Рік, що минув після перемоги
Революції Гідності, переконливо довів, що реформування системи української
юстиції виявилося справою набагато складнішою, аніж здавалося. Оригінальних пропозицій щодо її поліпшення висувається багато, але
розумних серед них мало. І в той час, коли
суспільство загрожує поглинути хвиля безвідповідального політичного популізму, надзвичайно
важливо почути точку зору людини діла, а не лише слова. До числа таких належить
наш співрозмовник — Володимир Богатир, Заслужений юристУкраїни, кандидат юридичних наук, керуючий партнер Адвокатського
об’єднання «Богатир та партнери».
Практика вимагає зміни акцентів
— На останньому Міжнародному форумі
просування юридичних послуг, що традиційно проходив у Києві, його учасники
висловили слушне припущення, що 2016-й рік може стати періодом інвестиційного
буму, але юристам, аби дожити до зливи замовлень, ще треба «перепливти» через
важкий 2015-й рік. Адже саме цього року юридичні фірми переживатимуть кризовий
пік, коли російські інвестори скоротять свою присутність, в Україні, а
європейські ще не встигнуть її наростити. Як за таких умов діє, наприклад, Ваша
фірма.
— Економічна криза, яка в цілому позначилася
на Україні, Росії та інших країнах змушує юридичні фірми змінювати профіль і
акценти щодо практик, в яких здійснюється активна діяльність. Іде зміна
інвесторів, зміна практик, йде загострення з’ясування відносин між партнерами
та інвесторами в тих чи інших сферах бізнесу. Дійсно, певна частина російських
інвесторів перестала дивитися на Україну як на привабливе місце для інвестицій,
проте не можна сказати, що всі вони пішли з ринку. Для українських реалій сфери
юридичних послуг змінилися практики, які відзначені юридичні фірми можуть
запропонувати як російським, так і іншим іноземним клієнтам.
Я, наприклад, протягом останніх двох
років зміг завдяки міжнародній практиці зареєструватися іноземним адвокатом у
Польщі та Росії. Останні роки засвідчили, що ринок юридичних послуг стрімко
змінюється, тому кожен адвокат має працювати і над своїм освітнім та
кваліфікаційним рівнем. Лише це може бути запорукою успіху й надання сервісів високої
якості для наших клієнтів.
— Кому ж потрібні за кордоном послуги українських
юристів?
— Дуже багато кому потрібні. Й це
підтверджує той факт, що ми представляли інтереси своїх клієнтів навіть у
Федеральному бюро розслідування США. Справа в тому, що наші адвокати мають
унікальну особливість: вони як ніхто інший знають українське право, а тому
можуть використовувати ці знання у вирішенні спорів, котрі якимсь чином пов’язані
чи то з українським громадянами, чи то підприємствами, чи то інвестиціями, які
спрямовані в Україну. Це великий сегмент правовідносин – сімейних, спадкових, господарських,
кримінальних – перелічувати можна довго.
У тій же Польщі, наприклад, постійно
перебуває величезна кількість українських громадян, частина з яких веде там
бізнес. Наші бізнесмени вкладають гроші в найрізноманітніші галузі польської
економіки – від металургії до виробництва товарів широкого вжитку — на кшталт вішалок для одягу, тощо. Й
це цілком природно, коли польський бізнес іде в Україну, а український в
Польщу, де, зокрема, функціонує низка вільних економічних зон. Туди, наприклад,
переносять своє виробництво багато наших підприємств індустрії інформаційних
технологій, оскільки там сприятливіша система оподаткування.
— А які проблеми найчастіше змушують
іноземців, що інвестують кошти в Україну, користуватися послугами наших
юристів?
— Таких проблем багато. Ми, зокрема, представляємо в господарських судах України
низку міжнародних фінансових установ, іноземних та українських банків з повним
іноземним капіталом. Судові спори, в яких доводиться брати участь, як правило, пов’язані
із заборгованостями підприємств, що свого часу отримали кредити, а тепер не
мають бажання чи можливості їх платити. Тобто їх економічних стан на даний
момент не дає можливості виконувати свої боргові зобов’язання. В таких випадках
запускається правовий механізм звернення стягнення на предмет іпотеки або на
предмет застави, на виробничі активи.
Учасниками цих спорів зазвичай є виробничі
або логістичні підприємства. Декілька років тому політика їхніх власників була
спрямована на отримання кредитів у валюті, оскільки це було більш вигідно за
рахунок зменшеної облікової ставки. Однак невиважена політика Національного
банку України призвела до подвоєння-потроєння ціни на валюту, при тому, що ціни
на продукцію підприємств-позичальників на світовому ринку не виросли в такій же
пропорції.
Таким чином у підсумку строк виплати
закінчився, а виплат немає. В таких випадках фінансові установи намагаються
знаходити шляхи для мирного врегулювання, бо якщо боржник зовсім втратить
платоспроможність, то банки очікуватиме досить песимістичний сценарій. З іншого
боку, серед боржників наших клієнтів є великі агропромислові та транспортні
підприємства, а це робочі місця, це, врешті-решт, реальний сектор економіки, підняти
який у випадку його повного падіння буде дуже важко.
— З якими проблемами кримінального
характеру найчастіше доводиться стикатися Вашим клієнтам з числа представників
банківсько-фінансового сектору?
— Міжнародні кримінальні переслідування
та практика в кримінальному праві, зачипає здебільшого менеджмент великих
підприємств та банків, в тому числі при недобросовісному корпоративному управлінні
та привласненні ними коштів. Крім того, це також і недобросовісні партнери, які
шляхом шахрайства та рейдерства намагаються отримати контроль над усіма
активами групи підприємств. У ході розслідування правопорушень даної категорії
ми якраз і надаємо допомогу нашим клієнтам. Проте, окрім суто «білокомірцевих»
злочинів, іноді трапляються й насильницькі, зокрема, прикрі випадки замахів на
вбивства й викрадень людей.
Нажаль реалії такі, що ми бачимо, що
організатори викрадень людей, замахів на вбивства переховуються в США та деяких
інших країнаї з якими у України немає угод про співробітництво у правоохоронній
сфері і це не дивлячись на те що ці особи розшукуються Інтерпол. З іншого боку
міжнародні злочинці використовують політичні та міждержавні конфлікти
переховуючись в Росії. Так до прикладу, одного з розшукуваних Інтерпол
колишнього українського високопосадовця нещодавно було затримано в Росії і
наразі він очикує екстрадиції.
Розглядаючи проблему дотримання прав потерпілих у
злочинах, пов’язаних із банківською системою, слід зазначити, що в даній сфері судовий
механізм потребує певних змін. На сьогоднішній день логіка прокуратури полягає
не в тому, щоб компенсувати шкоду, а в тому, аби призначити покарання. Проте
інтереси суспільства портебують переосмислення і зміни пріоритетів. В англійській системі права,
наприклад, є поняття цивільного шахрайства, справи про яке розглядаються в
судах у цивільному порядку й мають на меті відшкодування заподіяної шкоди. Я
вважаю, що вітчизняні органи прокуратури з часом теж мають змінити акценти й пріоритетною метою розслідування
подібних злочинів мало би стати повернення коштів, в тому числі тих, які були
виведені за кордон. Це набагато важливіше за призначення покарання, яким часто
буває умовне позбавлення волі.
Також потребує зміни система регуляції
банківської діяльності, оскільки не лише загроза покарання має відлякувати
людей від вчинення тих чи інших злочинів, а й сама система контролю за
працівниками й керівниками банків має бути запорукою того, що дії
недобросовісного менеджменту не зможуть одночасно й раптово спричинити великої
шкоди банку. В цій частині, сподіваюся, Національний банк буде проводити більш
активну політику.
Захист прав адвокатів
— Юридичну спільноту неабияк зацікавило
звернення одного зі співробітників Вашої фірми Юрія Сугоняко до Конституційного
Суду. Як склалася доля цього подання?
— Дане подання стосувалося права
адвокатів отримувати відомості, які необхідні для захисту інтересів клієнтів у
ході розгляду судових справ. Передісторія його була такою. Наш адвокат захищав
інтереси позивача в сімейній справі, яка стосувалася розподілу майна між
подружжям. Намагаючись отримати якнайповнішу інформацію, Юрій Сугоняко направив
запит до органів МВС про те, на кого зареєстрований автомобіль, який перебуває
у спільній сумісній власності подружжя. Але Центр безпеки дорожнього руху та
автоматизованих систем МВС України відмовився надати такі відомості, мотивуючи
це тим, що це є інформація з обмеженим доступом.
У зв’язку з цим наш адвокат звернувся з
відповідним позовом до окружного адміністративного суду, який задовольнив його
вимоги до цього органу МВС, але апеляційна та касаційна інстанції стали на бік
відповідача. Тож у своєму конституційному поданні Юрій Сугоняко просив суд
розтлумачити, які відомості мають надаватися на адвокатський запит органами
державної влади та місцевого самоврядування відповідно до положень ст. 59
Конституції та ст. 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Наразі подання до Конституційного Суду
повернуто за формальними ознаками, але ми плануємо протягом найближчого часу
усунути вказані судом вади й знову звернутися до КСУ. Вважаю, що ми, як
адвокати, маємо вживати всіх заходів як захисту прав клієнтів, так і захисту
прав адвокатів в ході судового процесу, бо сьогодні, на жаль, спостерігаємо неоднакову
практику застосування Закону «Про адвокатуру»,
що призводить до порушення прав адвокатів й обмеження в здійсненні
адвокатської діяльності.
— На згаданому вище прикладі ми
спостерігаємо, що нині адвокати іноді змушені самотужки відстоювати свої права.
А як Ви можете охарактеризувати в цьому плані діяльність органів адвокатського
самоврядування?
— Що стосується наших колег по цеху, то
перш за все приємно відзначити, що до Верховної Раді потрапила нехай невеличка,
але досить кваліфікована група адвокатів, які пройшли туди за списками різних
партій. Як на мій погляд, це значно покращить якість роботи парламенту.
Можливо, наші колеги, які стали депутатами, не все можуть змінити й не завжди зможуть
грати командно, але принаймні вони надаватимуть фахову оцінку тим проектам законів,
які розглядаються у Верховній Раді.
Що ж стосується ситуації (протистояння) в
органах адвокатського самоврядування (хочу підкреслити органи адвокатського
самоврядування – це не органи влади над адвокатурою), то мені було би
приємніше, аби там точилася боротьба за світоглядні позиції щодо повноважень і
гарантій діяльності адвокатів. А там, на жаль, точиться боротьба між старим і
новим поколінням адвокатів, між регіональними угрупованнями адвокатури та між
кланами, що сформувалися кілька десятків років тому.
Я вважаю контрпродуктивним стан, коли керівники
не змінюються протягом десятиліть. Це викликає в кожного сучасного адвоката
асоціацію з “застоєм”. Відбувається цементування системи, перестають крутитися
шестерні, припиняють рухатися професійні та соціальні ліфти. З цієї причини
чимало адвокатів взагалі перестали цікавитися справами адвокатського
самоврядування.
Тому я, користуючись нагодою, хотів би
звернутися до органів самоврядування адвокатури з пропозицією подумати про обмеження
термінів перебування в керівних органах одних і тих самих осіб. Треба допускати
нових людей, свіжі думки й чути їх.
Конфлікти, які нині спостерігаються в
адвокатському середовищі, швидше нагадують політичний конфлікт, в ході якого
застосовуються не толерантні методи боротьби. І це, на жаль, є прикрим відображенням
того стану, в якому перебуває наше суспільство. Разом із тим, говорячи про необхідність
реформування адвокатури, треба розуміти, що з цього заміру не вийде нічого
путнього, якщо не відбудеться реформування органів прокуратури й суду. Якщо не
буде сильних кваліфікованих кадрів у прокуратурі та суді, звідки з’являться
навички й досвід в адвокатурі, звідки з’явиться конкурентність у судовому
процесі?
Нинішня влада зацікавлена в тому, аби тримати
суддів у підвішеному стані
— У зв’язку з цим не можна не запитати
про Ваше ставлення до очищення судового корпусу, реформування судової влади та
інших правоохоронних органів…
— Скажу одразу, я досить скептично
ставлюся до процесу люстрації, вважаючи, що суди, як зрештою прокуратура й адвокатура,
мають бути укомплектовані висококваліфікованими фахівцями. В даний час я змістив
би акценти з персоналій суддів та їх відношення до окремих подій на
кваліфікуючі ознаки, зокрема такі, як досвід, знання, освіта. На жаль, сьогодні
ми не чуємо від Міністерства юстиції пропозицій щодо збільшення вимог до
освітнього рівня, рівня кваліфікації чи попереднього досвіду роботи суддів.
Світовий досвід застосування люстрації
вказує на повний її провал майже у всіх країнах де вона запроваджувалась. Що ж
до вітчизняного досвіду, то на мій погляд взагалі йдеться про
неконституційність та порушення рівноправності прав та свобод громадян за
вибірковими ознаками і є неприпустимим при обранні європейського шляху розвитку.
Нажаль безуспішні намагання Міністерства
юстиції по розгляду цього питання в Конституційному Суді Украиїни вказують на
те що ініціатива з проведенням люстрації була передчасною і непропрацьованою з
правової точки зору. Мені дуже на хотілося б щоб все завершилось “покаранням
невинних та нагородженням непричасних”, як це в нас подекуди буває.
Я думаю, що саме ці речі мають лягти в
основу реформування судової системи. За винесення неправосудних рішень судді,
безперечно, мають відповідати, в тому числі своєю посадою. Але починати
реформу, на мій погляд, необхідно саме з позицій кваліфікаційного рівня, рівня
освіти й досвіду роботи.
На сьогодні сформована Вища
кваліфікаційна комісія суддів України, сподіваюсь на її подальше об’єднання з Вищою
радою юстиції, яка, буде укомплектована якісними кадрами, в тому числі й з
адвокатів, що дозволить організувати ефективну роботу ВРЮ.
— А чому, на Ваш погляд, уже протягом
року Верховна Рада, як зрештою й інші органи, від яких це залежить, так і не
змогли делегувати своїх членів до Вищої ради юстиції?
— Як на мою думку, є три можливі аспекти
цього питання. Або нинішньому керівництву держави не до цього (в чому я досить
сильно сумніваюся), або в нього немає достатнього кваліфікаційного рівня для
управління цими процесами (що теж малоймовірно), або такий стан цілком його
влаштовує, оскільки він дозволяє тримати суддівський корпус у підвішеному стані.
Це дає можливість постійно смикати
людей, які перебувають у повній залежності від тих чи інших управлінських
рішень. На жаль, судова система, як і в попередні часи, залишається досить
залежною від органів виконавчої влади та Президента. Мені б хотілося бачити
судову владу більш об’єктивною і кваліфікованою.
— Яке ваше ставлення до створення
Національного антикорупційного бюро України, в якого вже з’явився керівник –
колишній співробітник прокуратури Артем Ситник?
— Можу сказати, що я не є прихильником створення
нових органів розслідування. Наприклад, не бачу результатів роботи урядового Уповноваженого
з питань антикорупційної політики,. Хоча це були різні люди в різних урядах,
але ефекту від їхньої роботи не було жодного. Відповідно в мене виникає питання:
яка буде користь від створення нової посади, тим більше в той час, коли глава
держави й уряд оголосили скорочення управлінського апарату?
Крім того, я не бачу сенсу в створенні окремого органу, який,
до того ж, на мій погляд, не є конституційним.
У нас на даний час діє система правоохоронних органів, яка може виконувати свої
функції, і єдине, що потрібно, це щоб їхні керівники налагодили цю роботу. Чому
на сьогодні не налагоджена така робота, це, мабуть, питання політичне. Повторю,
у прокуратури, Служби безпеки й органів внутрішніх справ є всі повноваження і для
реалізації правоохоронних функцій держави.
Що ж до керівника Національного
антикорупційного бюро, то в мене виникає сумнів у тому, що справжню боротьбу з
корупцією здатна очолити людина, яка очолювала слідчий відділ обласної прокуратури,
та ще й за всіх попередніх влад. На мій погляд, людина минулого формату не
повинна керувати новою антикорупційною структурою.
Я особисто більш вдалою вважаю парламентську
ініціативу щодо громадського обвинувачення в сфері службових злочинів з
ознаками корупційних діянь.
Розмову вів
Костянтин Юрченко, ЮВУ
16%
