Вакцинація від COVID-19. Про статус вакцин, правові орієнтири, обіцянки влади і офіційну смертність

 

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, КЕРУЮЧИЙ ПАРТНЕР АО «БОГАТИР ТА ПАРТНЕРИ»

Сьогодні український інформаційний простір переповнений інформацією про вакцинацію від COVID-19. Яку варто обрати, чи обов’язково вакцинуватися, які побічні ефекти і ускладнення - від пліток, фейків і заяв політиків до думок різноманітних експертів і порад лікарів. Про дійсний стан речей у питаннях, які турбують кожного українця, ми вирішили дізнатися з офіційних джерел.

Асортимент, що маємо

Далеко не всі громадяни володіють інформацією щодо зареєстрованих на даний час вакцин для специфічної профілактики коронавірусної хвороби, чи є вони профілактичними або експериментальними. Наш відповідний запит Кабмін переадресував до Міністерства охорони здоров’я, а те в свою чергу – до відомчого Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», що опікується сьогодні цими питаннями.

Зрештою нам надали відповідний перелік вакцин разом з інструкціями для їхнього медичного застосування як лікарського засобу. Так, за даними Державного реєстру лікарських засобів України станом на 27.07.2021 в Україні зареєстровані 6 вакцин під зобов'язання для екстреного медичного застосування:

1. КОМІРНАТІ / COMIRNATY™

Концентрат для дисперсії для ін`єкції, 1 флакон (0,45 мл) містить 6 доз по 30 мкг; 195 флаконів у картонній коробці, виробництва Пфайзер Менюфекчуринг, Бельгія НВ, Бельгія, БайоНТек Менюфекчуринг ГмбХ, Німеччина, заявник Пфайзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн, США (інструкція).

2. ВАКЦИНА CHARDOX1 NCOV-19 CORONA VIRUS (РЕКОМБІНАНТНА), КОВІШЕЛД / CHARDOX1 NCOV-19 CORONA VIRUS VACCINE (RECOMBINANT), COVISHIELD

Розчин для ін'єкцій, по 5 мл (10 доз) у багатодозових флаконах, по 50 багатодозових флаконів у картонній коробці, виробнитцва СЕРУМ ІНСТІТЬЮТ ОФ ІНДІА ПВТ. ЛТД., Індія, заявник ТОВ «ГРЕЙС ОФ ГОД», Україна (інструкція).

3. КОРОНАВАК ВАКЦИНА ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ COVID-19 (ВИРОЩЕНА З ВИКОРИСТАННЯМ КЛІТИН VERO), ІНАКТИВОВАНА.

Суспензія для ін'єкцій, 0,5 мл суспензії для ін'єкцій у попередньо наповненому одноразовому шприці з голкою або 0,5 мл суспензії для ін'єкцій у одноразовому флаконі; попередньо наповнений одноразовий шприц з голкою у картонній коробці №1 або №10 або флакони у картонній коробці № 40 з маркуванням іноземною (англійською) та/або українською 2 мовою, виробництва Синовак Лайф Саєнсіз Ко. Лтд., Китай, заявник Синовак Лайф Саєнсіз Ко. Лтд., Китай (інструкція).

4.ВАКЦИНА АСТРАЗЕНЕКА ПРОТИ COVID-19 / COVID-19 VACCINE ASTRAZENECA.

Розчин для ін'єкцій, по 5 мл розчину в 10-дозовому флаконі (прозоре скло типу І) з пробкою (гумовою з алюмінієвим обжимним ковпачком), по 10 флаконів у картонній коробці, виробництва СК біосайнс Ко., Лтд. (No.97) (виробництво лікарського засобу, випробування контролю якості лікарського засобу та випробування стабільності (біологічні; мікробіологічні: мікробіологічна чистота; мікробіологічні: стерильність; фізичні/хімічні), вторинне пакування), Республіка Корея, заявник АСТРАЗЕНЕКА АБ, Швеція (інструкція).

5.ВАКЦИНА АСТРАЗЕНЕКА ПРОТИ COVID-19 / COVID-19 VACCINE ASTRAZENECA.

Розчин для ін'єкцій, 5 мл розчину в 10-дозовому флаконі (прозоре скло типу І) з пробкою (гумовою з алюмінієвим обжимним ковпачком), по 10 флаконів у картонній коробці, виробництва КАТАЛЕНТ АНАНЬЇ С.Р.Л. (виробництво лікарського засобу, випробування контролю якості лікарського засобу (мікробіологічні (мікробіологічна чистота): випробування на бактеріальні ендотоксини (LAL-тест); мікробіологічні (стерильність): стерильність; фізичні/хімічні: опис (кольоровість, прозорість та видимі частки), рН, осмоляльність, об’єм, що витягається), вторинна упаковка), Італія, заявник АСТРАЗЕНЕКА АБ, Швеція (інструкція).

6. КОВІД-19 ВАКЦИНА ЯНССЕН (COVID-19 VACCINE  JANSSEN).

Суспензія для ін'єкцій (0,5 мл одна доза), по 2,5 мл суспензії у багатодозовому флаконі (скло типу І) з гумовою пробкою, алюмінієвим обтиском та синьою пластиковою кришкою. Кожен флакон містить 5 доз. По 10 багатодозових флаконів в упаковці, виробництва Янссен Фармацевтика НВ, Бельгія, заявник ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», Україна (інструкція).

Без випробувань

Але який статус у цих вакцин. Чи є документи, що підтверджують проведення їх клінічних випробувань та затвердження відповідних протоколів?

Тут слід ураховувати, що відповідно до пункту 3.2 Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.09.2009 №, клінічні випробування лікарських засобів можуть проводитися в лікувально-профілактичних закладах, які визначаються МОЗ, за наявності рішення про проведення клінічних випробувань МОЗ, що приймається на підставі позитивного висновку експертизи матеріалів щодо проведення клінічного випробування, який надається Державним експертним центром.

Згідно із пунктом 7.6 Порядку, за результатами проведеної експертизи Центр надає до МОЗ позитивний або негативний висновок. Після цього вже приймається рішення про проведення клінічних випробувань або про відмову в проведенні клінічних випробувань із зазначенням обґрунтованих підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні клінічного випробування.

У зв’язку із цим, офіційною позицією МОЗ є те, що до Центру для проведення експертизи не надходили матеріали клінічних випробувань лікарського засобу/вакцини, що використовуються на території України на підставі дозволів на екстрене застосування наданий компетентними органами Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Китайської Народної Республіки, Індії або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу або вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів, прекваліфікованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я.

Також до Центру не надходили матеріали про проведення випробувань чи досліджень, окремих фаз клінічних випробувань (досліджень) та отриманих результатів які містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) і використовуються на території України на підставі дозволів на екстрене застосування…

Лише добровільно

Зважаючи на те, що всі ми з вами фактично беремо участь в медичному експерименті, варто розуміти певні правові орієнтири.

Відповідно до частини 2 статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Право на повагу до приватного життя та свободу думки закріплено статтями 8 та 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (є частиною національного законодавства), що надає право особі відмовитися від вакцинації.

Резолюцією ПАРЄ №2361(2021) від 27 січня 2021 р. «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени і рекомендувала державам-членам ЄС:

- забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію;

- інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації;

- популяризувати зміст контрактів з виробниками вакцин і забезпечувати їх відкритість для громадського контролю;

- забезпечувати високу якість випробувань, які повинні бути обґрунтованими і проводитися з дотриманням етичних норм згідно відповідних положень Конвенції про права людини та біомедицину (Конвенція Ов'єдо) та Додаткового протоколу до неї.

- забезпечити, щоб регулюючі органи, що відповідають за оцінку і дозвіл використання вакцин проти COVID-19, були незалежними і захищені від політичного тиску;

- забезпечити дотримання стандартів безпеки, ефективності та якості вакцин.

Відповідно до статті 5 Конвенції про права людини та біомедицину, будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики.

До медико-біологічних експериментів відносять клінічні випробування лікарських засобів. Нюрнберзьким кодексом встановлено низку основоположних принципів проведення дослідів, до яких залучена людина. Обов’язковими умовами у процесі здійснення медико-біологічних експериментів є добровільна згода піддослідного; експеримент має спиратися на раніше отримані дані, очікувані результати мають виправдовувати факт проведення експерименту; мінімізація фізичних або психічних страждань піддослідного; впевненість у неспричиненні смерті або ушкодження, що може призвести до інвалідності піддослідного; попередня відповідна підготовка, наявність необхідного обладнання; проведення експерименту лише особами з відповідною кваліфікацією; наявність у піддослідного можливості припинити експерименту будь-який момент; готовність спеціаліста зупинити експеримент на будь-якій стадії у разі виникнення підстав вважати, що експеримент може призвести до поранення, інвалідності чи смерті піддослідного. Нюрнберзький кодекс 1947 року було розроблено та прийнято за результатами Нюрнберзького процесу над лікарями, офіційна назва Справа «США проти Карла Брандта».

Стаття 281 Цивільного кодексу України передбачає, що медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Відповідно до статті 44 Основ законодавства України про охорону здоров'я у медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування та лікарські засоби, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, та незареєстровані лікарські засоби можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, та незареєстрованих лікарських засобів особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Кого і як можуть змусити

Але медичні працівники в Україні знаходяться у підневільному становищі. Чи є законною вимога керівництва медичного закладу до медичного працівника про обов’язковість проведення ним вакцинації, а в разі відмови медичного працівника від добровільно-примусової вакцинації погроза звільнення?

В даному випадку у МОЗ посилаються на ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», та ст. 27 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які передбачають профілактичні щеплення.

Але йдеться про щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Вони є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється МОЗ.

Згадуваною вище Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках (наказ МОЗ від 24.12.2020 N 3018 передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

За офіційною інформацією МОЗ, станом на сьогодні рішення про проведення обов’язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями Головним державним санітарним лікарем України, головними державними санітарними лікарями регіонів не приймалось.

Враховуючи вищевикладене можна зазначити, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суперечить чинному законодавству України.

Компенсації за наслідки

Постановою Кабінету Міністрів від 31.03.2021 № 371 «Деякі питання державної компенсації шкоди, пов'язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено, що в разі встановлення особі групи інвалідності, пов'язаної із ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, виплата згідно з цією постановою проводиться разово у таких розмірах:

• 400-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю I групи;

• 350-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю II групи;

• 300-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю III групи;

• у разі смерті особи, що настала внаслідок вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, членам сім'ї, батькам, утриманцям померлого проводиться виплата згідно з цією постановою в 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

З практичної сторони необхідно зважати на те, що здійснення фармаконагляду за безпекою вакцин в Україні проводиться відповідно до Порядку здійснення фармаконагляду, затвердженого наказом МОЗ від 27.12.2006 № 898 та Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом CARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках.

Відповідно до цього порядку у випадку розвитку побічної реакції вакцини або настання несприятливої події після імунізації, що призвели до смерті пацієнта, відповідна карта-повідомлення про побічні реакції має подаватися до Державного експертного центру МОЗ протягом 48 годин.

На підставі даних про несприятливі події група оперативного реагування повинна проводити аналіз таких випадків після застосування вакцини COVID-19 на предмет серйозності. За потреби – проводити розслідування та збір інформації протягом перших 48 годин після реєстрації несприятливої події та заповнювати Протокол розслідування та встановлення причинно-наслідкового зв'язку, який передається Центру.

Але за даними МОЗ там не отримували інформації щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку між летальними випадками несприятливих подій та вакцинами проти COVID-19.

Іншими словами, офіційна смертність від вакцинації в Україні дорівнює нулю.

https://zib.com.ua/ua/148752-vakcinaciya_vid_covid-19_pro_status_vakcin_pravovi_orientiri.html

Судебная реформа – это десятки миллионов долларов, вложенных в систему внешнего управления

Инвестированы серьёзные деньги — и не просто так

Более 150 миллионов долларов – именно столько коллективный Запад «влил» в украинскую реформу судебной системы, конечной целью которой является передача под контроль иностранных партнёров. Такие данные приводятся «Судебно-юридической газетой».

Так, согласно данным журналистов, уже несколько лет западные государства вливают сравнительно немалые деньги в нашу судебную систему. А точнее, в её реформирование, которое так отстаивают местные грантоеды, лоббирующие назначение иностранцев в специальные «этические советы», «конкурсные комиссии» и прочие инструменты внешнего управления.

Больше всех на преобразование нашей судебной системы потратили США: почти 87 миллионов долларов, из которых более 25 миллионов выделено через печально известную организацию USAID. Евросоюз через различные проекты и фонды выделил 39 миллионов евро. Ещё 14 миллионов дала Канада. 8 миллионов мы получили от ОБСЕ. Поучаствовали также ЕБРР и британское правительство, но там уже речь идёт о «скромных» паре-тройке миллионов.

При этом, анализируют журналисты, фактически эти деньги ушли впустую. Пока что результатами судебной реформы Запад недоволен – несмотря на колоссальные средства, что были вложены в программу. Непонятно, на что расходовались деньги. В частности, простой пример: американцы выделяли деньги на «улучшение судебных услуг». Это банальные ремонты в судах, организация вентиляционной системы, установки кондиционеров, новых туалетов, пандусов для инвалидов, etc. В большинстве судебных инстанций, преимущественно, ничего сделано не было. Деньги, что называется, успешно «освоили».

Однако главная цель – переход судебной системы Украины под контроль западных партнёров – в США медленно, но верно достигается. Klymenko Time в сотрудничестве с заслуженным юристом Украины Владимиром Богатырём располагает эксклюзивными документами, подтверждающими факт того, что вся «реформа» направлена на переподчинение нашей судебной отрасли под иностранный контроль. Имеются подтверждения постоянных контактов между украинской властью и западными структурами, по итогам которых в Украину приезжали "на работу" различного рода "иностранные эксперты" с сомнительным бэкграундом. Публикуем эти документы, а также даём прямую речь известного юриста.

«Постмайданные руководители системно сдавали верховенство государственной власти во внутренних и внешних делах иностранным покровителям, сознательно предавая собственное государство, его суверенитет и независимость. Более того, этим гордились и культивировали.

Ни одна из многочисленных реформ, которые были предприняты в сфере правосудия, не удалась… Например, к работе ВККС, к сожалению, были привлечены люди с далеко не самой лучшей репутацией в странах откуда они были родом. В Украине достаточно много грамотных юристов, и отбором судей не должны заниматься иностранцы, которые как минимум не знают не только законодательства, а даже украинского языка, который обязателен у нас во всех сферах жизнедеятельности.

Таких диалектических примеров можно приводить множество. Заморские эксперты не добились никаких сколько-нибудь значимых успехов, а результатом реформ под «чужую дудку» стал полный развал судебной и правоохранительной систем…Потраченные миллионы долларов различных международных программ стали банальной кормушкой и источником обогащения сформировавшегося целого класса «грантоедов». Для «новой» власти реформы стали отличной ширмой для коррупции и расстановки «нужных» и управляемых судей на местах.

Полученные нами документы свидетельствуют о целенаправленных действиях предыдущего политического режима по привлечению различных экспертов из европейских структур, однако возникает закономерный вопрос о целесообразности и законности таких действий… Если про-государственная и про-украинская позиции не будут выбраны как приоритет руководством страны на этом историческом этапе и будет продолжатся неоколониальная политика, то, вероятнее всего, в будущем это приведёт к борьбе за утраченные суверенитет и независимость. Такова логика и исторический путь развития социума», - резюмирует юрист Владимир Богатырь.

https://klymenko-time.com/novosti/sudebnaya-reforma-eto-desyatki-millionov-dollarov-vlozhennyh-v-sistemu-vneshnego-upravleniya-eksklyuziv-klymenko-time-nitr/

Честь мундиру зобов’язує. Ганебні судові рішення воліють не публікувати у ЄДРСР

 

.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, КЕРУЮЧИЙ ПАРТНЕР АО «БОГАТИР ТА ПАРТНЕРИ»

Аби забезпечити відкритість діяльності судів, в Україні ще у 2006 році запровадили Єдиний державний реєстр судових рішень. Але схоже, що сьогодні існують негласні винятки із установленого порядку доступу до судових рішень.

Правила відкритості

Нагадаємо, відповідно до Закону «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень. Вони проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні.

Оскільки судові рішення є відкритими,  то й підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Виняток стосується лише ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Але навіть у тих випадках, коли відбувався закритий судовий розгляд, рішення все одно публікуються. З них лише виключається інформація, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. І лише судові рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу не підлягають розголосу.

Рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Пересічні громадяни, які у Порядку ведення ЄДРСР (рішення ВРП від 19.04.2018, №1200/0/15-18) називаються неавторизованими користувачами, можуть шукати, переглядати, копіювати та роздруковувати судові рішення. А спеціальним авторизованим суб’єктам (судді та інші посадовці, залучені до системи правосуддя), можуть надаватися додаткові інструменти роботи з образами інформаційних ресурсів Реєстру.

Механізм наповнення і обмеження змісту

Всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, вносять до реєстру суди загальної юрисдикції.

Електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами автоматизованої системи документообігу суду. Це прямий обов`язок судді, який ухвалив відповідне рішення.

Звісно, аби захистити інтереси учасників процесів, передбачені  певні обмеження щодо змісту текстів, які викладаються у відкритий доступ. Законом передбачено, що не можуть бути розголошені:

1) персональні дані (місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі);

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;

5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.

Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями (ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 тощо).

Додатково (з мотивів безпеки) у текстах судових рішень у кримінальних справах, відкритих для загального доступу можуть не зазначатися відомості щодо суддів, які розглядали судову справу, та учасників процесу.

Також, аби унеможливити зміни або знищення речей чи документів у кримінальному провадженні, у текстах ухвал про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних справах, відкритих для загального доступу, не зазначаються відомості, що дають можливість ідентифікувати осіб, які зазначені в таких ухвалах як володільці речей або документів.

Інші обмежувальні заходи законодавством не передбачені.

Відповідальні не в курсі

Тим не менше, існують судові рішення, які відповідальні особи вважають за доцільне не давати у відкритий доступ. При цьому такі рішення не вкладаються у винятки, описані вище, а Державна судова адміністрація України, відповідальна за ведення ЄДРСР, воліє ігнорувати проблему, відповідаючи відписками на запити про кількість таких «засекречених» рішень і перекидаючи ці запити до Держпідприємства «Інформаційні судові системи», яке є адміністратором ЄДРСР. А в ІСС взагалі відмовляються надавати статистичну інформацію з цього приводу.

Так, наприклад, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2018 було відведено слідчого Генпрокуратури від участі у кримінальній справі №757/8551/18-к. Але цей документ відсутній у реєстрі. Офіційна причина – інформація заборонена до оприлюднення відповідно до закону. Але розгляд питання відбувався відкрито, рішення суду було проголошено прилюдно і не вживались жодні заходи забезпечення захисту інформації з метою вчинення окремих процесуальних дій. Це, зокрема, підтверджується наявністю в тому ж реєстрі текстів рішень апеляції і касації.

Можливо справжні причини обмеження у доступі до інформації полягала в тому, що судом були встановлені обставини, що зазіхають на честь прокурорського мундиру. Слідчий приймав постанови, які скасовувалися слідчими суддями, отже з часом виникли сумніви в його об’єктивності та неупередженості.

Між іншим, факти вчинення колишніми співробітниками Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури чисельних правопорушень (штучне створення доказів обвинувачення, порушення права на захист, зокрема, недопущення захисника, вчинення правопорушень у сфері правосуддя) було предметом розслідування, яке проводилося Державним бюро розслідувань. І відведений згаданою ухвалою слідчий був як раз фігурантом цієї справи.

Коли ж на обставини навмисного порушення доступу до судового рішення автор звернув увагу Державної судової адміністрації, там умили руки: запитувана інформація про причини цього була «не відображена та не задокументована будь-якими засобами чи на будь-яких носіях», а також «не створена в процесі виконання повноважень». Запит був переадресований за належністю до ІСС.

Але і там, як виявилося, ніхто ні за що не відповідає. Точніше, вони як адміністратори, не можуть «самостійно здійснювати аналіз інформації, яка міститься в Реєстрі, зокрема, надавати тлумачення питань функціонування Реєстру / доступу до реєстру, здійснювати статистичний облік / вибірку судових рішень…».

***

Тож відкритість діяльності суду, прогнозованість судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства (мета прийняття Закону «Про доступ до судових рішень») для чиновників є пустою декларацією.

Між іншим, судом вже було визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України по скеруванню листів і постанов органів досудового розслідування Державному підприємству «Інформаційні судові системи» для виконання таких рішень органів досудового розслідування в зв’язку з порушення вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» та Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (див. рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 560/7790/20).

Проблема є системною і її, на жаль, ігнорує Уповноважений ВР з прав людини, до сфери якого входить контроль за дотриманням доступу до інформації, в тому числі, відповідно до закону «Про доступ до судових рішень».

Але правозастосування, схоже, не є пріоритетом державної політики. Набагато зручніше писати нові проекти, проводити круглі столи і флешмоби, освоюючи грантові кошти під чергову реформу. Яка без бажання виконувати вже прийняті закони приречена на провал.

https://zib.com.ua/ua/148687-ganebni_sudovi_rishennya_voliyut_ne_publikuvati_u_edrsr.html

Річниця легалізаці грального бізнесу в Україні. Підсумовуємо

 ВОЛОДИМИР БОГАТИР

адвокат, заслужений юрист України, керуючий партнер адвокатського об'єднання "Богатир та партнери"

Минув рік, як в Україні легалізували азартні ігри. За цей час до державного бюджету України надійшов перший мільярд гривень від грального бізнесу. І про це нещодавно прозвітувала Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ). 

Як ця цифра характеризує якість роботи регулятора? Спробуємо проаналізувати проміжні підсумки. 

Теми грального бізнесу і ринку Форекс є одними з найактуальніших в українському IT-середовищі. Ці напрямки "IT-бізнесу" складають значну його частину, а тому ми спробували розібратись в їх правовому регулюванні. Насамперед цікавили різні аспекти діяльності онлайн казино.

Фактично, українська ліцензія для онлайн казино покриває виключно ринок України, а її використання в більшості країн ЄС, Великій Британії та США неминуче призведе до кримінального переслідування. Тобто в цих країнах необхідно отримувати власну ліцензію.

Більша частина грального бізнесу і надалі буде залишатись на Кюрасао, Мальті та Гібралтар з огляду на значні регуляторні ризики з якими щодня стикається бізнес в Україні.

Безумовно, якщо цільовою аудиторією є українські гравці, то доведеться отримувати українську B2C ліцензію.

З точки зору спортивних ставок більш привабливими є Мальта та Кіпр, чиї ліцензії розповсюджуються на ЄС, а відповідно на більш заможних гравців. З компаніями з цих юрисдикцій значно простішим буде й процесинг електронних платежів.

То чи є сенс українським, а тим більше міжнародним IT-розробникам програмних продуктів в сфері грального бізнесу отримувати українську "вітринну" B2B ліцензію? 

Скоріше вона має більше регуляторних та податкових ризиків ніж переваг.

Дискусійним з усіх точок зору є й питання можливості українських користувачів обирати в мережі Інтернет де грати і куди інвестувати. 

Ми маємо можливість інвестувати, купувати товари та послуги по всьому світу і ось регулятор який нам спробує створити перепони у можливості купити якийсь сервіс ЄС. Чи справедливо це?

Аналогічним чином склалась ситуація з іноземними форекс-компаніями. 

Український регулятор просто друкує повідомлення про те що та чи інша іноземна компанія є скам-проектом, при цьому Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) навіть не приймає формальних рішень які можна було б оскаржити до адміністративного суду.

В цілому питання Cross Border Services (можливості надання послуг з торгівлі на ринку Форекс) в ЄС врегульовано значно краще ніж гральний бізнес.

Ще однією проблемою українського законодавства є відсутність регулювання алеаторних правовідносин, які б внормували договори про азартну гру та парі. 

Чинний недолугий Цивільний кодекс взагалі не регулює положень про зобов’язання, які виникли в результаті азартної гри, що створює правову невизначеність та неможливість ефективного судового захисту. Це питання в однаковій мірі стосується як грального бізнесу, так і ринку Форекс.

Фактично відсутні механізми правового примусу у випадку виграшу або програшу.

Така правова невизначеність дає широке поле правоохоронцям для можливості трактування дій організаторів грального та форекс бізнесу, інкримінуючи їм шахрайство та інші склади злочинів.

Історія заборон

Заборону грального бізнесу, що була встановлена в Україні у далекому 2009 році, народні депутати скасували.

Рік тому, 13 серпня 2020 року, набрав чинності доволі розлогий Закон"Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор".

Він мав поповнити державний бюджет, відновити втрачену галузь економіки, утворити нові робочі місця і навіть подолати тіньовий ринок індустрії розваг, яка (як запевняли розробники) є "невід’ємною складовою цивілізації".

Сьогодні в Україні дозволяється організовувати та проводити азартні ігри: 

• у гральних закладах казино; 
• в казино в мережі Інтернет; 
• в букмекерських пунктах та в Інтернеті (букмекерська діяльність); 
• у залах гральних автоматів; 
• в покер в мережі Інтернет. 

Але всі ці види господарської діяльності можна здійснювати (ч. 1 ст. 2 Закону) лише у разі виконання суб’єктом господарювання трьох умов: 

1) отримання організатором азартних ігор відповідних ліцензій; 

2) використання ним сертифікованого грального обладнання та онлайн-систем;

3) підключення цього обладнання до Державної системи онлайн-моніторингу.

6 квітня набрали чинності відповідні Ліцензійні умови (постанова Кабміну від 31.03.2021 №300), 9 квітня - Перелік грального обладнання, що підлягає сертифікації (рішення КРАІЛ від 01.04.2021 №128), а 16 червня – порядки формування і ведення реєстрів у сфері організації та проведення азартних ігор (рішення КРАІЛ від 22.04.2021 №167).

Але за рік дії закону регулятор так і не спромігся забезпечити створення Державної системи онлайн-моніторингу. 

Наразі там лише розробили проект рішення Комісії про вимоги до Державної системи онлайн-моніторингу і направили на міжвідомче погодження.

Ключовий інструмент нагляду

За законом державна система онлайн-моніторингу є основним інструментом здійснення Уповноваженим органом, яким є КРАІЛ, функції з державного нагляду (контролю) за діяльністю у сфері організації та проведення азартних ігор.

І ліцензіати зобов’язані підключити відповідне гральне обладнання до цієї системи. 

Сама система повинна містити у розрізі кожного грального закладу, кожного грального обладнання та кожної азартної гри, що проводиться, а також у розрізі періоду проведення азартних ігор (день, тиждень, місяць, квартал, рік) інформацію щодо:

1. кожної ставки, прийнятої в азартну гру;
2. повернутих ставок;
3. виплати виграшів в азартні ігри.

Усі операції в системі повинні фіксуватися у режимі реального часу із зазначенням моменту (секунда, хвилина, година, день, місяць, рік) її здійснення.

Відповідно, системи організаторів азартних ігор повинні містити відповідну інформацію та передавати її до державної системи в режимі реального часу. І проводити азартні ігри без використання онлайн-системи організатора азартних ігор, що пов’язана каналами зв’язку із Державною системою онлайн-моніторингу, забороняється.

Нові можливості

Що ж ми маємо у зв’язку із цим сьогодні на практиці? 

На сайті регулятора подано списки суб'єктів господарювання, які отримали право (придбали ліцензії) на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, надано перелік установ, які здійснюють сертифікацію грального обладнання (до якого відносяться гральні автомати, гральні столи, в тому числі з кільцем рулетки, онлайн-система організатора азартних ігор, машини для перемішування карт).

Реєстри організаторів, оскільки порядки їхнього формування та ведення були затверджені відносно недавно, ще знаходяться в стадії розробки.

А от діючого акта, який був би підставою для підключення грального обладнання до Державної системи онлайн-моніторингу, як і самої системи (третьої з умов, необхідних для легального ведення грального бізнесу в Україні), досі немає.

Втім, кримінальну відповідальність в оновленій статті 203-2 Кримінального кодексу передбачено лише за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії  —  особою, яка не має відповідного статусу. 

Тож щодо решти порушень, в тому числі, в частині прямої заборони проводити азартні ігри без використання онлайн-системи організатора азартних ігор, що пов’язана каналами зв’язку із Державною системою онлайн-моніторингу, можна не перейматися.

Навпаки, відсутність нагляду за таких умов ймовірно відкриває широкі можливості для ведення "бізнесу" представниками регулятору спільно з довіреними ліцензіатами. Без обліку і зайвого податкового навантаження.

У зв’язку із цим цікавим нюансом Закону про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор є той факт, що законодавець, визначаючи завдання Кабміну, не встановив строків саме на забезпечення функціонування Державної системи онлайн-моніторингу.

При цьому зміна ставок податку на дохід від діяльності з організації та проведення азартних ігор напряму прив’язана до введення в експлуатацію цієї системи (див. п. 8 Прикінцевих та перехідних положень). 

А те, що гральний бізнес, попри відсутність усіх необхідних умов, в Україні таки ведеться, достатньою мірою свідчить хоча б та кількість реклами онлайн-казино та інших гральних закладів, з якою пересічні громадяни стикаються кожен день.

Угода з ЄС? Не чули

У зв’язку із порушеною проблемою не можна не згадати про Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка, оскільки була ратифікована Законом, є складовою частиною національного законодавства и обов’язкова для виконання зокрема і державними органами.

Взяті у міжнародній угоді Україною обов’язки порушують принаймні два цікавих питання, пов’язані з регулюванням грального бізнесу.

• Чи мають право громадяни України грати в іноземних онлайн казино в мережі Інтернет, які зареєстровані на території Європейського Союзу?
• Чи мають право українські суб’єкти господарювання, які отримали ліцензії на здійснення діяльності онлайн казино відповідно до вимог Закону проводити свою діяльність та надавати послуги для споживачів, які розташовані на території Європейського Союзу?

З цими питаннями ми звернулись до регулятора, який, на жаль, не дав прямих відповідей.

У Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей переказали загальні норми закону і, посилаючись  на ч. 7 ст. 24 Закону, зауважили, що розповсюджувати, давати доступ, пропонувати до завантаження або іншим чином поширювати в Україні вебсайти, мобільні додатки та/або інше гральне обладнання для участі в азартних іграх, якщо такі вебсайти, мобільні додатки та/або інше гральне обладнання надають доступ до серверів або баз даних осіб, які не є організаторами азартних ігор у розумінні Закону, забороняється. А це тягне за собою кримінальну відповідальність.

В цілому варто зауважити, що в ЄС відсутнє спеціальне законодавство про азартні ігри та їх оподаткування, проте діють окремі директиви ЄС, що містять визначення термінів та особливості оподаткування окремими податками на які поширюється дія відповідної директиви. 

Так, додаток XXVIII до Глави 4 "Оподаткування" розділу V "Економічне і галузеве співробітництво" Угоди України з ЄС передбачає, що Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС щодо застосування Директиви Ради ЄС від 28.11.2006 N 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість протягом 5 років з дати набрання чинності Угодою.  

Відповідно до статті 135 Глави 3 "Звільнення інших видів діяльності від оподаткування" цієї Директиви держави-члени звільняють парі, лотереї та інші форми грального бізнесу на умовах і з урахуванням обмежень, установлених кожною Державою-членом. 

Комітет з ПДВ Європейського Союзу в 2015 році також затвердив Рекомендації щодо стягнення ПДВ з компаній сфери грального бізнесу, поширеного в мережі Інтернет, у яких він зазначив, що відповідно до згаданої статті Директиви державам-членам надається право вільно вирішувати чи застосовується звільнення від оподаткування до всіх послуг грального бізнесу чи тільки якоїсь частини. 

Також держави-члени вільні у встановленні де і на яких умовах такі послуги можуть постачатися на їхній території.

***

Підсумовуючи наведене, можна дійти до висновку, що негативна кадрова селекція, стан правової невизначеності, коли регулятор затягує з підготовкою нормативно-правових актів, необхідних для повноцінного запуску грального бізнесу в Україні, створив значні корупційні ризики в діяльності відомства. 

Не визначився регулятор і з Європейським вибором та слідуванню Угоді між Україною та ЄС.

Оскільки державна система онлайн-моніторингу сьогодні не працює, цифра у 1 млрд гривень надходжень від грального бізнесу, озвучена КРАІЛ напередодні річниці дії профільного закону, – це продаж ліцензій суб’єктам господарювання, які після одинадцятирічної заборони так і не отримали можливостей для легального заробітку.

Але цієї цифри комісія насправді мала б стидатися. Адже потенціал грального бізнесу – на порядок вищий! 

Саме у 10 млрд гривень на рік під час прийняття закону оцінювалася пряма втрата доходів державного бюджету через раптову та безальтернативну заборону грального бізнесу свого часу. 

Тож Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей фактично блефує. 

Справжніми підсумками року дії закону і діяльності КРАІЛ можна вважати відсутність належного правового поля для легального бізнесу та втрата 9 млрд. гривень потенційних бюджетних надходжень. І саме це має стати негайною підставою для Рахункової палати і Держаудитслужбі для здійснення заходів державного фінансового контролю КРАІЛ.

Володимир Богатир

https://www.pravda.com.ua/columns/2021/08/13/7303736/