«Державна служба для мене була логічним продовженням професійного росту»

Розмовляла Христина ВЕНГРИНЯК

«Юридична газета»

• Чи достатнім, на Вашу думку, сьогодні є вплив практикуючих юристів на законодавчу діяльність в державі?

– Поки недостатнім. Необхідно розширювати діалог між юристами-практиками при формуванні правової політики в Україні. Останнім часом втрачається також тенденція із залучення адвокатів до роботи в центральних органах виконавчої влади, що може привести до зменшення прозорості та закриття системи державної служби в собі. Залучення окремих фахівців з приватного сектору, зокрема й адвокатів до органів державної влади, на мій погляд, сприяє привнесенню найкращих практик в державне управління. Більшої активізації потребує діалог з професійним юридичним середовищем під час підготовки важливих нормативно-правових актів.

• Чим Ви керувались, коли вирішили піти з юридичного бізнесу та почати політичну діяльність?

– Я не назвав би себе політиком, оскільки йшов на державну службу, а не на політичну посаду. Власне правову політику в державі формує Міністр. На мій погляд, державна служба для мене була логічним продовженням професійного росту. Щодо політики, то вона, з одного боку, розкриває нові можливості, а з іншого, обмежує професійну позицію, оскільки будується на зовсім інших засадах, насамперед, ідеологічних. Поки такого досвіду в мене немає.

• Як Ви ставитесь до досліджень стосовно визначення рейтингу найкращих юристів в державі?

– Такі видання є найбільш вдалим способом популяризації професійної діяльності юристів- практиків. Юридичний ринок в Україні вже достатньо структурований, а проведене дослідження визначило лідерів у кожному із сегментів. Загальновідомо, що професія юриста орієнтована на клієнта, саме тому мені імпонує вибрана концепція формування таких довідників.

За майже двадцять років незалежності України провідні вітчизняні юридичні фірми змогли стати міжнародними, відкривши свої офіси в різних країнах світу та отримавши там визнання клієнтів.

Мені пощастило бути присутнім на урочистій церемонії «Вибір клієнта 2010» і приємно було розділити свято з представниками рідного для мене цеху. Навіть відчув певну ностальгію. Не виключаю, що незабаром повернусь до адвокатської діяльності.

Усім учасникам дослідження хочу побажати вдячних клієнтів та професійних успіхів!

• Ви плануєте повернутись до юридичного бізнесу?

– Так, це один з варіантів мого розвитку як юриста. Як не дивно, я бачу галузі, які ще не зайняті юридичним бізнесом та цікаві мені особисто. Думаю, що це може статись в найближчій перспективі.

• На сьогодні в нашій державі все частіше відкриваються школи права, які допомагають підвищити кваліфікацію юрис- тів. Як Ви ставитесь до такої тенденції і чи не збираєтесь також створювати подібну школу?

– Ставлюсь цілком позитивно! Щодо освіти, то Ви маєте рацію, підвищення кваліфікації є дуже важливою справою в кожній професії. Дуже позитивно ставлюсь до подібних видів альтернативної освіти і за останні два роки особисто узяв участь у двох цікавих проектах. Перший, це програма Української школи політичних студій – одного з найуспішніших, на мій погляд, мережево-освітніх проектів України, яка включає Літній Університет Демократії – у Раді Європи в місті Страсбург. Другим був семінар «Аспен Україна», під час якого між учасниками відбувається дискусія щодо філософських текстів видатних особистостей минулого та сучас- ності: Аристотеля, Макіавеллі, Гоббса, Руссо, Гавела та ін. На сьогодні в мої плани поки не входить створення власного проекту, хоча із задоволенням дав згоду виступити доповідачем в інноваційно-освітньому проекті Українського центру публічного лідерства – «Школа відповідальних політиків та громадських активістів».

• Як відомо, сьогодні ведеться громадське обговорення проекту Закону України «Про регулювання лобістської діяльності в Україні». Яким Ви бачите цей інститут у нашій державі?

– У першу чергу інституційно визначеним. Цей інститут – один зі способів комунікації між владою, бізнесом і громадськістю. Тема законодавчого регулювання лобістської діяльності не є новою. З 1999 року з’являлись різні про- екти законів, проте жодний з них не був прийнятий. Законодавцю складно визнати таке явище, як лобізм, хоча де-факто він існує. Шляхи законодавчого оформлення лобістської діяльності були різними. Насамперед, спробую звернути увагу на те, що вважаю неприйнятним, а це – намагання пов’язати лобізм з корупцією та друга тенденція – приховати лобізм під вивіску впливу громад- ськостінаприйняттянормативно-правових актів. Щодо першої тенденції, то корупція, на мій погляд, це скоріше політичний термін, який охоплює групу правопорушень різного роду, які засуджуються суспільством. Юридичне закріплення легального відстоювання інтересів при підготовці до прийняття нормативно-правових актів, обов’язкова звітність та інші форми регулювання цієї діяльності направлені на встановлення чітких критеріїв щодо проведення зрозумілої та прозорої лобістської діяльності. Щодо другої тенденції, то ніякого впливу громадськості в лобістській діяльності немає, мова йде про професійний вплив, а клієнтами лобістів можуть бути не тільки громадські організації, а якраз переважно окремі галузі та підприємства, доля яких залежить від законопроекту, який роз- робляється. У даний час на сайті Інституту професійного лобіювання та адвокасі відбувається електронне громадське обговорення останнього депутатського проекту Закону України «Про регулювання лобістської діяльності в Україні». Українським вченим-юристом Володимиром Нестеровичем вже написана фундаментальна праця щодо засад лобіювання. Тому попри складність законодавчого врегулювання процесу лобіювання, я вірю що цей шлях завершиться успіхом!

• На сьогодні до Вашого віда- ння належить кураторство Державної пенітенціарної служби України. Яка сьогодні ситуація в державі з виконанням покарань? Що робить держава, аби вдосконалити цю сферу?

– Станом на 1 січня 2011 року у структурі Державної кримінально-виконавчої служби України функціонує 32 слідчих ізолятора та 151 установа виконання покарань (120 виправних колоній; 21 виправний центр; 10 виховних колоній для неповнолітніх), у яких тримається 39,4 тис. осіб, взятих під варту, та 113,2 тис. засуджених.

Виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи), та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених з випробуванням, забезпечують 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, на обліку яких перебу- ває 184,8 тис. осіб.

Вітчизняна пенітенціарна система сьогодні знаходиться у досить важкому стані. Проблеми і недоліки, що їй притаманні, накопичувалися роками, тому мають дуже глибоке коріння і набули системного характеру. Лише за роки незалежності було здійснено кілька спроб її реформування. Сьогодні у діяльності кримінально-виконавчої служби України можна зазначити декілька основних проблем. По-перше, складна ситуація спостерігається з розміщенням осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах. Також на сьогодні існує дефіцит житлової площі у виправних колоніях. Розмір мінімальної жилої площі на одного засудженого не відповідає міжнародним та національним стандартам (3 м кв. замість 4 м кв.). У свою чергу остаточно не вирішено проблему надання засудженим ефективної медичної допомоги, зокрема особам, хворим на туберкульоз. Понад 80% медичного обладнання вичерпало свій ресурс, морально та фізично застаріло, що не дозво- ляє своєчасно та якісно проводити діагностування та лікування хворих із загально-соматичною патологією та хворих на активну форму туберкульозу.

Сьогодні також спостерігається критичний стан сфери виробничої діяльності підприємств установ виконання покарань. На оплачуваних роботах задіяні менше половини працездатних засуджених, що не сприяє закріпленню у них трудових навичок як невід'ємної складової процесу ресоціалізації, а також від- шкодуванню збитків, заподіяних злочинами.

Варто відзначити, що практично всі урядові програми минулих років фінансувалися не більше як на 10 відсотків від потреби. Як наслідок, основне завдання щодо приведення умов виконання та відбування покарань у відповідність до вимог національного законодавства та міжнародних норм і стандартів залишилось не виконаним. І на останок, серед недоліків можна відзначити недостатній рівень кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої служби. Так, юридичну освіту має лише 11% персоналу, а педагогічну – 6%.

Цікаво, що у зв’язку з про- веденням адміністративної реформи останнім часом відбулися суттєві зміни як в структурі центральних органів виконавчої влади, так і в механізмі управління ними. Зокрема, Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний департамент України з питань виконання покарань реорганізований у Державну пенітенціарну службу України, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції. Формально це можна вважати виконанням зобов’язання України перед Радою Європи, оскільки при цьому необхідно враховувати суттєве розширення повноважень міністрів щодо центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через них.

Варто відзначити, що в рамках покращення ситуації з виконанням покарань в Україні основні зусилля Міністерства юстиції зосереджені на гуманізацію та приведення умов та порядку відбування покарань у відповідність до міжнародних стандартів, контролю за діяльністю пенітенціарної служби.

• А що саме для цього робиться?

– Насамперед, Міністерство юстиції готує на розгляд Уряду проекти відповідних законодав- чих та нормативно-правових актів, здійснює їх супровід у Кабінеті Міністрів України та Верховній Раді України. Законом України від 2010 року «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо забезпечення прав засуджених осіб в установах виконання покарань» передбачено, що з 1 січня 2012 року розмір мінімальної жилої площі на одного засудженого повинен бути приведений у відповідність до європейських стандартів (з існуючих 3-х м кв. до 4-х м кв.). Зазначеним Законом з метою підвищення ефективності громадського контролю за дотриманням прав засуджених члени громадських об’єднань, зокрема спостережних комісій, набули право відвідувати установи виконання покарань без спеціальних дозволів адміністрації цих установ.

• Чи не планується скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для осіб, які звинувачуються у вчиненні злочинів, які не є тяжкими?

– Сьогодні з радістю можу констатувати, що відповідна робота вже завершилася. Минулого тижня парламент прийняв Закон «Про внесення зміни до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу України щодо вдосконалення порядку взяття особи під варту». Цей Закон передбачає удосконалення порядку обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Чинна редакція статті 155 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено пока- рання у вигляді позбавлення волі на строк понад 3 роки. Відповідно до нового Закону запобіжний захід у вигляді взяття під варту може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, та лише у випадку неможливості застосування більш м’якого запобіжного заходу.

Крім того, чітко визначені виняткові випадки, коли взяття під варту може бути застосовано у справах, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років.

Підрахунки показують, що даний Закон дозволить звільнити зі слідчих ізоляторів до 5 тис. осіб (зараз утримується близько 40 тис. осіб).

Хочу сказати, що лише при- йняття цього Закону можна назвати сенсом мого приходу до

Міністерства Юстиції.

• Які законопроекти наразі готує Мін’юст стосовно сфери виконання кримінальних пока- рань?

– На даний час розробляється проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою гуманізації попереднього ув’язнення». Законопроектом передбачається гуманізація умов обмеження волі на досудовій стадії кримінального процесу та приведення їх у відповідність до Рекомендацій No Rec (2006) 13 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про застосування попереднього ув’язнення, умови, в яких його відбувають та забезпечення гарантій проти зловживань».

Зазначений законопроект передбачає зміни у Кримінально-процесуальному кодексі України, якими розширюються права потерпілого (ст. 49); розширюється перелік альтернативних запобіжних заходів (ст. 149); встановлюється, що строк тримання під вартою обвинуваченого (підсудного) під час знаходження справи стосовно нього в суді не може перевищувати 2 роки (ст. 156); окрім цього, проектом передбачено скасування такого інституту, як направлення судом справи на додаткове розслідування тощо. Разом з цим до Закону України «Про попереднє ув’язнення» пропонується внести такі зміни, які передбачатимуть збільшення тривалості щоденної прогулянки до двох годин. При цьому вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до трьох годин.

У свою чергу особам, взятим під варту, дозволяється без обмежень купувати в крамниці установи за безготівковим розрахунком продукти харчування, предмети першої необхідності, а також через торговельну мережу на замовлення – письмове приладдя, газети, книги.

У виняткових випадках планується дозволити за наявності дозволу органу дізнання слідчого, прокурора або суду один телефонний дзвінок, тривалістю до 15 хвилин, під контролем адміністрації установи попереднього ув’язнення. Також передбачається збільшення розміру мінімальної жилої площі на ув’язненого, а саме – 3 кв. м, а для деяких категорій ув’язнених до 5 кв. м, супроти чинних у Законі – 2,5 та 4,5 кв. м тощо. Міністерством юстиції вже розроблений та здійснюється супровід у Верховній Раді України згадуваного проекту Закону України «Про внесення зміни до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу України щодо вдосконалення порядку взяття особи під варту». Разом з цим розробляється проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою», що дозволить зберегти існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою, а також запобігти додатковим витратам з Державного бюджету України.

Також Міністерство запропонувало Верховній Раді України два законопроекти щодо створення служби пробації. На мій погляд, створення цієї служби має стати певним переломним моментом як для системи виконання покарань, так і в цілому для системи кримінальної юстиції.

Активну участь працівники Міністерства юстиції беруть і в розробці проекту Концепції Державної цільової програми розвитку органів і установ, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, на період до 2015 року, яка готується Державною пенітенціарною службою України.

На поточний рік заплановано також розробку та супровід проектів Законів України щодо: внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо допомоги особам, звільненим від відбування покарання, контролю і нагляду за ними; щодо врегулювання питання відповідальності засуджених осіб за ухилення від відбування покарання, призначеного у порядку заміни покарання більш м’яким; щодо визначення механізму погашення податкової заборгованості підприємствами установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України; щодо врегулювання питань стосовно термінів звернення до виконання постанов суду про застосування адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт, відповідальності окремих категорій правопорушників за ухилення від його відбування; щодо амністії тощо.