Науковці за викликом

Фахівці-правознавці на службі Департаменту політичних переслідувань

У зв’язку з реформуванням Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України слід підвести логічні результати їх роботи та висвітлити методи, які використовує сучасна політична “охранка”.

Внаслідок недолугої судової реформи в судах, на зараз, знаходиться трохи більше половини від необхідної кількості суддів, в апеляційних судах біля сотні суддів замість півтори тисячі суддів. Фактично відбувається повне блокування нормальної роботи та розгляду кримінальних проваджень.

Дізнавшись про прокурорське свавілля, а сьогодні про це можна впевнено говорити, оскільки за останні півроку в межах даного кримінального провадження судом було винесено три ухвали, якими задоволено відводи, як окремих слідчих, так і всієї групи слідчих, вважаю за необхідне пролити світло на діяльність Департаменту політичних переслідувань, який нещодавно переродився в нове утворення.

Сьогодні мова піде про “вільне” трактування слідством висновків науковців і використання їх з метою обвинувачення у справі про узурпацію влади колишнім Президентом на підставі діючого й сьогодні Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 №20-рп/2010, яким фактично відновлено дію Конституцію 1996 року.

В своїх підозрах слідчі ГПУ, керуючись науковими висновками, вважають що друк і внесення до Реєстру нормативних актів Рішення Конституційного Суду України призвело до насильницького захоплення влади. Не надаючи оцінки суті самого Рішення, зазначу що воно набуває чинності з моменту оголошення, а його друк не призводить до жодних юридичних наслідків.

Але ж Департаменту політичних переслідувань необхідно створити, не що-небудь, а злочинну організацію! І тут на допомогу приходять науковці і інші фахівці всіх епох та режимів, які готові “перевзутись” в повітрі.

В березні 2014 року був підготовлений Висновок відомими «фахівцями-правознавцями»: Козюброю Миколою Івановичем, Коліушко Ігорем Борисовичем, Савчином Михайло Васильовичем, Василенко Володимиром Андрійовичем.

З точки зору правової природи цей висновок не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» затвердженої Наказом Міністерства юстиції України  08.10.1998 № 53/5, а тому не є належним та допустимим доказом з огляду на наступне.

За свою формою цей Висновок фактично є висновком експерта, але такими в розумінні кримінального процесу не є.

Поверхнево ознайомившись з його текстом, одразу можна згадати, що поважні юристи, були членами всіх президій, комісій, підкомісій, груп, реформаторських гуртків, тощо. Дехто викладав в мене, з кимось я перетинався по роботі, а тому пригадав загальновідомі та відкриті для загалу їх правові позиції. Отже, вони в своїх експертних думках рішуче засудили юридичний зміст і правові наслідки діючого і сьогодні Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222–IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010.

Зокрема, Козюбра, Коліушко та Василенко (колишні члени Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права) у 2005 році публічно висловили політико-правову позицію протилежну тій, що пізніше була сформульована у висновку наданому слідчому та за вказівкою останнього. Зокрема, протилежна позиція викладена у висновку Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (ухваленому на третьому пленарному засіданні Комісії 27 грудня 2005 року). У висновку було зазначено про те, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV та процедура його ухвалення не відповідають положенням Конституції і вказано на те, що є всі підстави для звернення до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання Закону неконституційним. Саме це питання і стало предметом розгляду Конституційного суду України за результатами якого було винесено рішення Конституційного суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, яке визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

За словами Голови Національної Комісії (Міністра юстиції 2005-2006[1], члена Венеціанської Комісії «За демократію через право» та нині судді Конституційного суду України[2]) Сергія Головатого, Комісія дійшла висновку, що «процедура, за якою вносилися зміни, та їх зміст не відповідають вимогам, які встановлені українським народом в Конституції України 1996 року, а також не відповідають у змістовій частині принципам, що випливають з членства України в Раді Європи: не відповідають вимогам, закладеним у Статуті Ради Європи, в Європейській конвенції з прав людини, тобто – європейським стандартам»[3]. 

Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права дійшла висновку, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV та процедура його ухвалення не відповідають положенням Розділу XIII Конституції України «Внесення змін до Конституції України», встановленій процедурі, загальним засадам Конституції України, європейським стандартам, тощо.

Національна Комісія дійшла висновку, що:

•         Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV слід розглядати як actum nullum ab initio [акт, недійсний з моменту виникнення], і тому він не може вважатись складовою чинної Конституції України;

•         з врахуванням цього є всі підстави для звернення до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання Закону неконституційним;

•         можливість для звернення до Конституційного Суду України з цього приводу зберігається після формального набуття чинності зазначеним Законом, оскільки право на звернення до Конституційного Суду України не обмежене в часі.

Де ж тоді правда від Козюбри, Коліушко та Василенко? Очевидним стає, що при складанні висновку «фахівців-правознавців» за вказівкою слідчого вони, фактично, виконали поставлене слідством завдання, висловивши думку, яка є абсолютно протилежною тій, що була викладена ними раніше.

Зокрема, Козюбра, Коліушко, Василенко (колишні члени Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права) у 2005 році публічно висловили політико-правову позицію, яка полягала у тому, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року No 2222-IV та процедура його ухвалення не відповідають положенням Конституції та вказували на те, що є всі підстави для звернення до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання Закону неконституційним. Саме це питання і стало предметом розгляду Конституційного суду України у 2010 році за результатами якого було винесено рішення від 30 вересня 2010 року No 20-рп/2010, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року No 2222-IV.

А у висновку наданому слідству, спеціалісти висловили абсолютно протилежну правову позицію та зазначили, що Конституційний суд України, при прийнятті рішення від 30.09.2010  No 20-рп/2010 вийшов за межі своїх повноважень чим порушив ч. 2 ст. 19 та Розділ XIII Конституції України.

Також, протилежною наданому висновку виявилась думка Михайла Савчина викладена у науковій монографії 2018 року, оскільки він також був одним з експертів, яких слідчий залучив для надання експертного висновку в межах даного кримінального провадження.

Більше того, в монографії «Сучасні тенденції конституціоналізму у контексті глобалізації та правового плюралізму» 2018 року Савчин М.В. на сторінці 90 зазначає: «Я у той час працюючи у секретаріаті Конституційний Суд України, ще на стадії вирішення питання про відкриття конституційного провадження написав висновок, згідно з яким доводилося, що Конституційний Суд не володіє юрисдикцією щодо вирішення питання конституційності закону № 2222 від 8 грудня 2004 р.».

В цій же монографії, на сторінці 98 монографії автор зазначає: «У мене, як конституціоналіста, не було певного уявлення щодо легітимних шляхів у рамках належної конституційної процедури повернутися до Конституції у редакції від 8 грудня 2004 р. Адже Конституційний Суд України у рішенні № 20-рп/2010 встановив, із чим  я повністю погоджуюсь, що була грубо порушена конституційна процедура розгляду, ухвалення та прийняття закону:

–       всупереч конституційній юриспруденції було внесено правки у конституційний законопроект № 4180, який, таким чином, набув нової редакції і потребував повторного висновку Конституційний Суд України у порядку статті 159 Конституції щодо відповідності основоположним цінностям – правам людини, суверенітету і територіальній цілісності України;

–       розглядався і був ухвалений поряд із звичайними законами, що суперечить засадам правової визначеності і вимогам належної правової процедури (принципи належного слухання і розслідування, балансування інтересів більшості та меншості);

–       і що найважливіше – парламент вже розглядав це питання менше року тому (у квітні того ж 2004 року) і зміни у ті ж самі положення Конституції».

Відповідно автор вказує на те, що він вважає закон № 2222 неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної процедури. Однак вказує, що він як конституціоналіст не мав і не має до тепер (монографія вийшла друком у червні 2018 р.) певного уявлення щодо легітимності шляхів у рамках належної конституційної процедури повернення до Конституції у редакції від 08.12.2004 року.

Тобто визначає, що не володіє необхідним розумінням та знаннями для вирішення складної конфліктної ситуації у конституційному праві. При цьому Савчин і до тепер, повністю погоджується з ним, що КСУ встановив, що при розгляді, ухваленні та прийнятті рішення, була грубо порушена конституційна процедура. Наводить конкретні аргументи щодо фактів порушення (зацитовано вище).

Крім того, на сторінці 99  монографії Савчин знову продовжує викладати свої позиції, що свідчать про суперечливість і непослідовність, політичну заангажованість його думок, зокрема:

«Сам парламент не володіє повнотою установчої влади, щоб повернутися до Конституції – така влада є симбіозом повноважень українського народу, парламенту, Президента і Конституційного суду, а також Центральної виборчої комісії (у разі застосування процедури всеукраїнського референдуму за народною ініціативною), які є рівноправними. За такої моделі навіть народ не володіє монополією на установчу владу, оскільки його повноваження зв’язані змістом вже попередньо схваленого конституційного законопроекту, що вноситься на остаточне схвалення національного референдуму.

Однак повернення до Конституції у редакції від 08 грудня 2004 р.  з урахуванням положень рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2010 відбулося у доволі нетрадиційний спосіб – шляхом ухвалення Верховною Радою визнання неконституційним ухвалення рішення КСУ №20-зп/2010. Прийнято сьогодні вважати, як це було вперше 28 червня 1996 року. Тому питання полягає у розумінні конституційного континуїтету».

У тексті йдеться про те, що парламент у 2014 році у «нетрадиційний спосіб» повернувся до редакції Конституції України 08.12.2004 року. Якщо коротко, нетрадиційний спосіб полягав у тому, що парламент всупереч усім статтям Розділу XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» спочатку постановою парламенту, а потім звичайним законом повернув редакцію Конституції України 08 12.2004 року. Вже в цьому випадку Михайло Савчин спочатку вважає (абзац 2 сторінка 99 монографії), що парламент не володіє повнотою установчої влади, а нижче зазначає (абзац 3 сторінка 99 монографії) пише, що: Прийнято сьогодні вважати, як це було вперше 28 червня 1996 року. Тому питання полягає у розумінні конституційного континуїтету».

Наведене свідчить, що Михайло Савчин не  має обґрунтованої та науково доведеної постійної власної позиції. Його тези знаходяться у логічній та теоретико-правовій суперечності між собою. Його позиція, як він сам визнає як  конституціоналіст, свідчить про те, що він фіксуючи грубі порушення Конституції не має уявлення щодо шляхів усунення цих порушень. Таким чином, займає не фахову, а суб’єктивну, внутрішньо-суперечливу позицію, що не  дає підстав йому виступати в якості експерта в кримінальному провадженні, а його думки не можуть бути експертним висновком, що лежать в основі кримінальної справи. Це ж стосується і суперечливих, політично вмотивованих позицій інших фахівців. Виходячи з тез цього науковця, то необхідно більш ретельно придивитись до дотримання процедур при останньому внесені змін до Конституції в 2014 році, на що політично заангажоване слідство природньо не звертає жодної уваги.

Якщо Ви, як читач, дочитали до цих рядків, то зрозумієте стан “угідливої” правової науки і передової думки в сфері конституціоналізму. Надалі ми розкриємо науковий рівень обміну думками окремих науковців зі слідством з метою створення доказів обвинувачення.

Чи є ці науковці “перевертнями”, чи їх наукова думка деградувала разом зі зміною політичних режимів в нашій країні, кожен знайде свою відповідь на це питання, але ясно одне – свідомо, чи не свідомо їх висновки стали єдиною “зброєю” і доказом слідства департаменту політичних переслідувань.

Власне, а ні про дії співробітників Міністерства юстиції, а ні про друк Рішення Конституційного Суду України слідчий не запитував. Всі його питання стосувались того яким би могло бути рішення Конституційного Суду України, правових позицій, меж повноважень Конституційного Суду, тощо. Тобто слідство на початковому етапі досліджувало предмет, а нині вдалось до пошуку популізму і піару.

Подібні політико-правового дискусії можуть вестись виключно в глибоко теоретичній науковій площині, а не в контексті недолугих кримінальних переслідувань, особливо за умов відсутності належної кваліфікації, а подекуди і освіти у працівників Генеральної прокуратури України.

Володимир БОГАТИР, адвокат

https://politeka.net/ua/blogs/745037-uchenye-po-vyzovu/

Свернуть на право

Владимир Богатырь — о юридических механизмах противостояния преследованию в известном политическом деле

Владимир Богатырь, заслуженный юрист Украины, адвокат, управляющий партнер АО «Богатырь и Партнеры», поделился с «ЮП» мнением относительно расследования уголовного производства, связанного с принятием решения Конституционного Суда Украины (КСУ) от 2010 года о возобновлении действия Основного Закона в редакции 1996 года, рассказал о том, как столкнулся с нарушением профессиональных прав, и предоставил собственную оценку событий.

«Решение Конституционного Суда Украины вступило в силу с момента его оглашения, а его публикация не несет никаких правовых последствий», — заявляет Владимир Богатырь

— Владимир Викторович, как вы узнали об уголовном преследовании?

— С середины июля 2017 года я нахожусь в командировке в Великобритании, осуществляю юридическую практику в коммерческих спорах, а также оказываю правовую помощь оппозиционерам, преследуемым властями бывших постсоветских республик. Чем дольше находишься за рубежом, тем меньше внимания обращаешь на украинскую действительность. Меня никто никогда не уведомлял о преследованиях, а узнал я о них из прессы. Уголовным процессуальным кодексом Украины четко установлен порядок вызова лиц, находящихся в зарубежных поездках, о чем прокуратура была проинформирована погранслужбой и письменно уведомлена сотрудниками нашего адвокатского объединения.

В марте 2017-го я приходил к следователям и давал показания, предоставлял свой паспорт, в котором указано место моей регистрации, но туда никогда не приходили никакие вызовы и никакие процессуальные документы. Приходил со своим коллегой-адвокатом, которого теперь прокуратура не допускает, хотя при допросе признала защитником.

К слову, следователи изучали данные о пересечении границы моими несовершеннолетними детьми, супругой, которые явно не являются субъектами уголовного преследования, даже собирали сведения о пересечении границы бывшими руководителями Генеральной прокуратуры Украины (ГПУ) Святославом Пискуном и Верховного Суда Украины Василием Онопенко, которые также абсолютно не имеют отношения к этому вопросу.

Все это свидетельствует об игнорировании требований процессуальных норм и о предвзятости, что признал суд, удовлетворив сначала отвод следователю, инициировавшему расследование, а затем и всей группе следователей.

Несмотря на наличие более 20 определений суда, обязывающих рассмотреть ходатайства моих защитников, представители ГПУ игнорируют их, а в своих письменных ответах указывают, что считают их незаконными, непонятными и не имеющими обязательной силы для прокуроров.

Зато, несмотря на вышеупомянутые определения судов, следователи попытались навязать адвокатов центра бесплатной правовой помощи, которые вовремя сориентировались и связались с нашим офисом, недоумевая, почему их хотят привлечь.

— От иностранных правоохранителей были какие-либо претензии?

— Не было. Уже известно, что Департамент международного полицейского сотрудничества отказал следователям в их просьбе обратиться в Интерпол с целью международного розыска в связи с политическими мотивами данного преследования. Европейская конвенция о выдаче правонарушителей прямо запрещает кооперацию в политически мотивированных делах. В первом полугодии 2017 года я представлял интересы одной из европейских стран, продолжаю развивать международную практику и подготовил очередной ежегодный англоязычный отчет о состоянии уголовного права и процесса в Украине.

— В чем выразилось игнорирование ваших профессиональных прав?

— При предъявлении подозрения была нарушена процедура, никто мне его не предъявлял, прав не разъяснял, непонятно, что следователь внес в Единый реестр досудебных расследований в качестве места предъявления подозрения. Скорее всего, не уведомлялся Совет адвокатов Украины. Подозрение было подписано заместителем Генерального прокурора, а направлено по ненадлежащим адресам следователем, который не имел на это процессуальных прав (в последующем суд принял решение о его отводе). Насколько мне известно, направленный следователем пакет документов сомнительного содержания один из моих коллег отправил назад адресату. Без приговора, с целью собственного пиара прокуроры объявили меня преступником, заявив об этом с голубых экранов и в прессе, грубо нарушая принцип презумпции невиновности.

В первую очередь речь необходимо вести о нарушении моих прав на защиту как гражданина, а потом уже и профессиональных.

— По вашему мнению, вас нельзя было привлекать к ответственности, даже если обвинение не связано с деятельностью в качестве адвоката?

— Руководствуясь такой логикой, необходимо арестовывать докторов, использующих скальпель в работе с пациентом. Во-первых, я никогда не переставал быть адвокатом. Во-вторых, судьи, народные депутаты Украины и прочие категории лиц, обладающие профессиональным иммунитетом, утрачивают его с соблюдением установленной законом процедуры. Если мы будем говорить о том, что здесь кто-то пользуется гарантиями, а здесь — нет, то это избирательное правосудие. По иронии судьбы, ряд моих клиентов подвергаются таким же политическим гонениям, несмотря на то что раньше были героями в нашей стране.

— Что скажете о сути подозрения?

— Я был совершенно ошарашен как «полетом мысли», так и выдвинутыми следствием предположениями. Мне были далеки события 2010 года, которые интересуют следствие. В конце лета 2010-го я был в США на учебе, а через некоторое время улетел в Великобританию. К этому моменту меня трижды уведомили о сокращении, а отношения с бывшим руководителем у нас были достаточно сложные. Обстоятельства принятия решения КСУ я узнавал из прессы.

Подозрение сводится к тому, что сотрудники Министерства юстиции опубликовали решение КСУ, к чему, собственно, и обязывает данное решение, действительное и поныне. Руководство Минюста указало следствию, что опубликование как решения Конституционного Суда Украины, так и текста Конституции Украины не несет никаких юридических последствий, поскольку решение КСУ вступает в силу с момента оглашения. Если говорить о сути, а не о форме, на которой концентрируется следствие, то несколько раз предоставляла свои выводы Венецианская комиссия, признавшая возобновление действия предыдущей редакции Конституции.

Что же касается квалификации, то статья 109 Уголовного кодекса Украины предусматривает ответственность за насильственную смену власти. Насколько я помню, не было никаких насильственных действий, все должностные лица оставались на местах, все фракции парламента после выхода на следующую сессию признали возврат к предыдущей редакции Конституции. Политические силы приняли это как свершившийся факт, ревизию же стал делать политический департамент. Странно, что следователи не изучают, как была осуществлена смена Конституции Украины в 2014 году. Она произошла за восемь минут под руководством одного и того же лица, которое было спикером Верховной Рады Украины, а затем — исполняющим обязанности Президента Украины.

Данное уголовное производство — это попытка утвердить тезис «узурпация узурпированной власти узурпацией не является». Диалог по этим вопросам должен происходить в научной и политико-правовой плоскостях. Тем не менее предвыборное осеннее обострение снова вынесло на повестку дня тему очередных изменений Конституции Украины.

— На чем основывается подозрение следствия?

– Доказательств никаких нет. Само подозрение было признано судом необоснованным.

Сначала была свидетельница, которая указывала на какое-то совещание, где кто-то кому-то давал какие-то указания исполнять служебные обязанности. Потом она отказалась от своих показаний. Следует отметить, что в Минюсте при различных руководителях все совещания проводились исключительно по понедельникам. По крайней мере я никогда не присутствовал на совещаниях у руководителя ведомства в другие дни недели, на которые сначала указывала, а потом отказалась от своих показаний единственная свидетельница.

Основаниями для подозрений стали отчеты «специалистов-правоведов», которые в «вольной» форме истолковали действия судей Конституционного Суда Украины. С уголовно-процессуальной точки зрения этот отчет не является судебной экспертизой и не может быть принят в качестве надлежащего доказательства, несмотря на то, что по форме его напоминает.

Ранее три данных лица в качестве членов Национальной комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права сделали совершенно противоположные заключения. Напомню: Национальная комиссия по укреплению демократии и утверждению верховенства права пришла к выводу, что Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 февраля 2004 года № 2222-IV следует рассматривать как actum nullum ab inito (акт, недействительный с момента возникновения) и поэтому он не может считаться составляющей действующей Конституции Украины.

30 сентября 2010 года было вынесено решение Конституционного Суда Украины № 20-рп/2010 по делу о соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV по конституционному представлению 252 народных депутатов Украины (дело о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию Украины), которым был признан неконституционным Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV в связи с нарушением конституционной процедуры его рассмотрения и принятия, на органы государственной власти возложена обязанность по безотлагательному исполнению этого решения и приведению нормативно-правовых актов в соответствие с Конституцией Украины от 28 июня 1996 года в редакции, существовавшей до внесения в нее изменений Законом Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV, а само решение подлежало опубликованию в «Вестнике Конституционного Суда Украины» и в иных официальных изданиях Украины.

Предположим, что научная доктрина не имеет четких рамок и может изменяться в зависимости от того, какое влияние имеют в обществе экономические и политические факторы. Вероятно, в зависимости от конъюнктуры мнение науки может измениться. Надо ли ее за это порицать и можно ли использовать мнение этих специалистов как основание для подозрения следствием!?

Обратимся к точке зрения известных специалистов в данной сфере. Бывший заместитель Генерального прокурора Украины Алексей Баганец заявил, что не видит никакой иной перспективы в этом деле, кроме оправдательного приговора, если оно вообще когда-нибудь будет слушаться судом с учетом имеющихся нарушений.

С точки зрения уголовного права неправосудным можно признать решение любого суда любой юрисдикции за исключением решений Конституционного Суда Украины. По своей сути он выступает как политический орган. Такое мнение было высказано в научной литературе доктором юридических наук Петром Андрушко. Но это мнение профессора и авторитетного ученого вызвало лишь насмешку у следователя, заявившего, что оно для него ничего не значит.

— Как вы оцениваете шансы доказать правоту в украинских судах?

— Предъявлены иски о защите деловой репутации. Несмотря на нежелание расследовать противоправные действия отдельных сотрудников прокуратуры, суд обязал их это сделать, и были зарегистрированы соответствующие уголовные производства Национального антикоррупционного бюро Украины и Службы безопасности украины по фактам создания и фальсифицирования доказательств обвинения, неисполнения определений судов, превышения служебных полномочий, разглашения данных следствия третьим лицам, с которыми мы находимся в различных судебных спорах, а также других нарушений в области правосудия. Например, без вынесения каких-либо процессуальных решений руководитель департамента (причем этот человек не входил в группу следователей) направлял письма в отдельные учебные заведения, а затем ответы подкладывались к материалам уголовного производства. На суд руководителем спецдепартамента ГПУ осуществляется давление. Напомню, что Апелляционный суд через свою пресс-службу выразил возмущение высказываниями прокуроров, принимавших участие в этом расследовании.

ГПУ игнорирует обращения омбудсмена как единственного уполномоченного по надзору за использованием личных данных, которые вносятся в Единый реестр досудебных расследований, игнорирует обращения Национальной ассоциации адвокатов Украины как органа, определенного законом в сфере защиты профессиональных прав адвокатов, не допускает защитников. Фактически отсутствует прокурорский и судебный контроль в части обоснованности и доказанности подозрений, оснований для задержания и ареста, проведения других следственных действий.

Мы живем в сегодняшних реалиях и будем работать с существующей правоохранительной и судебной системой, несмотря на все трудности, с которыми сталкиваются мои коллеги. Очевидно, необходимо освещать нарушения, информировать о них международную общественность. Наступление на адвокатуру сегодня носит системный характер. Особую обеспокоенность у меня вызывают попытки Президента Украины к реформированию адвокатуры. Соответствующая инициатива с большим количеством нарушений была внесена в парламент, и неизвестно, к чему она приведет на фоне полного провала всех начатых реформ.

— Вас преследуют за исполнение служебных обязанностей, возможно, прокуроры считают, что действуют в соответствии со своими обязанностями. Не усматриваете ли вы аналогии?

— Никакой. Когда я столкнулся со «спецдепартаментом», то понял, что установление истины по делу не является их задачей. Подозревать чиновника за то, что он надлежащим образом выполнял свою работу, является позором не только для правоохранителей. Это приводит к уничтожению уважения к статусу госслужащего в угоду сиюминутной политической целесообразности.

К сожалению, общая ситуация сложилась печальным образом — конституционное право потеряло всяческие ориентиры. Сегодня общество не может честно ответить себе на вопрос, какая форма правления и государственного устройства у нас сложилась, соответствует ли она задекларированным в Конституции Украины принципам и ожиданиям граждан.

(Беседовал Виталий ДУДИН,

«Юридическая практика»)

http://pravo.ua/article.php?id=100117834

Недоверие к национальной правовой системе приводит к отказу иностранных судов и правоохранителей в выдаче преступников и обработке запросов из Украины, констатирует В.Богатырь

Правовым вопросам розыска имущества лица за границей посвятил свою онлайн-лекцию для слушателей Lеgal High School управляющий партнер АО «Богатырь и Партнеры» Владимир Богатырь, сфокусировавшись на международном сотрудничестве и алгоритмах действий украинских правоохранителей. 

Среди причин розыска активов лектор выделил пять основных: коммерческие судебные споры; уголовные производства; семейные и наследственные споры; взыскания по решениям украинских и иностранных судов; корпоративные сделки, M&A. В последнем случае, как отмечалось, розыск имущества лица проводится с целью обеспечения сделок и проверки контрагентов. Целью розыска имущества, по словам Владимира Богатыря, является блокирование активов с помощью уголовно-процессуальных механизмов или же в рамках коммерческих исков, а также взыскание активов с целью возмещения ущерба, причиненного противоправной деятельностью. 

Лектор ознакомил слушателей LHS c нюансами английского права в части подачи исков о мошенничестве. Основанием для них может быть обман (мошенник сообщает жертве ложную информацию, причем ее ложность может быть подтверждена, а жертва полагается на эту информацию, в результате чего несет финансовые убытки), сговор (ситуация, когда несколько лиц совместно совершают незаконные действия, которые наносят ущерб жертве, причем наличие сговора позволяет пострадавшей стороне предъявлять иски к третьим лицам), присвоение имущества (правонарушение, аналогичное краже, которая является уголовным преступлением: состоит в том, что мошенник намеренно распоряжается собственностью «жертвы» с нарушением ее прав, в результате чего потерпевший лишается своей собственности) и нарушение условий договора.

Владимир Богатырь подчеркнул: в английском праве истец имеет широкий набор инструментов для преследования мошенничества. Например, он может воспользоваться такой опцией, как WFO (Worldwide Freezing Order) — судебный приказ о замораживании активов по всему миру, запрещающий мошеннику распоряжаться активами, в каком бы уголке мира они бы не находились, а в случае нарушения соответствующего приказа лицу грозит тюремное заключение. Эффективными инструментами также являются: распоряжение о сдаче паспорта (оно выдается английским судом, дабы мошенник не смог покинуть пределы Великобритании, пока длится судебное разбирательство), распоряжение Norwich Pharmacal (обязывает соответствующие третьи стороны, такие, скажем, как банк, предоставить «жертве» мошенника необходимые документы и информацию), поиск имущества (позволяет потерпевшему от мошеннических действий проследить судьбу присвоенного имущества даже в случае его преобразования (например, из наличных средств в акции) и помогает предъявить иск к третьим лицам относительно выявленного имущества). Также были раскрыты механизмы эффективной защиты от незаконного преследования с помощью судебных исков подозреваемых лиц в США с целью сбора доказательств и опровержения обвинений.

Говоря об украинских реалиях, лектор констатировал: недоверие к судебной и правоохранительной системам Украины приводит к отказу английскими, швейцарскими и судами других юрисдикций в выдаче преступников, запрашиваемых украинской стороной. По словам Владимира Богатыря, представители Федеральной прокуратуры Швейцарии прямо указывают на недоверие к запросам, поступающим от Генеральной прокуратуры Украины, и на необходимость double check информации, как предоставляемой, так и запрашиваемой нашим государством. Негативно на процедуре экстрадиции также сказываются многочисленные факты злоупотреблений со стороны украинских правоохранителей, получившие широкую огласку.

http://pravo.ua/news.php?id=0656664

Тиск на адвокатуру загрожує погіршенням стану дотримання прав людини в Україні

Зростання тиску на адвокатуру загрожує погіршенням стану дотримання прав людини в Україні. Обидві тенденції мають бути оцінені міжнародними правозахисними організаціями, які мають необхідні інструменти для змін на державну політику в цій сфері.

Про це йшлося під час конференції, організованої Національною асоціацією адвокатів України за участю уповноваженого представника управління спеціальних процедур офісу Верховного Комісара ООН з прав людини, який перебуває з візитом в Україні.

Статистика порушень прав адвокатів свідчить про загрозливу ситуацію для ефективної і безпечної професійної діяльності захисників. Найбільш поширеними причинами для тиску на адвокатів є ототожнення адвокатів з клієнтами та наявність у адвокатів прав збирати докази, щоб захистити своїх клієнтів. “Правоохоронні органи сьогодні полюють на наші докази. В ході обшуків намагаються винести все, і наша робота із збирання доказів невинуватості людини зводиться нанівець”, - сказала Голова НААУ Лідія Ізовітова.

За її словами, останнім трендом стало порушення конституційної норми, якою кожному надано право на правничу допомогу з боку деяких суспільних груп. Такі активісти намагаються підмінити конституційну норму своїми правилами і фільтрувати, хто має право на адвоката, а хто — ні. При цьому ними здійснюються і спроби фізичного впливу на участь адвокатів в окремих справах, чим порушується право на вільний вибір захисника. Така ситуація свідчить про наступ на права людини і зокрема, ігнорування статті 7 Загальної декларації з прав людини ООН, якою проголошено, що «Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримінації».

Наявні в українському законодавстві гарантії не працюють на те, щоб запобігати порушенням та забезпечувати невідворотність відповідальності за злочини проти адвокатів. Таке ставлення правоохоронних та державних органів до прав адвокатів порушує не лише національне законодавство, але і міжнародні стандарти, гарантовані адвокатам Основними принципами про роль юристів ООН.

Зважаючи на ключову роль адвокатури в захисті прав людини, тиск на адвокатів прямо суперечить і іншим міжнародним документам, які зобов”язалася виконувати Україна, зокрема і фундаментальному Пакту про громадянські і політичні права.

Систематизовані дані про види порушень прав адвокатів опубліковано у звіті Національної асоціації адвокатів України. Оновлені цифри свідчать про те, що професія перебуває під ризиком, а на тлі погіршення ситуації з правами людини в Україні тиск на адвокатуру може мати руйнівні наслідки для всіх українських громадян. З 2013 року було вбито 8 адвокатів; в цілому тільки у провадженні Генеральної прокуратури з 2016 року було відкрито близько 600 кримінальних проваджень стосовно прав адвокатів, проте, до суду було передано менше 1% цих кримінальних справ. Порушення відбуваються кожного дня, наприклад, щойно 29 серпня у Києві було 12 обшуків адвокатів, 7 — у Дніпрі.

Адвокати наголошують на тому, що спроби протистояти тиску на професію і змусити закон працювати виявляються марними. Абсурдною виглядає ситуація, коли необхідно домовлятися з правоохоронними органами про те, щоб вони виконували свої законні обов”язки.

За словами Голови НААУ Лідії Ізовітової, така ситуація свідчить про те, що національні інструменти для захисту прав адвокатів не працюють. На звернення до правоохоронних та державних органів надходять формальні відповіді, в яких інколи міститься заперечення самих фактів порушень прав захисників.

“Механізми захисту нашою організацією, нашою професійною спільнотою вичерпані. Саме тому ми звертаємося до уповноваженого Ради ООН з прав людини. Також, зважаючи на те, що ситуація з правами людини в Україні моніториться місією ООН в Україні, ми звертаємо увагу на те, що маркерів моніторингу недостатньо, щоб відобразити стан дотримання прав людини в нашій країні. Окрім того, мають бути і рекомендації, що держава повинна робити, аби її виправляти”, - сказала Лідія Ізовітова.

Окрім індивідуальних випадків порушень, звіт містить інформацію про перешкоджання діяльності органів адвокатського самоврядування. Ради адвокатів регіонів та Комітети захисту прав адвокатів у їхньому складі разом з НААУ формують загальнонаціональний інструментарій захисту права на професію. Проте, і цей передбачений законом механізм не застрахований від втручань і навіть фізичного блокування їхньої роботи.

Особливу увагу учасниками конференції приділено інструментам захисту прав адвокатів на міжнародному рівні. Стефано Сенсі — повноважний представник управління спеціальних процедур офісу Верховного Комісара ООН з прав людини розповів про інструменти ООН, які застосовуються під час захисту прав адвокатів. Зокрема, спеціальні процедури ООН передбачають роботу спецдоповідача з питань незалежності суддів та адвокатів. Така особа діє як незалежний експерт, який складає звіти, здійснює моніторингові візити до окремих країн та реагує на індивідуальні випадки порушень прав адвокатів у формі адресних комюніке.

У рамках роботи із захисту прав адвокатів на міжнародному рівні Комітет захисту прав адвокатів НААУ звернувся з індивідуальними скаргами щодо порушень прав адвокатів Олександра Надреберна (м. Одеса), Володимира Богатиря (м. Київ) та з колективним зверненням по стану порушень прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності в Україні упродовж 2016-2018 років із детальним описом кожної ситуації.

Сьогодні адвокати ОА AVER LEX передали особисто Стефано Сенсі індивідуальні скарги про грубі порушення прав адвокатів AVER LEX під час розгляду резонансних політичних справ у Печерському та Оболонському районних судах міста Києва.

http://unba.org.ua/news/3499-tisk-na-advokaturu-zagrozhue-pogirshennyam-stanu-dotrimannya-prav-lyudini-v-ukraini.html

"Передать функции МИДа в офшор". Зачем сервисы в визовых центрах Украины решили отдать компании-посреднику из Маврикия

14 июня на странице Департамента консульской службы Министерства иностранных дел Украины в Facebook появилось важное сообщение.

Чиновники анонсировали: до начала августа свои двери откроют 56 визовых центров в различных уголках мира, которые будут предоставлять услуги иностранцам по части приема их ходатайств при оформлении виз для въезда в Украину.

Данная ситуация представлялась в МИДе как знаковое событие с точки зрения международных отношений и визовых процессов. А также интерпретировалась в качестве своего рода геополитической "перемоги".

Дело в том, что сразу восемь визовых центров открываются на территории России. И именно в эти учреждения должны будут обращаться жители "северного соседа" (как граждане, так и иностранцы) за правом на получение гарантии для беспрепятственного въезда на украинскую территорию. То есть, формировалась своего рода основа для визового режима на российско-украинской границе, планы о чем уже несколько лет вынашивают власть имущие в официальном Киеве.

География размещения остальных 48 визовых центров включает азиатские государства и африканский континент. Так, сразу 5 центров запустили в городах Индии, по три - в Турции, Пакистане в Китае, по два - в Саудовской аравии, Южной Африке, Ираке и Вьетнаме, по одному - в Алжире, Анголе, Бангладеше, Сенегале, Тунисе, Уганде, Гане, Эфиопии, Индонезии, Египте, Иране, Иордании, Камеруне, Кении, Зимбабве, Кувейте, ДР Конго, Кот-д'Ивуаре, Ливане, Малайзии, Марокко, Нигерии, ОАЭ, на Филиппинах и Шри-Ланке.

Благодаря этим мерам, в интерпретации консульской службы, должно было состояться "открытие Украины миру". Отдельно при этом подчеркивалось - новшество стало возможным благодаря успешному сотрудничеству отечественных дипломатов с "мировым лидером в отрасли внешнего оказания услуг", компанией "VF Worldwide Holdings Ltd".

Отмечалось, что в открываемых под ее брендом центрах заявители могут подать документы для оформления виз, а также получить ряд дополнительных услуг. Например, изготовить фотокарточки, оформить полис медстраховки, осуществить перевод и копирование документов, заказать курьерские услуги, СМС-информирование или получить обслуживание в залах повышенного комфорта.

Таким образом, в госуправлении и работе дипломатических представительств был заявлен, по крайней мере, частичный переход на аутсорс. Впрочем это, казалось бы, важное новшество оказалось с определенным изъяном.

Появление скептика

Так, открытие сервисных визовых центров по оформлению виз в Украину заинтересовало бывшего замминистра юстиции, адвоката Владимира Богатыря. Он принялся выяснять подноготную появления компании-посредника "VF Worldwide Holdings Ltd" на этом рынке.

И считает сложившуюся ситуацию по меньшей мере загадочной, а то и потенциально преступной. Выказывая сразу несколько претензий к официальным власть имущим.

"Я увидел на сайте МИД очередную новость о достижениях ведомства, и мне вспомнилось, как долгие годы различными составами правительства Украины велась работа по исключению частных организаций из перечня структур, оказывающих прямые государственные услуги. Сегодня же мы наблюдаем обратную тенденцию - частнику передан функционал в сфере выдачи виз, стандартной госфункции", - говорит "Стране" Богатырь.

В середине лета он обнародовал на своей странице в Facebook краткие итоги юридического анализа работы сервисно-визовых центров Украины за рубежом под вывеской "VF Worldwide Holdings Ltd".

"С правовой точки зрения я выписал, на кого именно возлагается функция по выдаче виз для права въезда на территорию Украины. Передача их от государственного органа посреднику не предусмотрена действующим законодательством и здравому смыслу. Возможно, такие подходы приемлемы для отдельных стран, где передача госфункции частникам распространена, но для внедрения этого в Украине нужен избирательный подход и соответствующая нормативная база, которая на сегодня отсутствует. Особенно печально это наблюдать, ведь ранее долгие годы наше государство пыталось избавиться от пиявок на теле госорганов в виде присосок, приставок и компаний, которые по сути эксплуатировали свои эксклюзивные возможности", - отмечает Богатырь.

В МИДе при этом уверяют, что закон не нарушали. Мол, 100%-ой гарантии обращение за украинской визой в центры не гарантирует. А стало быть, появление компании-посредника не нарушает чьих-либо прав и свобод.

"На центры возлагается техническое сопровождение визовых досье и оказание содействия заявителям, а непосредственное принятие решений об оформлении/отказе в выдаче виз будут осуществлять, как и ранее, консулы Украины в соответствующих иностранных диппломатических представительствах", - неоднократно подчеркивали в ведомстве Павла Климкина.

Заявка офшора из Маврикии победила предложение китайцев и украинских волонтеров

Богатырь с такой трактовкой не соглашается. Он говорит, что после обнародования его поста в соцсети к нему поступали звонки от различных людей, которые убеждали - у бывшего замминистра юстиции сложилось ошибочное мнение о роли VF Worldwide Holdings Ltd в "визовом аутсорсе по-украински".

"Я ответил, что хочу продолжить свой анализ. Меня интересует прецедент отчуждения государственной функции частной компании. И многое позволяет считать, что в таких действиях по сути проявляется халатность отдельных чиновников, которая приводит к угрозе национальной безопасности Украины", - говорит адвокат.

По его словам, уже подготовлен проект соответствующего обращения в НАБУ, от которого юристы намерены запросить трактовку "совместной деятельности" Министерства иностранных дел и визового посредника.

Дополнительный скепсис у Богатыря вызывают и другие детали захода на рынок "визового аутсорса" компании VF Worldwide Holdings Ltd. "Я пошел в реестр компаний, и выяснил - данная фирма структурирована так, что она не платит налоги и по ряду признаков является типичным офшором. Не до конца прозрачная структура собственности натолкнула меня на версию о возможном получении отдельными лицами неправомерной выгоды", - отмечает он.

И добавляет, что "как консервативный юрист" не намерен был раздувать из истории скандал, заранее затеяв переписку с ответственными министерствами и ведомствами. Итогом этого общения стали несколько ответов.

Во-первых, в Министерстве экономики адвокату сообщили, что не считают услугу по привлечению "визовых посредников" подпадающими под закон "О публичных закупках".

Во-вторых, уже по линии МИД, Богатыря уведомили - де-юре внешнего поставщика услуг по приему документов от желающих оформить визы в Украину все-таки отобрали на конкурсной основе, причем еще в середине прошлого года.

Выяснилось, что помимо VF Worldwide Holdings Ltd оказывать услуги посредника между консульствами Украины за рубежом и заявителями тогда вызвались туристическая компания Tianma Tour (Китай), а также волонтерская организация "Международный благотворительный фонд "Хелп-юкрейн". Впрочем, предложения последних структур были забракованы конкурсной комиссией. В итоге, зарегистрированная на Маврикии VF Worldwide Holdings Ltd в сентябре 2017 года был заключен договор о сотрудничестве.

"Предлагаю закрыть МИД и все их функции передать в офшор или слепой траст. В рамках задекларированной реформаторами борьбы с офшорами", - резюмировал свое исследование экс-замминистра, так и не удовлетворившись ответами официальных ведомств.

Визами для украинцев занялась фирма "водителя шефа" из Риги

"Страна" изучила доступную информацию о VF Worldwide Holdings Ltd, которая была отобрана в качестве эксклюзивного партнера украинских дипломатов для работы за границей. Согласно официальным сообщениям, эта структура имеет арабо-швейцарские корни - VFS Global, входящую в состав холдинга Kuoni. На офшор же из Маврикия оформлена сама торговая марка этой компании, которая работает с дипломатическими миссиями более чем сотни государств по всему миру.

В Украине VFS Global также ранее стала известной несколько с иной стороны, оказавшись в эпицентре "визового скандала" в 2016 году. Но тогда речь шла о работе ее представительств внутри государства, а не "экспорта" услуг, как сегодня.

Так, журналисты газеты "Экспресс" выяснили, что юридически VFS Global не была зарегистрирована в Украине. Однако, это не помешало под вывеской данной торговой марки оказывать визовые услуги другой структуре - частному предприятию "Визовый Сервис Центр". Конечным бенефициаром которого оказалась вовсе не всемирно известная VFS Global, а - сквозь сложную структуру собственности - офшорная компания на карибском острове Кюрасао.

Номинальным конечным владельцем "Визового Сервис Центра", а также предприятия на карибском острове Кюрасао в реестрах на тот момент был указан латвийский гражданин российского происхождения Юрийс Байковс, с адресом регистрации в Риге.

Журналисты издания связались с его отцом, проживающим в панельной многоэтажке, а также с самим Байковсом, который является трудовым мигрантом и (как утверждает его отец) работает водителем в аэропорту в Лондоне.

Юрийс Байковс не стал опровергать свою связь с компанией, но отказался отвечать на более детальные вопросы без письменного обращения.

Вместо него это попытались сделать в представительстве VFS в Украине. Тогда в ряде изданий появились публикации, где расследования журналистов о Байковсе и его потенциальных работодателях (в числе которых назывались, россияне - Антон Борисенко и Михаил Игнатьев) были расценены как своего рода "информационные атаки" на главу МИД Климкина. Роль записанного на рижанина "Визового Сервис Центра" в процессе выдачи виз в VFS пытались представить как некоей строительно-управляющей фирмы, которая к процессу оформления виз имеет весьма отдаленное отношение.

"Во многих странах, в том числе в Украине, VFS работает совместно с партнерами – управляющими компаниями. Мы привлекаем их, в первую очередь, для строительства и ремонта помещений визовых центров, поскольку сама VFS Global не занимается стройкой, иногда передаем часть технических функций, таких, например, как подбор персонала или прием платежей от заявителей. Эти компании обязательно присутствуют в наших конкурсных заявках и утверждаются дипломатическими миссиями, чьи интересы представлены в Сервисно-визовых центрах. Фирма "Визовый Сервиc Центр" – одна из таких компаний-партнеров, причем в Украине мы работаем с ней уже больше 7 лет, и никаких претензий ни с нашей стороны, ни со стороны дипломатических миссий, не возникало", - приводили журналисты комментарий авторства Амит Кумар Шарма, представителя VFS в Украине.

Впрочем, конкретных пояснений об отсутствии фактической регистрации их компании в Украине тогда так и не последовало. По одной из версий, ранее озвученной в СМИ, протекцию VFS якобы оказывал глава киевского управления юстиции Станислав Куценко. В ведомстве Павла Петренко на эти претензии никак не реагировали.

Два месяца назад грянул еще один скандал с дочерними структурами VFS Global. Представители ООО "Ви Эф Консалтинг Сервисез", которая предоставляет посреднические услуги при оформлении виз по договорам с 16 дипломатическими миссиями, пожаловались на давление, оказываемое на них со стороны налоговой милиции.

Как сообщил гендиректор "Ви Эф Консалтинг Сервисез" Георгий Шевченко, которого цитировало агентство "Интерфакс-Украина", за последние полгода в офисах компании проводятся обыски и допросы, что приводит к помехам и остановке оформления виз гражданами Украины.

"Наша компания не имеет никаких нареканий со стороны государственных органов. За эти полгода проверок нам не было предъявлено ни одного обвинения, не выставлено ни одной штрафной санкции, однако давление на предприятие только усиливается", - утверждал Шевченко.

Согласно материалам судебного реестра, еще в мае 2016 года фискалы возбудили уголовное производство по факту умышленного уклонения должностными лицами ЧП "Визовый Сервис Центр" от уплаты налога на прибыль и налога с доходов, полученных нерезидентом в Украине, а также подозрения в создании ряды фиктивных предприятий, на которые выводилась прибыль.

В пресс-службе ГФС тогда сообщали, что общий размер финансовых претензий государства к "Визовому Сервис Центру" превышает 57 млн грн. Но сразу после составления акта документальной проверки и возбуждения уголовного дела этот посредник, действовавший в Украине под вывеской VFS Global, был ликвидирован. Вместо него было создано юридическое лицо ООО "Ви Эф Консалтинг Сервисиз", которое продолжает осуществлять деятельность по оформлению виз. Следствие полагало, что данные компании являются связанными. Впрочем, подобный шлейф за "визовыми аутсорсерсами" в Украине никак не повлиял на планы отечественного МИДа, который в 2017 года поделился монополией на часть государственных функций с "материнской" структурой VFS.

https://strana.ua/articles/158425-ukraina-podelilas-s-vizovymi-posrednikami-s-somnitelnoj-reputatsiej-chast-polnomochij-hosudarstva.html

Не юридична зброя Департаменту політичних переслідувань

Нещодавно, завдяки колишньому заступнику Генерального прокурора України Олексію Баганцю, в Укрінформі, на засіданні круглого столу говорили про дотримання правоохоронними органами конституційних прав і свобод громадян. Де-факто, згідно зібраної статистики кожну третю особу було затримано незаконно! Хіба такого очікували учасники Революції Гідності?

Висновки невтішні, особливо, коли їх роблять колишні колеги. Однак, статистика вперта річ і підтверджує відсутність у реаліях сьогодення належного виконання своїх безпосередніх обов’язків та недотримання основних принципів діяльності усіма ланками правоохоронної системи. Мова не йде ні про дотримання юридичної рівності та справедливості, ні про відповідність діяльності правоохоронців принципам верховенства права та законності, поваги до прав і свобод людини і громадянина, прозорості діяльності, позапартійності та деполітизації. Дискусія підтвердила актуальність піднятих питань, було приділено особливу увагу на неефективність та незадовільний стан реформованих правоохоронних органів, відсутність реальної відповідальності за перевищення повноважень та відверті зловживання з боку правоохоронців за наслідками недотримання конституційних прав і свобод громадян.

Ми маємо чисельні приклади порушень з боку правоохоронних органів права на захист, невиконання судових рішень, створення перешкод у діяльності захисників. Поряд з цим, доповнюють невтішну картину досудових розслідувань провокації злочинів, створення штучних доказів вини, які не відповідають критеріям допустимості та належності доказів з боку всіх правоохоронних органів.

Серед іншого «особливо відзначено» Управління спеціальних розслідувань ГПУ – або ж як його ще називають «Департамент політичних переслідувань». Під час здійснення досудового розслідування у так званій справі «щодо захоплення у 2010 році державної влади шляхом зміни Конституції України».

Так, група слідчих Управління спеціальних розслідувань ГПУ під час проведення досудового розслідування обставин прийняття суддями Конституційного суду України рішення від 30.09.2010 № 20‑рп/2010 щодо повернення дії Конституції України 1996 року після чотирьох років слідчої роботи, знайшла крайніх з числа співробітників Мінюсту, які зареєстрували та надрукували Рішення Конституційного Суду України, яке вступило в силу з моменту його оголошення судом і було негайним до виконання. Більше того, це рішення діє і нині.

Вдаючись до чисельних порушень, слідчі так і не змогли у встановлений законом спосіб вручити підозру нашому колезі, адвокату Володимиру Богатирю та не дивлячись на майже два десятки зобов’язань суду не допускають захисників до участі і ознайомленні з матеріалами кримінального провадження. Знаючи, що адвокат за межами України слідчі направили матеріали всюди, окрім місця його реєстрації, хоча мали б відкликати його з відрядження у встановлений законом 60-денний термін. Очевидно, що порушення права на захист сьогодні є основним елементом Департаменту політичних переслідувань.

При цьому, на питання чому серед вказаних осіб відсутні судді Конституційного суду України «Управління самих чесних» відповіді не надає вже близько року. Можливо, незручно шановному пану Горбатюку С.В. визнавати, що судді, які прийняли вказане рішення, продовжують у тому числі трудитись у Конституційному суді України та, що головне, продовжують приймати рішення.

Можливо з цих причин, щоб не задавали незручні питання та не розхитували «революційно» доцільне кримінальне провадження, з боку слідчих Управління спеціальних розслідувань ГПУ іґноруються норми КПК України щодо участі у кримінальному провадженні захисників Богатиря В.В., не виконуються ухвали слідчих суддів з приводу допуску та ознайомлення з матеріалами провадження, не надаються матеріали, які обґрунтовують клопотання, подані прокурором суду, неправомірно залучаються адвокати з системи БПД.

Разом з тим, Управління спеціальних розслідувань ГПУ перебуває у тренді, оскільки під «справи Януковича В.Ф.», з чим би вони не були пов’язані, можна проштовхнути з обвинувальним актом до суду, що завгодно і з ким завгодно. А якщо судді будуть незговірливими, рецепт від Управління спеціальних розслідувань ГПУ простий, спочатку викликати суддю на допит, подати скаргу до Вищої ради правосуддя, а якщо і це не допомагає, – порушити кримінальне провадження.

При цьому, методи розслідування вказаних обставин, якими користуються підлеглі очільника Управління спеціальних розслідувань ГПУ Горбатюка С.В., не витримують жодної критики. Відповідну оцінку такій роботі слідчих вже дав Печерський районний суд м. Києва, задовольняючи заяви адвоката Богатиря В.В. про відвід усієї групи слідчих у цьому кримінальному провадженні.

За таких обставин, органом досудового розслідування не доведено в діях Богатиря В.В. наявності складу злочину, оскільки рішення КСУ № 20‑рп/2010 є чинним та не скасовано по сьогоднішній день. Зокрема ЄСПЛ від 19.10.2000 у справі «Włoch v. Poland» зазначив, що: «не може бути розумної підозри, якщо дії чи обставини, що ставляться в провину особі, не складали злочину в той час, коли вони відбувались».

Разом з тим, Апеляційний суд міста Києва на підставі тих же матеріалів, якими обґрунтовувалося підозра Богатирю В.В., відмовив у задоволенні клопотання про тримання під вартою Лавриновичу О.В. з підстав відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні Міністром юстиції України Лавриновичем О.В. кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 109 КК України та помилковості тверджень сторони обвинувачення про вчинення Лавриновичем О.В. злочинних дій щодо повернення в неконституційний спосіб дії Конституції України від 08.06.1996 року, які полягали у незаконному внесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та опублікуванні тексту Конституції 1996 року в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» Міністерства Юстиції України, що потягло за собою набуття Президентом України Януковичем В.Ф. у непередбачений Конституцією України спосіб додаткових повноважень, закріплених в редакції Конституції 1996 року, які на час його обрання Президентом України відносилися до повноважень Верховної  Ради України, тобто в захопленні державної влади.

Однак, незважаючи на численні рішення судів, слідчі Управління спеціальних розслідувань ГПУ при сприянні процесуального керівництва прокурорів ГПУ за відсутності належних та допустимих доказів, які б доводили обґрунтованість підозр, з метою задоволення кар’єрних орієнтацій керівника Управління спеціальних розслідувань ГПУ, продовжують вчиняти протиправні умисні дії, якими порушуються права Богатиря В.В. на захист, порушується принцип презумпції невинуватості. З боку слідчих та прокурорів прослідковується постійне іґнорування положень КПК України, штучно створюються неналежні та недопустимі докази обвинувачення шляхом залучення у позапроцесуальний спосіб науковців для підготовки зручних досліджень.

Так, за підписами Козюбри М.І., Коліушка І.Б., Савчина М.В. та Василенка В.А. складено висновок фахівців-правознавців (спеціалістів) щодо запитань, поставлених слідчими ГПУ. Разом з тим, чи не єдиний доказ сторони обвинувачення виявився при детальному аналізі неналежним, оскільки не відповідає вимогам КПК України та Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, щодо порядку призначення та проведення судових експертиз.

Нагадаю, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КПК України спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів, якими аж ніяк не користуються правники. Разом з тим, питання викладені у висновку розкриваються в науково-правовій площині та мають теоретичне і політичне підґрунтя. При цьому, КПК України не передбачає право спеціаліста на викладення свого дослідження у формі висновку.

Таким чином, за свої змістом та формою даний висновок фактично є висновком експерта, оскільки в ньому досліджуються об’єкти, явища і процеси, які містять відомості про обставини вчинення ймовірного кримінального правопорушення. Більше того, даним висновком розглянуто та досліджено ряд питань у сфері права, попри те, що законодавством встановлена пряма заборона щодо вирішення питань з права та надання оцінки законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

Однак, не тільки форма має дефекти, але і зміст також. Дефектності висновку спеціалістів додає непослідовність позиції Козюбри М.І., Коліушка І.Б. та Василенка В.А., яка діаметрально відрізняється від їх же позиції, але у іншому висновку, який підписали шановні науковці будучи членами Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права на третьому пленарному засіданні Комісії від 27.12.2005.

Таким чином, усі ці дії підтверджують факт штучного створення доказів обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні, підробки документів, з метою незаконного притягнення Богатиря В.В. та інших до кримінальної відповідальності за надумане кримінальне правопорушення.

Аналізуючи обставини, які передували повідомленню про підозру Богатирю В.В., є всі підстави вважати, що переслідування адвоката Богатиря В.В. здійснюється суто за політичною доцільністю, а головною метою є звинувачення особи у причетності до попереднього політичного режиму, незважаючи при цьому на відсутність обґрунтованої підозри і власне того, що при тому ж режимі він і був скорочений, не дивлячись на досвід роботи в трьох урядах під час каденції двох президентів.

Безперспективність досудового розслідування за підозрою Богатиря В.В. очевидна вже сьогодні, однак питання відповідальності за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності залишається відкритим.

Завершу прямою мовою з круглого столу Олексія Баганця,  – нині адвоката, а в минулому заступника Генерального прокурора України: «За ці чотири роки склалась кризова ситуація, коли конституційні права та свободи учасників процесу та інших осіб систематично, відверто порушуються. Аналізуючи інформацію за всіма правоохоронними органами, приходжу до висновку, що протягом 2017 року, згідно зі статичними даними Генпрокуратури, судами було виправдано як мінімум 431 особу, із яких щонайменше 81 особа трималась незаконно під вартою. За відсутністю події та складу злочину, а також недостатністю доказів вини вчинення злочину слідчими усіх органів було закрито 761 тис. 673 кримінальних провадження. Фактично незаконно на стадії досудового розслідування було затримано без дозволу суду як мінімум 5 тисяч 12 осіб, які в подальшому були звільнені з-під варти».

Олександр ПЛАВАН

Партнер, Адвокат Адвокатського об’єднання «Богатир та партнери»

https://politeka.net/ua/blogs/715466-ne-juridicheskoe-oruzhie-departamenta-politicheskih-presledovanij/