.
ВОЛОДИМИР БОГАТИР, КЕРУЮЧИЙ ПАРТНЕР АО «БОГАТИР ТА ПАРТНЕРИ»Аби забезпечити відкритість діяльності судів, в Україні ще у 2006 році запровадили Єдиний державний реєстр судових рішень. Але схоже, що сьогодні існують негласні винятки із установленого порядку доступу до судових рішень.
Правила відкритості
Нагадаємо, відповідно до Закону «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень. Вони проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні.
Оскільки судові рішення є відкритими, то й підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Виняток стосується лише ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Але навіть у тих випадках, коли відбувався закритий судовий розгляд, рішення все одно публікуються. З них лише виключається інформація, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. І лише судові рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу не підлягають розголосу.
Рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Пересічні громадяни, які у Порядку ведення ЄДРСР (рішення ВРП від 19.04.2018, №1200/0/15-18) називаються неавторизованими користувачами, можуть шукати, переглядати, копіювати та роздруковувати судові рішення. А спеціальним авторизованим суб’єктам (судді та інші посадовці, залучені до системи правосуддя), можуть надаватися додаткові інструменти роботи з образами інформаційних ресурсів Реєстру.
Механізм наповнення і обмеження змісту
Всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, вносять до реєстру суди загальної юрисдикції.
Електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами автоматизованої системи документообігу суду. Це прямий обов`язок судді, який ухвалив відповідне рішення.
Звісно, аби захистити інтереси учасників процесів, передбачені певні обмеження щодо змісту текстів, які викладаються у відкритий доступ. Законом передбачено, що не можуть бути розголошені:
1) персональні дані (місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі);
2) реєстраційні номери транспортних засобів;
3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;
4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;
5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями (ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 тощо).
Додатково (з мотивів безпеки) у текстах судових рішень у кримінальних справах, відкритих для загального доступу можуть не зазначатися відомості щодо суддів, які розглядали судову справу, та учасників процесу.
Також, аби унеможливити зміни або знищення речей чи документів у кримінальному провадженні, у текстах ухвал про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних справах, відкритих для загального доступу, не зазначаються відомості, що дають можливість ідентифікувати осіб, які зазначені в таких ухвалах як володільці речей або документів.
Інші обмежувальні заходи законодавством не передбачені.
Відповідальні не в курсі
Тим не менше, існують судові рішення, які відповідальні особи вважають за доцільне не давати у відкритий доступ. При цьому такі рішення не вкладаються у винятки, описані вище, а Державна судова адміністрація України, відповідальна за ведення ЄДРСР, воліє ігнорувати проблему, відповідаючи відписками на запити про кількість таких «засекречених» рішень і перекидаючи ці запити до Держпідприємства «Інформаційні судові системи», яке є адміністратором ЄДРСР. А в ІСС взагалі відмовляються надавати статистичну інформацію з цього приводу.
Так, наприклад, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2018 було відведено слідчого Генпрокуратури від участі у кримінальній справі №757/8551/18-к. Але цей документ відсутній у реєстрі. Офіційна причина – інформація заборонена до оприлюднення відповідно до закону. Але розгляд питання відбувався відкрито, рішення суду було проголошено прилюдно і не вживались жодні заходи забезпечення захисту інформації з метою вчинення окремих процесуальних дій. Це, зокрема, підтверджується наявністю в тому ж реєстрі текстів рішень апеляції і касації.
Можливо справжні причини обмеження у доступі до інформації полягала в тому, що судом були встановлені обставини, що зазіхають на честь прокурорського мундиру. Слідчий приймав постанови, які скасовувалися слідчими суддями, отже з часом виникли сумніви в його об’єктивності та неупередженості.
Між іншим, факти вчинення колишніми співробітниками Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури чисельних правопорушень (штучне створення доказів обвинувачення, порушення права на захист, зокрема, недопущення захисника, вчинення правопорушень у сфері правосуддя) було предметом розслідування, яке проводилося Державним бюро розслідувань. І відведений згаданою ухвалою слідчий був як раз фігурантом цієї справи.
Коли ж на обставини навмисного порушення доступу до судового рішення автор звернув увагу Державної судової адміністрації, там умили руки: запитувана інформація про причини цього була «не відображена та не задокументована будь-якими засобами чи на будь-яких носіях», а також «не створена в процесі виконання повноважень». Запит був переадресований за належністю до ІСС.
Але і там, як виявилося, ніхто ні за що не відповідає. Точніше, вони як адміністратори, не можуть «самостійно здійснювати аналіз інформації, яка міститься в Реєстрі, зокрема, надавати тлумачення питань функціонування Реєстру / доступу до реєстру, здійснювати статистичний облік / вибірку судових рішень…».
***
Тож відкритість діяльності суду, прогнозованість судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства (мета прийняття Закону «Про доступ до судових рішень») для чиновників є пустою декларацією.
Між іншим, судом вже було визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України по скеруванню листів і постанов органів досудового розслідування Державному підприємству «Інформаційні судові системи» для виконання таких рішень органів досудового розслідування в зв’язку з порушення вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» та Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (див. рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 560/7790/20).
Проблема є системною і її, на жаль, ігнорує Уповноважений ВР з прав людини, до сфери якого входить контроль за дотриманням доступу до інформації, в тому числі, відповідно до закону «Про доступ до судових рішень».
Але правозастосування, схоже, не є пріоритетом державної політики. Набагато зручніше писати нові проекти, проводити круглі столи і флешмоби, освоюючи грантові кошти під чергову реформу. Яка без бажання виконувати вже прийняті закони приречена на провал.
Комментариев нет:
Отправить комментарий