У слід за виходом українського бізнесу за межі національної юрисдикції все більше українських правників починають розширювати географію своєї адвокатської практики. Про те, які процеси можуть супроводжувати українські адвокати за кордоном, зокрема про практику міжнародних розслідувань, ми вели розмову з адвокатом, керуючим партнером АО «Богатир та Партнери» Володимиром Богатирем.
— Володимире Вікторовичу, відомо, що ви і ваша фірма супроводжуєте чимало процесів поза межами України. Що це за справи і в яких країнах вони розглядались?
— Ми спеціалізуємось на категорії міжнародних розслідувань і надаємо послуги клієнтам у таких питаннях, як захист бізнесу або захист від кримінального переслідування та санкцій, накладених у рамках міжнародного співробітництва. Захист власників бізнесу і компаній за кордоном стає актуальним щоразу, коли українська (хоча серед наших клієнтів є і резиденти інших країн) компанія виходить на європейський чи світовий ринок — тоді на них поширюється міжнародне законодавство, зокрема щодо боротьби з корупцією, протистоянням фінансуванню тероризму, шахрайства. Оскільки захист не обов’язково може знадобитися у зв’язку з безпосередньою діяльністю компанії, а навіть за разову співпрацю з неперевіреними контрагентами. На жаль, відсутність «правових традицій» в Україні не дає змоги людині ефективно захистити себе від переслідувань: навіть якщо особа, підозрювана у вчиненні економічного злочину, готова йти на співробітництво, аби вирішити справу, сплативши, наприклад, штраф, довіри до того, що українські правоохоронці і суди вчинять чесно, немає. Тому часто доводиться вирішувати такі справи з виходом за межі України. Щодо географії нашої роботи, то вона поширюється, окрім Польщі і Росії, в яких я зареєстрований як адвокат з українського права, також на Англію, Швейцарію, Кіпр та Сполучені Штати Америки.
— Тобто йдеться про кримінальні переслідування за кордоном.
— Ні, не так. Чомусь у наших співгромадян при словах «міжнародні розслідування» виникає асоціація саме з кримінальними провадженнями. Мабуть, це проблема термінології і нашого вузького сприйняття права загалом. Проте міжнародні розслідування можуть стосуватися і цивільних/господарських справ. Хоча, справедливості заради, треба визнати, що часто вони супроводжуються й кримінальним переслідуванням. Але виникають саме з цивільних відносин. Наприклад, англійська практика щодо справ про шахрайств дозволяє використовувати ряд цивільних позовів проти шахраїв і їхніх спільників, якщо ви зрозуміли, що жертвою шахрайства чи якимось чином були залучені до шахрайських дій. Причому ці цивільні правопорушення зазвичай супроводжуються і розслідуванням злочинів, таких як крадіжка, відмивання грошей, підробка документів і хабарництво тощо.
— Якими можуть бути підстави для подання таких цивільних позовів?
— Це можуть бути такі дії сторони, договору як обман, коли шахрай повідомляє жертві неправдиву інформацію, а жертва покладається на цю інформацію і в результаті несе фінансові збитки; змова (у такому разі постраждала сторона вправі пред’являти позови і до третіх осіб); присвоєння майна, подібно крадіжці, яка є кримінальним злочином; привласнення майна означає, що шахрай навмисно розпоряджається власністю жертви з порушенням прав останньої, в результаті чого жертва позбавляється своєї власності. Наявність довірчих (фідуціарних) відносин між сторонами може стати додатковою підставою для пред’явлення цивільного позову або навіть звинувачення в шахрайстві, у тому числі до третіх осіб. Так, у разі порушення фідуціарних відносин у вигляді отримання довіреною особою таємних комісійних винагород (що заборонено, оскільки становить конфлікт інтересів), дозволяє довірителю пред’явити фінансовий позов і своєму представнику, і платнику такої винагороди. Треті особи відповідають перед довірителем також, якщо використовують довірене майно з порушенням фідуціарних зобов’язань, якщо їм було відомо або мало бути відомо, що передача такого майна пов’язана з порушенням довірчих зобов’язань, або коли сприяла зловживанню довірою — чи то спонуканням, чи то дією.
— Які засоби переслідування шахрайства можуть бути використані жертвою? Чи можна скористатися англійським правом, якщо порушення скоєне за межами англійських юрисдикцій?
— Справа може бути розглянута в англійському суді, навіть якщо саме шахрайство було скоєне за межами Англії. У разі коли особа зрозуміла, що її ошукали, першим кроком має бути дзвінок адвокату. При цьому бажано утриматися від продовження будь-якої діяльності, яка виникла з шахрайських відносин, і водночас намагатися викрити шахрая самостійно. Для правового протистояння шахрайству у праві Англії є чималий набір інструментів. Це й отримання розпорядження про заморожування активів у всьому світі (WFO), яке може мати наслідком навіть арешт шахрая; накладення заборони на розпорядження майном; вимога про здачу паспорта, яку може накласти англійський суд, аби перешкодити шахраю виїхати за межі країни до виконання розпоряджень суду; судовий наказ про надання інформації про активи — зобов’язання поінформувати жертву про сутність, вартість та місцезнаходження активів шахрая; дозвіл на обшук, який дозволяє адвокатам жертви доступ до помешкання (володіння) шахрая з правом пошуку, копіювання і вилучення документів або електронних матеріалів. Також англійський суд може видати розпорядження «Norwich Pharmacal», яким зобов’язати третіх осіб, наприклад банк шахрая, надати жертві певні документи чи інформацію або оголосити майно в розшук. Останнє дозволить жертві вживати заходів для пошуку свого майна, якщо воно вже відчужене шахраєм, і вимагати його повернення від третіх осіб.
— Тобто такі заходи, які в Україні сприймаються виключно як заходи кримінального переслідування, в Англії доступні за цивільними позовами?
— Саме так.
— Коли йдеться про міжнародні кримінальні переслідування, часто накладуть санкції, які можуть бути оскаржені. Що треба робити, аби зняти санкції з клієнта?
— Для початку треба визначитись, хто і у зв’язку з чим наклав санкції, оскільки кожна з установ має свою специфіку роботи, і, відповідно, застосовується інший алгоритм оскарження.
— Візьмімо для прикладу Інтерпол.
— Треба розуміти, що Інтерпол не займається розшуком осіб, яких переслідують за політичними чи релігійними мотивами. Проте не зав жди на первісному етапі можна встановити, чи є справа політичною, відтак, можуть бути відкриті провадження, які в обов’язковому порядку закриваються, коли буде встановлено (чи доведено адвокатом особи), що справа має політичний характер. Також треба розу - міти, що Інтерпол може проводити розшук осіб за сімома різними за кольором та змістом картками. Якщо йдеться про осіб, які вчинили злочини і переховуються від правосуддя або відбуття покарання, оголошується міжнародний розшук за режимом «червона картка». У такому разі роль Інтерполу полягає в наданні допомоги силам національної поліції у встановленні особи і визначенні місцезнаходження даних осіб з метою їх арешту і подальшої екстрадиції або подібного про вадження. Процедура оскарження видання «червоної картки» залежить від обставин конкретної справи, але першим етапом має стати збір інформації. Для цього треба подати офіційний запит в Інтерпол щодо причин внесення в список і з проханням надати доступ до архівів відповідно до Правил контролю за інформацією і забезпечення доступу до архівів Інтерполу («the RCI»). Протягом місяця вам мають надати відповідь щодо процедури.
При цьому Інтерпол може попросити нас надати докази або відправити список додаткових питань. Строку, протягом якого Інтерпол зобов’язаний дати відповідь по суті, не встановлено, але, за нашим досвідом, це може зайняти не менше трьох місяців. Подальші дії і строки оскарження залежать від змісту відповіді Інтер - полу.
— Відомо, що хоч Україні і вдається ініціювати видання червоного протоколу Інтерполу, отримати злочинців у порядку екстрадиції важко. З чим пов’язані такі проблеми?
— Причин кілька, а їх вирішення напряму пов’язане з ефективністю реформ в Україні. Так, підставами для відмови в екстрадиції можуть стати відсутність належних умов утримання. СІЗО в Україні переповнені, старі, а режим тримання у них подібний до тюремного. Наприклад, будівлям СІЗО Херсона 200 років, Львова — 400 років. Також іноземні держави можуть відмовити через відсутність справедливого судового розгляду, високий рівень корупції в Україні, тотальну недовіру до судової та правоохоронної систем України. Факти таких відмов уже мають місце у практиці англійських судів за запитами української сторони. Негативно позначається і військовий конфлікт. Зокрема, представники Федеральної прокуратури Швейцарії прямо вказують адвокатам на недовіру до запитів, що надходять з Генеральної прокуратури України та необхідності «double check» інформації як тієї, що надається, так і тієї, що запитується українською стороною.
— У березні 2014 року Рада Європейського Союзу наклала фінансові санкції, в тому числі заморозила активи, 18 осіб з України. Частина з них ці санкції успішно оскаржили. Що означають «санкції ЄС» і за якою процедурою відбувається оскарження санкції ЄС?
— У результаті накладання санкцій активи санкціонованих осіб піддаються заморожуванню на всій території ЄС. Тобто такі особи не можуть торгувати, вести будь-який бізнес або використовувати свої активи (в тому числі грошові кошти в банках та інших фінансових установах) у жодній із країн ЄС. Відповідно до статей 275 і 263 Договору про функціонування Європейського Союзу, санкціоновані особи мають право оскаржити рішення Ради ЄС в Європейському суді загальної юрисдикції. Заяву можна подати протягом двох місяців і десяти днів з дня прийняття рішення. Найпоширенішими аргументами щодо необхідності заняття санкцій можуть бути: порушення презумпції невинуватості, права на справедливе правосуддя чи права на захист; перевищення повноважень Радою ЄC; посягання на право власності або посягання на право особистої недоторканності і повагу до приватного та сімейного життя, порушення принципу недопущення дискримінації. Важливо відзначити, що основна маса успішних справ в європейських судах з оскарження санкцій велися англійською мовою, хоча процедура дозволяє змінити мову провадження, але за статистикою такі справи менш успішні.
— Нещодавно санкції були зняті з Президента Білорусі Олександра Лукашенка та його оточення. Як часто санкції знімаються без оскарження?
— Практика зняття і зміни санкцій, насправді, є поширеною в політиці ЄС та США. Крім згаданої вами Білорусі, також варто згадати Іран. Цей успіх був досягнутий завдяки правильно обраній стратегії поведінки в умовах міжнародного конфлікту. Та сьогодні Мінськ займає прагматичну позицію у зносинах із сусідами і отримує максимальну користь як у політичному аспекті — надаючи майданчик для переговорів конфліктуючих сторін, так і в економічному — використовуючи режим взаємних санкцій між сусідами. Примітно, що ставлення до Ірану і Білорусі змінилося попри відсутність змін політичного режиму всередині країни. І Тегеран, і Мінськ уміло використали міжнародний тиск на Росію, у сфері політичного впливу якої вони знаходяться. Таку позицію можна назвати взірцем прагматизму зовнішньої політики: від ізоляції до класичного принципу англійської дипломатії щодо відсутності постійних союзників і ворогів. Власні інте - реси — головний принцип. У контексті санкцій щодо Білорусі варто відзначити, що зняття санкцій з резидентів країни, зокрема компаній «Раковський бровар» і футбольний клуб «Динамо» (Мінськ), відбувалося в судовому порядку. У цьому провадженні Рада Європи не змогла надати доказів того, що впливовий білоруський бізнесмен фінансово підтримував владу задля отримання преференцій для свого бізнесу.
— І все ж для нас, пострадянських країн, не секрет, що насправді політика і бізнес часто зрощені, що, власне, і призводить до санкцій.
— Практика надання привілеїв у веденні бізнесу кумам, друзям, однокашникам типова не тільки для пострадянського простору, а й для країн Африки, Азії, Південної Америки. Це підтверджують результати останнього дослідження Transparency International, за яким наша країна зайняла «почесне» 130 місце поруч із Камеруном, Іраном, Непалом, Нікарагуа та Парагваєм. Остання судова практика за позовами про зняття санкцій свідчить, що Рада Європи та її політичні партнери часто керуються оціночними категоріями, позаправовими нормами, довіряють словам країнзаявників, а органи прокуратури та зовнішньополітичні відомства країн, які просять про введення санкцій, не можуть забезпечити належну доказову базу. З іншого боку, це чудовий ґрунт для творчості юристів практичної реалізації нестандартних алгоритмів, які розробляються для національних та іноземних клієнтів. Власне, тому я й ініціював реєстрацію як іноземного адвоката в Польщі та Росії, а наше об’єднання розширило перелік послуг за рахунок практики міжнародних розслідувань та зняття санкцій як ЄС, так і санкцій Казначейства Її Величності (HM Treasure) в Об’єднаному Королівстві і виключення імені Клієнта зі Списку громадян особливих категорій і заборонених осіб.
— Це — міжнародні санкції, але вони вважаються м’якшими за подібні санкції окремих країн, зокрема Сполученого Королівства або США. Як протистояти санкціям цих країн?
— Великобританія часто приймає аналогічні рішення щодо накладення санкцій, які встановлює Рада ЄС. Проте необхідно розуміти, що накладення заборони вести будь-який бізнес у Великобританії треба оскаржувати окремо у судах цієї країни. Певного алгоритму не встановлено — кожну справу треба готувати з урахуванням індивідуальних обставин заявника. Але я можу повідомити, що на цей момент команда англійських юристів, з якими ми співпрацюємо з цих питань, отримала успішні результати у декількох справах як на користь фізичних, так і юридичних осіб. Це стосувалося виключення зі Списку санкціонованих осіб із санкцій проти Ірану, зокрема Банку Меллат (Іран), доктора Дівандарі (екс-голови банку Меллат), окремих старших банкірів з Ірану тощо. Санкції США накладаються Управлінням з контролю за іноземними активами Казначейства США (OFAC) шляхом включення особи до Списку громадян особливих категорій і заборонених осіб («SDN List»). Зняття санкцій означає процедуру виключення клієнта із вказаного списку.
— Як відбувається таке «виключення»?
— Підстави для перегляду включення в список відповідно до програми економічних санкцій США чітко передбачені законом. Особи можуть надати суду докази та аргументи на користь видалення зі списку, які можуть вказувати на помилку при внесенні особи до списку (наприклад, помилкове встановлення особи) або на значні зміни в обставинах, зникнення причини для внесення в список. На відповідне клопотання OFAC відповідає зазвичай протягом шести-дев’яти місяців, надсилаючи анкету для отримання додаткової інформації або анкету з уточнюючими питаннями. У заявника є 90 днів на те, щоб відповісти на запити OFAC письмово. Після цього OFAC може або надати ще один список уточнюючих питань, або уже виносить рішення. Якщо OFAC відмовить у виключенні зі списку після адміністративного перегляду, особа має право подати апеляцію шляхом подачі цивільного позову, наприклад, до Окружного суду США округу Колумбія, за процедурою Закону про процедуру прийняття адміністративних рішень. Він дозволяє оскаржувати рішення тільки після остаточного рішення у рамках адміністративного оскарження. Судовий розгляд в США може тривати так само довго, як і процедура адміністративного перегляду в OFAC. У суді OFAC представляє Департамент юстиції, який, як правило, буде намагатися зупинити провадження на підставі неможливості зазначення причин, за якими засіб судового захисту має бути надано. При цьому саме заявник повинен довести, що існує спір як щодо суті, так і щодо процедури. Пергляд справи, якщо суддя відкриє провадження, розглядатиметься на підставі інформації, що міститься в адміністративній документації, складеної під час процедури перегляду в OFAC. Тому важливо уже на етапі адміністративного оскарження зібрати всю можливу інформацію, яка свідчитиме на користь виключення клієнта із SDN List.
— Досвід введення санкцій переймає і Україна. Чи є вже напрацьовані алгоритми зняття таких санкцій?
— Як і у питаннях зняття санкцій за кордоном, починати треба зі збору інформації. Для цього найліпше направити адвокатські запити, зважаючи на те, що відповідь на них надається не пізніше 5 (20) робочих днів з дня отримання запиту, а також інформаційні запити в органи державної влади (Адміністрацію Президента України, Раду національної безпеки і оборони України, Службу безпеки України, Міністерство фінансів України тощо). Також доречно отримати витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Ефективними засобом може бути оскарження нормативного документа органу влади, яким були введені санкції, в адміністративному суді, у тому числі на підставі практики Європейського суду з прав людини. Якщо позов не буде задоволений Вищим адміністративним судом України, а оскарження у Верховному Суді України буде неефективним, можна підготувати заяву до Європейського суду з прав людини. Паралельно з оскарженням основного акта про накладен ня санкцій щодо клієнта доречно відстежувати надану владою інформацію для ЗМІ, і, у разі поширення інформації, що порочить честь, гідність або ділову репутацію, подавати позови про дифамацію.
— Ви говорили про інші країни, у судових засіданнях в яких доводилось брати участь, чи є в них щось особливе, порівняно з українськими практиками?
— Кожна країна має свої особливості. Але те, що мене особливо вразило, це довіра суду до учасників провадження. Ніхто не вимагав якихось підтверджень моїх повноважень як у США, так і у Швейцарії. Місцевому адвокату було достатньо заявити перед судом, що я є адвокатом з України і надаю правову допомогу стороні провадження. У США був випадок, що моєму партнеру (інакше як у партнерстві з адвокатом відповідного штату іноземний адвокат не вправі вести справи) подзвонили з офісу ФБР і запитали по телефону, чи справді він знає такого адвоката, як Володимир Богатир.
При цьому ствердної відповіді було достатньо: ані договору про співпрацю, ані інших документів слідчий не вимагав. Така повага до адвоката викликає відповідну повагу до всіх учасників процесу, дає відчуття того, що всі діють задля спільного інтересу (навіть опоненти) — вирішення спору і постановлення справедливого рішення.
(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»)
Комментариев нет:
Отправить комментарий