кучмы, который хотел получить больше полномочий, а иначе всех депутатов ждал бы референдум.

«В 2000-м Президент Леонид Кучма даже смог добиться проведения референдума «по народной инициативе» с целью создания двухпалатного парламента, лишения депутатов неприкосновенности и сокращения их численности до 300. Однако этот сценарий был не допущен Конституционным Судом», - отмечает другой эпизод политической биографии Украины эксперт.

Позднее, в 2004 году, в разгар Оранжевой Революции, Кучма инициировал так называемую «реформу Медведчука», которая распределяла полномочия в пользу премьер-министра. Вероятно, отмечает Богатырь, Кучма рассчитывал переместиться в руководство Кабинета министров или назначить там руководителя.

«При президенте Викторе Ющенко было две неудачные попытки отменить эту реформу, в 2006 году в КСУ обращались народные депутаты от «Нашей Украины», а в 2007 обращались депутаты «БЮТ», которые в разное время таким образом развивали политическое противостояние с премьер-министром Виктором Януковичем. В конце концов в 2010 году Конституционный суд Украины Решением № 20-рп/2010 возобновил действие Конституции Украины в её первозданной редакции от 28 июня 1996 года», - сообщил Богатырь.

В 2014 году для Конституции Украины случились исторические «8 минут», которые повернули историю страны вспять. Речь шла о том, когда, пренебрегая всеми формальностями, парламент возвращает текст Конституции в редакцию «реформы Медведчука» и при этом, осудив судей Конституционного суда при вынесении решения от 2010 года – якобы оно было противозаконным и безосновательным.

«В тот момент лидерам майдана необходимо было срочно изменить конституционный строй и захватить власть, а потому на формальности они просто не обращали внимание. Потому и не обращали они внимание на то, что фактически возвращаются к «реформе Медведчука» с которым самоотверженно боролись и на реформу которого сами же жаловались в КСУ», - подводит итог сказанному Владимир Богатырь.

https://klymenko-time.com/novosti/kak-lidery-majdana-v-popytkah-zahvatit-vlast-nastupili-sebe-na-hvost-yurist-vladimir-bogatyr-o-reforme-konstituczii-ukrainy-mago/

 

ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ ЧИ КОНСТИТУЦІЙНА КРИЗА?

 Ця п’єса почалася вже давно,

I лиш тепер збагнув я: то вистава,

де кожен, власну сутнiсть загубивши,

i дивиться, i грає. Не живе.

Василь Стус

«Ця п’єса почалася вже давно» 

Через 25 років після прийняття Конституції України можна підвести підсумки її правозастосування діяльності Конституційного Суду України, як головного та єдиного арбітру між гілками влади.

В День Конституції варто згадати, що власне святкують політики і чому має вихідний український народ. Пересічні громадяни, та навіть юридична спільнота, не замислюється над існуючим змістом діючої редакції тексту Основного Закону.

За цей час парламентарі багаторазово порушували Конституцію України, що відображено, як в практиці рішень КСУ, так і в діях парламенту по делегітимізації єдиного органу конституційної юрисдикції.

Що ж залишилось від Конституції, яку вночі вимушені були прийняти народні депутати. Конституція 1996 року є скоріше логічним продовженням Конституційного Договору між гілками влади і політичними елітами, а ніж суспільним договором. Вона народилась не як прояв волі громадян, а була компромісом між Президентом і парламентом та була прийнята за добу безперервного засідання.

Депутати різних політичних сил вимушені були консолідуватись під тиском Президента. Тому нахвалювання авторами самих себе є скоріш даниною причетності до процесу та  акторського складу, а от глухонімий суфлер залишився непомітно за лаштунками. З політичної та економічної точки зору прийняття Конституції та подальші маніпуляції з нею в часи правління Президента Леоніда Кучми породили не суспільний, а скоріше олігархічний консенсус.

Вже в 2000 році Президент Кучма, як це водиться «за народною ініціативою», провів референдум з метою зняття недоторканості з парламентарів, скорочення їх чисельності до 300 та створення двопалатного парламенту. Плебісцит вийшов вдалим, але ж імплементувати такі зміни не дозволив Конституційний Суд України.

На той час молода демократія, ще не знала таких механізмів як блокування будівлі КСУ активістами з фаєрами, відсторонення суддів КСУ та порушення кримінальних проваджень щодо діяльності та винесення рішень Суддями КСУ.

Безперечно, до Суддів КСУ питань з кожним днем більшає, а їх фаховий та якісний склад завжди залишав бажати кращого. Правова позиція самих Суддів та Суду коливалась разом з лінією, яку проводила діюча в той чи інший проміжок часу влада. Достатньо згадати Рішення КСУ, яке надавало право Президенту Кучмі балатуватись втретє на посаду Глави держави.

Під кінець правління Леоніда Кучми відбулась так звана «Помаранчева революція» і поки вона відбувалась, в період листопада 2004 по січень 2005 року, в кабінетах відбувався процес чергових змін до Конституції під нові реалії.  Президент зміг «підстрахуватись» і «провести» через парламент Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, з порушенням процедур, що стане типовим для сучасного парламентаризму. Ця Конституційна реформа перерозподіляла повноваження в бік Прем’єр-міністра. Автором цієї моделі був Віктор Медведчук, який очолював Адміністрацію Президента, відповідно й «реформа Медведчука».

Йшов час, Президентом в «третьому» турі було таки обрано Віктора Ющенко. 

Народні депутати, які відносили себе до так званих «демократичних» сил двічі безуспішно звертались до КСУ з метою відміни Конституційної реформи «Медведчука» 2004 року:

• конституційне подання 47 народних депутатів України від фракції Блоку «НАША УКРАЇНА»: політична партія «Народний Союз Наша Україна», Народний Рух України, Партія промисловців і підприємців України, Конгрес Українських Націоналістів, Українська республіканська партія «Собор», Партія Християнсько-Демократичний Союз у Верховній Раді України від 19.09.2006 року.
• конституційне подання 102 народних депутатів України від фракції «Блок Юлії Тимошенко» (політичних партій «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія) від 28.03.2007 року.

Зрештою, у 2010 році Конституційний Суд України своїм Рішенням від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 відновив дію Конституції України в первісній редакції 28 червня 1996 року, яку власне сьогодні і святкують та констатував порушення процедури розгляду, ухвалення змін 2004 року. Ця справа розглядалась за конституційним поданням 252 народних депутатів України від 13.07.2010 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України).

Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 року №20-рп/2010 – є остаточним, обов’язковим для всіх органів влади, не може бути оскаржене та підлягає опублікуванню. Більше того, це Рішення є чинним на сьогоднішній день та є частиною чинної нині Конституції. Поточна редакція Конституції, а саме пп. 15 та 16 «Перехідних положень» Конституції, викладена з урахуванням вимог Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) закону «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV. Рішення ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Однозначною з цього приводу є як позиція Верховного Суду, яку було сформульовано у Рішенні від 14 серпня 2020 року № 640/8752/19, так і позиція самого Конституційного Суду визначена у Рішенні від 2 грудня 2019 року у справі № 1-182/2019(4165/19).

Проте у 2014 році, не дивлячись на зайві формальності та керуючись  революційною доцільністю політики у владних кабінетах, як і за попередніх змін, вдало скористались трагічними подіями під час так званої  «Революцію Гідності» і за 8 хвилин, без дотримання конституційних процедур повернулись до тексту Конституції, який мав на меті обмежити повноваження новообраного на той час Президента Ющенко. Тобто до редакції Конституції України у варіанті «реформи Медведчука» з яким революціонери начебто палко боролись і який нині потрапив під санкції.

Проте повернулись, але не повністю, оскільки поточна редакція Конституції, а саме пп. 15 та 16 «Перехідних положень» Конституції, викладена з урахуванням вимог Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010.

Більше того за вказівкою парламенту, який прийняв відповідну Постанову, Генеральна прокуратура порушила кримінальне провадження спочатку переслідуючи Суддів КСУ, а згодом представників органів виконавчої влади за обов’язкового до виконання Рішення КСУ та чинного понині і такого, що є частиною діючої Конституції. Остаточне Рішення КСУ переглянув слідчий спеціально створеного Департаменту ГПУ, визнав його неправосудним і прийшов до висновку, що Президент та народні депутати разом з Суддями КСУ, будучи представниками найвищих органів державної влади захопили самі себе. Таким на думку прокурорів «революційного» департаменту були дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

І тут варто звернутись до практики КСУ. Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на те, що Верховна Рада України не має конституційних повноважень щодо дачі вказівок та доручень органам прокуратури, тим більше у конкретних справах, а подібні Постанови Верховної Ради України визнаються такими, що не відповідають положенням Конституції України (неконституційними), зокрема і в Рішеннях КСУ № 8-рп/2001 від 14 червня 2001 року, № 4-рп/2000 від 11 квітня 2000 року. Відповідно до п. 4.2 мотивувальної частини рішення КСУ від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 повноваження Верховної Ради визначаються статтею 85 Конституцією України. Проте, ні зазначена стаття Основного закону України, ні будь-яка інша його стаття не наділяли Парламент повноваженнями встановлювати факт кримінального правопорушення винними особами по факту прийняття Рішення КСУ № 20-рп/2010.

По суті парламентарі у неконституційний спосіб привласнили повноваження, самостійно встановивши факти вчинення кримінального правопорушення та без рішення суду визначила вину необмеженого кола осіб на майбутнє, у результаті чого перебрала на себе повноваження Генеральної прокуратури та судової гілки влади, а відтак порушила вимоги статті 6, частини 2 статті 19 Конституції України. 

Більше того, в основі принципу правової визначеності, як одного з основних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення «res judicata» – вирішена справа (повний вислів «res judicata pro veritate habetur!» – судове рішення слід визначати за істину), яке означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте.

У рішенні КСУ від 11.03.2010 року № 8-рп/2010 (справа № 1-1/2010) зазначено, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу «res judicata» – принципу остаточності рішень суду. Суддя КСУ Первомайський О.О. в окремій думці до рішення КСУ № 2-р(II)/2020 від 15.04.2020 року зазначив, що максимально жорстка дія принципу «res judicata» щодо рішень КСУ зобов’язує його за правилом «сьогодні та у цій справі» ухвалювати самодостатні та несуперечливі рішення. Принцип «res judicata» визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у пункті 1 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто в 2014 році з’явився механізм додаткового тиску на КСУ шляхом порушення кримінальних проваджень.

Руйнація Верховного Суду України призвела до створення Верховного Суду, який виявився нездатним керуватись законом і в своїх рішеннях вже прямо підмінив право політичною доцільністю послаючись на масові народні протестні виступи та рухи, Угоду про врегулювання політичної кризи, підписану Президентом, лідерами опозиції та засвідчену офіційні представники Німеччини, Польщі та Франції. Зазначена Угода передбачала відновлення дії Конституції України 2004 року, що згодом і зробив парламент прийнявши Закон України № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».  Є в позиції Верховного Суду й посилання на так звані «Помаранчеву революцію» та «Революцію Гідності» та інші оціночні неправові судження. Тим часом вибірково звільнені судді продовжують боротьбу в ЄСПЛ.

У 2016 році внаслідок чергових змін до Конституції України судді при здійсненні правосуддя офіційно перестають підкорятись виключно закону, а тому й перестає видаватись дивною позиція Верховного Суду щодо наявності в рішеннях все більшого посилання на політичну доцільність і все менше на право.

Серед інших курйозів відділяється й ініціатива колишнього Президента Порошенко, який звернувся до КСУ з метою відновлення звання Президента України Віктора Януковича, якого в свою чергу Верховна Рада в 2015 році позбавила цього статусу. Зрештою у 2019 році КСУ посилаючись на політичну доцільність, політичну волю парламенту, виняткову ситуацію та події 2014 року Велика палата Конституційного Суду України самоусунулась від розгляду цього подання. При цьому кожен з цих кроків сам по собі (позбавлення, звернення про відновлення та не розгляд подання) – не має жодного відношення до права. Це типовий політичний оксюмерон сучасного конституціоналізму.

На сьогодні статус Конституційного Суду України та Суддів, які входять до його складу поставлена під сумнів, а отже сумнівними будуть і рішення, які приймає суд без участі відсторонених суддів. 

Така делегітимізація КСУ була започаткована ще у 2014 році Постановою Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», коли вибірково звільнялись судді КСУ та порушувались кримінальні провадження навколо винесення діючих по нині Рішень.

Парламентарі поставили під сумнів роль арбітрів, визначених Конституцією України при вирішенні конституційних спорів і тлумаченні Конституції України, що знайшло продовження і в указах Президента Володимира Зеленського про відсторонення від посади суддів КСУ та скасуванні указів Президента про призначення суддів КСУ.

Конституція України так і не стала документом прямої дії. Сьогодні декларативно її окремі норми можна вставити в позовну заяву чи рішення суду, але спиратись на неї, як Основний Закон недостатньо.

Нещодавно перший віце-спікер ВРУ небезпідставно жалівся на відсутність еталонного тексту Конституції України. На його думку немає єдиної редакції зрозумілої самої Конституції України і ми святкуємо День Конституції України й не розуміємо, що більш ніж по двадцяти статтях, станом на сьогодні, у зв’язку із постійними змінами, скасуваннями Конституційним Судом і так далі немає єдиної однозначної редакції. Тому й свято теж умовне.

Де-факто, більшість юристів та політиків використовує електронний варіант Основного Закону України, текст якого розміщений на веб-сторінці Верховної Ради України у розділі «Законодавство України» та є скомпільованим на основі офіційних публікацій у «Відомостях Верховної Ради України» тексту Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із наступними змінами і доповненнями.

Нині парламентарі продовжують імплементувати оціночні категорії на кшталт «політико-правових рішень» в законодавство витісняючи законність, як з Конституції, так і наділяючи Главу держави не притаманними функціями. Фактично Верховний Суд вже застосовує такий підхід в своїх рішеннях, а Офіс Генерального прокурора продовжує здійснювати процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, що розслідується 8-й рік за фактом скасування Конституційним Судом «реформи Медведчука», що начебто призвело до захоплення влади. 

Подібний рівень політико-правового діалогу фактично призводить до повної правової невизначеності та поступово делегітимізує  визначених Конституцію суб’єктів державної влади.

За таких умов діяти в передбачених законом і Конституцією межах та спосіб сучасним політикам видається архаїзмом, який замінюють політичною доцільністю та рішучістю, тому розраховувати на швидке повернення до режиму законності вже не доводиться.

Україна крокує своїм унікальним, подекуди алогічним і загадковим шляхом. Саме тому оптимізму і позитивної динаміки конституційному процесі немає, не дивлячись на урочисте святкування.

Автор: Володимир Богатир, Заслужений юрист України

https://pravo.ua/den-konstytutsii-chy-konstytutsiina-kryza/

За Основной Закон, не чокаясь: Конституцией спустя четверть века помыкают сатрапы

Владимир Богатырь, заслуженный юрист Украины

28 июня 2021 года мы отмечаем 25-летие принятия Конституции. Нацбанк уже выпустил юбилейную монету по этому поводу, а в Верховной Раде для всех желающих проходят праздничные экскурсии. Будет торжественное заседание очередного парламента. Чем же сегодня является Конституция? Как случилось, что в якобы правовом государстве правильность решений Конституционного Суда перепроверяют правоохранители?

Конституционный оксюморон

Одним из ярких событий смены власти в 2014 году стало изменение редакции Конституции, реализованное за 8 минут без соблюдения каких-либо формальностей и конституционных процедур, руководствуясь революционной целесообразностью.

Для придания своим действиям признаков законности революционеры приняли Постановление Верховной Рады от 24.02.2014 № 775-VII «О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи».

Это малоизвестный нормативный акт, которым декларировалась неконституционность Решения КС № 20-рп/2010 о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию. Напомним, тогда по представлению 252 нардепов была отменена так называемая реформа «Медведчука», которой третьего Президента Виктора Ющенко ограничили в полномочиях.

Постановлением № 775-VII кроме увольнений судей КС, обязали Генеральную прокуратуру открыть уголовное производство по факту принятия решения КС и привлечь всех виновных лиц к ответственности. Подобными действиями парламентарии дали указание и, по сути, вторглись в полномочия прокуратуры. Конституционный Суд неоднократно указывал на недопустимость таких действий, однако нарушение Конституции вошло в традицию современного украинского парламентаризма.

Но правоохранители взяли под козырек и начали тщательно копать в направлении диспозиции статьи 109 (Действия, направленные на насильственное изменение или свержение конституционного строя или на захват государственной власти) Уголовного кодекса Украины. Исходили прокуроры из того, что захват власти состоялся в точно неустановленное время, но благодаря именно Решению КС. Последнее же имело целью захват власти Президентом, депутатами и представителями исполнительной власти. При этом предыдущие три представления в КС поданные нардепами разных политсил на ту же тему не оценивались как покушение на преступление.

Никого не смущало отсутствие насильственности, как обязательного признака объективной стороны состава, а также то, что изменение, свержение и захват власти фактически приписывались тем, кто ею и так обладал в полной мере.

Ревизия правовой определенности

Но главный абсурд ситуации заключается в том, что принятые Конституционным Судом решения являются обязательными, окончательными и не могут быть обжалованы. И по этому поводу есть однозначное мнение как Верховного (см. напр. решение от 14.08.2020 №640/8752/19), так и самого Конституционного (решение от 02.12.2019 в деле №1-182/2019(4165/19) судов.

Ведь одним из основных элементов верховенства права является принцип правовой определенности, который среди прочего предусматривает, что решение суда, которое вступило в законную силу, не может быть поставлено под сомнение. В основе принципа правовой определенности, как одного из основных элементов принципа верховенства права, лежит известное из римского права положение «res judicata», которое означает, что окончательное решение суда, вступившее в силу, не может быть пересмотрено.

В решении КС от 11.03.2010 № 8-рп/2010 указано, что одним из фундаментальных аспектов верховенства права является принцип правовой определенности, который предполагает уважение к принципу «res judicata» - принципа окончательности решений суда.

Также принцип «res judicata» признан на международном уровне и закреплен, в том числе, в пункте 1 статьи 44 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Поэтому, когда даже наши международные партнеры намекнули, что желание наказать судей КС за принятые решения на самом деле дурно пахнет, в ГПУ переключились на чиновников исполнительной власти, обязанных исполнять это решение, являющееся действительным и входящего в текст действующей сейчас Конституции.

Уголовный фантом

Но и здесь оказалось, что «белые нитки» плохо сшитого дела было некуда прятать. Ведь «преступное» решение КС вступило в силу с момента его провозглашения. И последующая его публикация в «Официальном вестнике Украины», а также занесение в реестр носили чисто техническую функцию.

Тем не менее, уголовное дело существует. Сегодня процессуальное руководство (а ранее - и расследование) осуществляет «революционный» департамент, который по логике должен был бы заниматься трагическими событиями 2014 года.

С другой стороны, уголовное дело можно оценивать как тотальный и преднамеренный служебный подлог, совершенный следователями и их процессуальными руководителями.

Ведь ситуация вокруг расследования захвата власти, где орудием преступления является решение Конституционного Суда, свидетельствует о том, что правоохранители, которые безусловно учили в свое время и Конституцию и законы Украины, умышленно вышли за пределы полномочий и своими решениями поставили под сомнение действующее и ныне решение КС, которое остается частью Конституции!

Логика следователей и прокуроров, вышедших за пределы своих полномочий и поставивших под сомнение действующее Решение КС свелась к тому, что Президент Украины, народные депутаты и судьи КС, будучи наивысшими представителями власти, согласно Конституции, захватили сами себя.

***

Резюмируя изложенное, можно сделать несколько неутешительных выводов:

Органы досудебного расследования поставили себя выше КС, ведь позволили себе пересматривать и давать оценку правосудности решения единственного в стране органа конституционной юрисдикции.

Руководствуясь политической целесообразностью и сползая в правовой нигилизм, прокурорские сатрапы в стране, победившей «Революции достоинства» отстаивают положения «конституционной реформы Медведчука».

Расследование захвата власти является юридической фикцией, отрицанием органами прокуратуры действующего в Украине правопорядка, не имеет ничего общего с требованиями уголовного процессуального закона и действующей Конституции.

 Сам факт существования такого уголовного дела свидетельствует о полной утрате уважения к Конституционному Суду и фактическом неисполнении и непризнании прокуратурой Основного Закона как основы государственности.

И последнее: день какой Конституции мы отмечаем в эти дни: той, что была принята 28 июня 1996 года, или той, которую мы получили после двойного ее нарушения в 2004 и 2014 годах в редакции «реформы Медведука»? Похоже, в сегодняшних реалиях более уместно говорить не о праздновании юбилея, а о тризне по Основному Закону.

https://zib.com.ua/ua/148142-za_osnovnoy_zakon_ne_chokayas_konstituciey_spustya_chetvert_.html

Отмена регистрации ГБР: суд не дал Порошенко поучаствовать в деле

Петром Порошенко не доказано, что судебное решение, принятое по результатам рассмотрения дела об отмене государственной регистрации Государственного бюро расследований, может повлиять на его права и обязанности.

На этом основании Окружной административный суд г. Киева отказал в удовлетворении заявленного ранее ходатайства о привлечении экс-президента в качестве третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований относительно предмета спора на стороне истца. Текст соответствующего определения от 02.06.2020 по делу № 640/4158/21 имеется в распоряжении издания «Закон и Бизнес».

Напомним, ранее адвокат Владимир Богатырь провел расследование, в ходе которого собрал доказательства того, что Государственное бюро расследований не находится по юридическому адресу, внесенному в Единый государственный реестр предприятий и организаций. А несоответствие адреса регистрации и его фактического нахождения влияет на определение подсудности дел при обжаловании решений сотрудников ГБР. И это, по мнению адвоката, создает широкое поле для злоупотреблений.

 По этой причине адвокат подал в ОАСК иск, в котором требовал:

- отменить запись госрегистратора Печерской районной в городе Киеве государственной администрациӥ о регистрации сведений о местонахождении органа власти по адресу в Киеве по ул. Грушевского (из-за недостоверности данных, внесенных в Единый государственный реестр юридических лиц, физических лиц-предпринимателей и общественных формирований);

- отменить аналогичную запись регистратора Соломенской госадминистрации по изменению местонахождения ГБР по ул. П. Мирного;

- обязать правоохранительный орган зарегистрироваться по фактическому адресу в Шевченковском районе столицы на ул. С. Петлюры.

Когда в этом деле свою помощь решил оказать пятый Президент Украины, адвокат заявил суду о возможности возникновения реального конфликта интересов между истцом и таким третьим лицом, ведь раньше юристы Порошенко инициировали в Подольском районном суде г. Киева производство против самого В.Богатыря, но дело тогда проиграли. Также представитель истца оценил ходатайство о привлечении П.Порошенко к участию в данном деле в качестве третьего лица как попытку манипулирования и злоупотребления процессуальными правами. Возможно потому, что правовая позиция по делу с истцом не согласовывалась.

Суд, изучив доводы, изложенные в ходатайстве, пришел к выводу о его необоснованности, поэтому и не увидел оснований для его удовлетворения.

https://zib.com.ua/ru/147918-otmena_registracii_gbr_sud_ne_dal_poroshenko_pouchastvovat_v.html

ОАСК ВІДМОВИВСЯ ЗАЛУЧАТИ П. ПОРОШЕНКА ЯК ТРЕТЮ ОСОБУ В СПРАВІ ПРО СКАСУВАННЯ РЕЄСТРАЦІЇ ДБР

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 2 червня 2021 року у справі № 640/4158/21 відмовив у задоволенні клопотання Петра Порошенка щодо залучення його як третьої особи у справі про скасування реєстрації ДБР на стороні позивача – Володимира Богатиря.

11 травня представник П. Порошенка подав клопотання про вступ у справу як третя особа на стороні позивача. На обґрунтування вказав, що рішення може вплинути на права та обов’язки, інтереси заявника, оскільки Державне бюро розслідувань систематично звертається із процесуальними документами щодо нього до Печерського районного суду м. Києва – місця розташування органу досудового розслідування, яке позивач у цій справі просить визнати недостовірним.

Суд вирішив, що Порошенко не довів, що судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи, може вплинути на права та обов’язки останнього. Що стосується порушення інших немайнових прав та інтересів заявника, то вказані обставини виходять за межі заявлених позовних вимог та є окремими позовними вимогами у відповідному судовому провадженні.

Нагадаємо, адвокат, керівник адвокатського об’єднання “Богатир та Партнери” Володимир Богатир просить ОАСК скасувати і визнати недійсною державну реєстрацію ДБР, установчі документи і всі зміни в них, а також припинити юридичну особу – Державне бюро розслідувань – шляхом внесення запису про скасування державної реєстрації Бюро.

16 квітня ОАСК відкрив провадження у цій справі.

“У позовній заяві я зазначив, і докази це підтверджують, що Державне бюро розслідувань ніколи не було розміщено за адресами державної реєстрації, що має ознаки службового підлогу, оскільки було відтворено недостовірну інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Припускаю, що це було зроблено з метою штучного визначення підсудності та надання своїм діям начебто ознак законності керівництвом ДБР і підтверджується копіями реєстраційних карток про зміну керівництва та адреси, які підписано Трубою Р.М., Венедиктовою І.В., Соколовим О.В., Сухачовим О.О. та іншими. Секретаріат Кабінету Міністрів України офіційно підтвердив, що ДБР ніколи не було розміщено в Будинку уряду, де було спочатку зареєстровано. А саме ДБР надало в суд інформацію, що балансова вартість приміщення під час його передання на баланс ДБР становила 1 грн. Тож цілком зрозуміло, що це фіктивна адреса.

Нагадаю, що саме експрезидент Порошенко П.О. 12.11.2015, виконуючи повноваження глави держави, підписав Закон України «Про Державне бюро розслідувань» № 794-VIII, після чого Закон набув чинності. Отже, Порошенко П.О. був прямо причетний до створення Державного бюро розслідувань. А 27.11.2017, саме під час його правління, і відбулось внесення недостовірної інформації про місце розташування Державного бюро розслідувань. До речі, сам Порошенко П.О. не мав зауважень до проєкту Закону України «Про Державне бюро розслідувань», не накладав на нього вето, підписав закон як глава держави та не забезпечив його належного виконання, а саме як гарант Конституції України не забезпечив діяльності Державного бюро розслідувань у межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України”, – прокоментував ухвалу для “Юридичної практики” Володимир Богатир. 

https://pravo.ua/oask-vidmovyvsia-zaluchaty-p-poroshenka-u-iakosti-tretoi-osoby-u-spravi-pro-skasuvannia-reiestratsii-dbr/