суббота, 18 сентября 2021 г.

Нет! Не знаем!! Это вообще секрет!!! О двойном гражданстве чиновников и допуске к гостайне

ВЛАДИМИР БОГАТЫРЬ - управляющий партнер АО «Богатырь и партнеры»

Хотя в последнее время юристы критикуют решения Совета национальной безопасности и обороны, тем не менее, среди всего массива принятых документов можно найти вполне себе здравые меры, укладывающиеся в рамки закона. Жаль только, что эти решения иногда оказываются мертворожденными.




Уж сколько раз поднимался вопрос о нездоровой любви наших чиновников к другим странам. Вроде бы по Конституции в Украине существует единое гражданство (ст. 4), но особых препятствий для получения второго, третьего (и так далее) паспорта как бы и нет. А это ведь реальная угроза национальной безопасности! Особенно, если госслужащий получил допуск и доступ к государственной тайне.

Наверное поэтому СНБО в начале года решил навести порядок в этом вопросе и определил неотложные (sic!!!) меры по противодействию угрозам национальной безопасности в сфере гражданства (решение введено в действие Указом Президента от 04.03.2021 № 85/2021). Среди прочего – упорядочить законодательство, установить запрет на участие би- и мультипатридов в государственных делах и политической жизни (участие в партиях, выборах), ни при каких обстоятельствах не пущать их к государственной тайне. Поскольку сразу все объять не удалось, летом даже вносили коррективы об обязательствах госслужащих декларировать отсутствие двойного гражданства (решение от 16 июля).

О принятых мерах тогда объявили и у главы государства, и в самом СНБО. Секретарь Совета Алексей Данилов даже прокомментировал решение в том ключе, что здесь речь идет о защите интересов Украины и «отсутствие двойного (множественного) гражданства у таких лиц должно постоянно мониториться».

В июле мы решили проверить состояние дел, направив запрос в Кабмин о выявлении фактов двойного гражданства среди руководителей министерств и ведомств и наличии у них допуска к государственной тайне.

Однако, ответы Кабмина, министерств и ведомств несколько удручили. Ибо они в определенной мере показали поверхностное отношение топ-чиновников к проблемам обеспечения национальной безопасности.

В секретариате КМУ, проведя традиционный ликбез по законодательству, умыли руки на том основании, что не являются распорядителями информации. Поэтому переадресовали письмо на центральные органы исполнительной власти.

А там ассортимент отписок и ответов с правовыми позициями (посмотреть можно здесь) оказался весьма широким.

Где-то бесхитростно ответили, что руководители не имеют ни двойного гражданства, ни формы допуска (Государственная регуляторная служба, Госслужба качества образования, Госискусства, Госслужба по этнополитике и свободе совести, Госэкоинспекция, Госкино), где-то честно признались, кто и в какой мере допущен к секретам (Нацполиция, Государственная налоговая служба, Госстат, Государственное космическое агентство, Госкомтелевидения, Госавиаслужба, Аудиторская служба, Национальное агентство по вопросам государственной службы, Укртрансбезопасность).

Кто-то пребывает в полном неведении относительно наличия/приобретения двойного (множественного) гражданства (подданства) иностранного государства и, видимо, не решается сам у себя спросить (Антимонопольный комитет, АРМА, Укргосархив, Институт национальной памяти, Госводагентство). А Государственное агентство лесных ресурсов вообще «не владеет вопросами двойного гражданства работников отрасли».

В Госуадрственной пограничной службе подробно рассказали о секретах по первой форме, но ответили отказам о двойном гражданстве: «Администрация как распорядитель информации не владеет и не обязана в соответствии с предусмотренной законодательством компетенцией владеть информацией…».

Отдельные уклонились от ответа, отписав на голубом глазу, что их чиновники имеют украинское гражданство, хотя не об этом их спрашивали (Фонд госимущества, Госэнергоэффективности).

Некоторые же, сославшись на Закон о доступе к публичной информации, внутренние перечни сведений, составляющих служебную информацию, отказали в удовлетворении запроса. Дескать, кто и какие формы получил, – это не вашего ума дела, а «для служебного пользования» (НАЗК, Госказначейство, Госинспекция ядерного регулирования, Гоструда, Госгеокадастр).

Из всего этого можно сделать два неутешительных вывода. Во-первых, разнобой в ответах на одинаковые вопросы говорит об отсутствии одинакового понимания того, кто и за что отвечает.

К сожалению, громкие реформы и благие инициативы в нашей стране, как правило, являются пиаром и оканчиваются прямо на старте. Даже когда это касается жизненно важных и неотложных вопросов национальной безопасности.

https://zib.com.ua/ua/149076-net_ne_znaem_eto_voobsche_sekret_o_dvoynom_grazhdanstve_chin.html


среда, 15 сентября 2021 г.

Володимир Богатир про перші колекторські компанії та борги за швидкими кредитами

 

15 мільярдів гривень. Такою є сума прострочених боргів українців за швидкими кредитами. Про це повідомляє платформа для роботи з відкритими даними ОпенДатаБот із посиланням на дані Нацкомфінпослуг та НБУ. А тим часом Нацбанк почав видавати ліцензії колекторським фірмам. Хто роздав ці 15 мільярдів і хто отримає право претендувати на ці кошти? В студії цю тему обговорювали з Володимиром Богатирем – заслуженим юристом України, міжнародним адвокатом, кандидатом юридичних наук.


пятница, 20 августа 2021 г.

Вакцинація від COVID-19. Про статус вакцин, правові орієнтири, обіцянки влади і офіційну смертність

 


ВОЛОДИМИР БОГАТИР, КЕРУЮЧИЙ ПАРТНЕР АО «БОГАТИР ТА ПАРТНЕРИ»

Сьогодні український інформаційний простір переповнений інформацією про вакцинацію від COVID-19. Яку варто обрати, чи обов’язково вакцинуватися, які побічні ефекти і ускладнення - від пліток, фейків і заяв політиків до думок різноманітних експертів і порад лікарів. Про дійсний стан речей у питаннях, які турбують кожного українця, ми вирішили дізнатися з офіційних джерел.


Асортимент, що маємо

Далеко не всі громадяни володіють інформацією щодо зареєстрованих на даний час вакцин для специфічної профілактики коронавірусної хвороби, чи є вони профілактичними або експериментальними. Наш відповідний запит Кабмін переадресував до Міністерства охорони здоров’я, а те в свою чергу – до відомчого Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», що опікується сьогодні цими питаннями.

Зрештою нам надали відповідний перелік вакцин разом з інструкціями для їхнього медичного застосування як лікарського засобу. Так, за даними Державного реєстру лікарських засобів України станом на 27.07.2021 в Україні зареєстровані 6 вакцин під зобов'язання для екстреного медичного застосування:

1. КОМІРНАТІ / COMIRNATY™

Концентрат для дисперсії для ін`єкції, 1 флакон (0,45 мл) містить 6 доз по 30 мкг; 195 флаконів у картонній коробці, виробництва Пфайзер Менюфекчуринг, Бельгія НВ, Бельгія, БайоНТек Менюфекчуринг ГмбХ, Німеччина, заявник Пфайзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн, США (інструкція).

2. ВАКЦИНА CHARDOX1 NCOV-19 CORONA VIRUS (РЕКОМБІНАНТНА), КОВІШЕЛД / CHARDOX1 NCOV-19 CORONA VIRUS VACCINE (RECOMBINANT), COVISHIELD

Розчин для ін'єкцій, по 5 мл (10 доз) у багатодозових флаконах, по 50 багатодозових флаконів у картонній коробці, виробнитцва СЕРУМ ІНСТІТЬЮТ ОФ ІНДІА ПВТ. ЛТД., Індія, заявник ТОВ «ГРЕЙС ОФ ГОД», Україна (інструкція).

3. КОРОНАВАК ВАКЦИНА ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ COVID-19 (ВИРОЩЕНА З ВИКОРИСТАННЯМ КЛІТИН VERO), ІНАКТИВОВАНА.

Суспензія для ін'єкцій, 0,5 мл суспензії для ін'єкцій у попередньо наповненому одноразовому шприці з голкою або 0,5 мл суспензії для ін'єкцій у одноразовому флаконі; попередньо наповнений одноразовий шприц з голкою у картонній коробці №1 або №10 або флакони у картонній коробці № 40 з маркуванням іноземною (англійською) та/або українською 2 мовою, виробництва Синовак Лайф Саєнсіз Ко. Лтд., Китай, заявник Синовак Лайф Саєнсіз Ко. Лтд., Китай (інструкція).

4.ВАКЦИНА АСТРАЗЕНЕКА ПРОТИ COVID-19 / COVID-19 VACCINE ASTRAZENECA.

Розчин для ін'єкцій, по 5 мл розчину в 10-дозовому флаконі (прозоре скло типу І) з пробкою (гумовою з алюмінієвим обжимним ковпачком), по 10 флаконів у картонній коробці, виробництва СК біосайнс Ко., Лтд. (No.97) (виробництво лікарського засобу, випробування контролю якості лікарського засобу та випробування стабільності (біологічні; мікробіологічні: мікробіологічна чистота; мікробіологічні: стерильність; фізичні/хімічні), вторинне пакування), Республіка Корея, заявник АСТРАЗЕНЕКА АБ, Швеція (інструкція).

5.ВАКЦИНА АСТРАЗЕНЕКА ПРОТИ COVID-19 / COVID-19 VACCINE ASTRAZENECA.

Розчин для ін'єкцій, 5 мл розчину в 10-дозовому флаконі (прозоре скло типу І) з пробкою (гумовою з алюмінієвим обжимним ковпачком), по 10 флаконів у картонній коробці, виробництва КАТАЛЕНТ АНАНЬЇ С.Р.Л. (виробництво лікарського засобу, випробування контролю якості лікарського засобу (мікробіологічні (мікробіологічна чистота): випробування на бактеріальні ендотоксини (LAL-тест); мікробіологічні (стерильність): стерильність; фізичні/хімічні: опис (кольоровість, прозорість та видимі частки), рН, осмоляльність, об’єм, що витягається), вторинна упаковка), Італія, заявник АСТРАЗЕНЕКА АБ, Швеція (інструкція).

6. КОВІД-19 ВАКЦИНА ЯНССЕН (COVID-19 VACCINE  JANSSEN).

Суспензія для ін'єкцій (0,5 мл одна доза), по 2,5 мл суспензії у багатодозовому флаконі (скло типу І) з гумовою пробкою, алюмінієвим обтиском та синьою пластиковою кришкою. Кожен флакон містить 5 доз. По 10 багатодозових флаконів в упаковці, виробництва Янссен Фармацевтика НВ, Бельгія, заявник ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», Україна (інструкція).

Без випробувань

Але який статус у цих вакцин. Чи є документи, що підтверджують проведення їх клінічних випробувань та затвердження відповідних протоколів?

Тут слід ураховувати, що відповідно до пункту 3.2 Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.09.2009 №, клінічні випробування лікарських засобів можуть проводитися в лікувально-профілактичних закладах, які визначаються МОЗ, за наявності рішення про проведення клінічних випробувань МОЗ, що приймається на підставі позитивного висновку експертизи матеріалів щодо проведення клінічного випробування, який надається Державним експертним центром.

Згідно із пунктом 7.6 Порядку, за результатами проведеної експертизи Центр надає до МОЗ позитивний або негативний висновок. Після цього вже приймається рішення про проведення клінічних випробувань або про відмову в проведенні клінічних випробувань із зазначенням обґрунтованих підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні клінічного випробування.

У зв’язку із цим, офіційною позицією МОЗ є те, що до Центру для проведення експертизи не надходили матеріали клінічних випробувань лікарського засобу/вакцини, що використовуються на території України на підставі дозволів на екстрене застосування наданий компетентними органами Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Китайської Народної Республіки, Індії або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу або вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів, прекваліфікованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я.

Також до Центру не надходили матеріали про проведення випробувань чи досліджень, окремих фаз клінічних випробувань (досліджень) та отриманих результатів які містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) і використовуються на території України на підставі дозволів на екстрене застосування…

Лише добровільно

Зважаючи на те, що всі ми з вами фактично беремо участь в медичному експерименті, варто розуміти певні правові орієнтири.

Відповідно до частини 2 статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Право на повагу до приватного життя та свободу думки закріплено статтями 8 та 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (є частиною національного законодавства), що надає право особі відмовитися від вакцинації.

Резолюцією ПАРЄ №2361(2021) від 27 січня 2021 р. «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени і рекомендувала державам-членам ЄС:

- забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію;

- інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації;

- популяризувати зміст контрактів з виробниками вакцин і забезпечувати їх відкритість для громадського контролю;

- забезпечувати високу якість випробувань, які повинні бути обґрунтованими і проводитися з дотриманням етичних норм згідно відповідних положень Конвенції про права людини та біомедицину (Конвенція Ов'єдо) та Додаткового протоколу до неї.

- забезпечити, щоб регулюючі органи, що відповідають за оцінку і дозвіл використання вакцин проти COVID-19, були незалежними і захищені від політичного тиску;

- забезпечити дотримання стандартів безпеки, ефективності та якості вакцин.

Відповідно до статті 5 Конвенції про права людини та біомедицину, будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики.

До медико-біологічних експериментів відносять клінічні випробування лікарських засобів. Нюрнберзьким кодексом встановлено низку основоположних принципів проведення дослідів, до яких залучена людина. Обов’язковими умовами у процесі здійснення медико-біологічних експериментів є добровільна згода піддослідного; експеримент має спиратися на раніше отримані дані, очікувані результати мають виправдовувати факт проведення експерименту; мінімізація фізичних або психічних страждань піддослідного; впевненість у неспричиненні смерті або ушкодження, що може призвести до інвалідності піддослідного; попередня відповідна підготовка, наявність необхідного обладнання; проведення експерименту лише особами з відповідною кваліфікацією; наявність у піддослідного можливості припинити експерименту будь-який момент; готовність спеціаліста зупинити експеримент на будь-якій стадії у разі виникнення підстав вважати, що експеримент може призвести до поранення, інвалідності чи смерті піддослідного. Нюрнберзький кодекс 1947 року було розроблено та прийнято за результатами Нюрнберзького процесу над лікарями, офіційна назва Справа «США проти Карла Брандта».

Стаття 281 Цивільного кодексу України передбачає, що медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Відповідно до статті 44 Основ законодавства України про охорону здоров'я у медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування та лікарські засоби, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, та незареєстровані лікарські засоби можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, та незареєстрованих лікарських засобів особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Кого і як можуть змусити

Але медичні працівники в Україні знаходяться у підневільному становищі. Чи є законною вимога керівництва медичного закладу до медичного працівника про обов’язковість проведення ним вакцинації, а в разі відмови медичного працівника від добровільно-примусової вакцинації погроза звільнення?

В даному випадку у МОЗ посилаються на ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», та ст. 27 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які передбачають профілактичні щеплення.

Але йдеться про щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Вони є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється МОЗ.

Згадуваною вище Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках (наказ МОЗ від 24.12.2020 N 3018 передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

За офіційною інформацією МОЗ, станом на сьогодні рішення про проведення обов’язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями Головним державним санітарним лікарем України, головними державними санітарними лікарями регіонів не приймалось.

Враховуючи вищевикладене можна зазначити, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суперечить чинному законодавству України.

Компенсації за наслідки

Постановою Кабінету Міністрів від 31.03.2021 № 371 «Деякі питання державної компенсації шкоди, пов'язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено, що в разі встановлення особі групи інвалідності, пов'язаної із ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, виплата згідно з цією постановою проводиться разово у таких розмірах:

• 400-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю I групи;

• 350-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю II групи;

• 300-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю III групи;

• у разі смерті особи, що настала внаслідок вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, членам сім'ї, батькам, утриманцям померлого проводиться виплата згідно з цією постановою в 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

З практичної сторони необхідно зважати на те, що здійснення фармаконагляду за безпекою вакцин в Україні проводиться відповідно до Порядку здійснення фармаконагляду, затвердженого наказом МОЗ від 27.12.2006 № 898 та Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом CARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках.

Відповідно до цього порядку у випадку розвитку побічної реакції вакцини або настання несприятливої події після імунізації, що призвели до смерті пацієнта, відповідна карта-повідомлення про побічні реакції має подаватися до Державного експертного центру МОЗ протягом 48 годин.

На підставі даних про несприятливі події група оперативного реагування повинна проводити аналіз таких випадків після застосування вакцини COVID-19 на предмет серйозності. За потреби – проводити розслідування та збір інформації протягом перших 48 годин після реєстрації несприятливої події та заповнювати Протокол розслідування та встановлення причинно-наслідкового зв'язку, який передається Центру.

Але за даними МОЗ там не отримували інформації щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку між летальними випадками несприятливих подій та вакцинами проти COVID-19.

Іншими словами, офіційна смертність від вакцинації в Україні дорівнює нулю.


вторник, 17 августа 2021 г.

Судебная реформа – это десятки миллионов долларов, вложенных в систему внешнего управления

Инвестированы серьёзные деньги — и не просто так

Судебная реформа – это десятки миллионов долларов, вложенных в систему внешнего управления. Эксклюзив Klymenko Time







Более 150 миллионов долларов – именно столько коллективный Запад «влил» в украинскую реформу судебной системы, конечной целью которой является передача под контроль иностранных партнёров. Такие данные приводятся «Судебно-юридической газетой».

Так, согласно данным журналистов, уже несколько лет западные государства вливают сравнительно немалые деньги в нашу судебную систему. А точнее, в её реформирование, которое так отстаивают местные грантоеды, лоббирующие назначение иностранцев в специальные «этические советы», «конкурсные комиссии» и прочие инструменты внешнего управления.

Больше всех на преобразование нашей судебной системы потратили США: почти 87 миллионов долларов, из которых более 25 миллионов выделено через печально известную организацию USAID. Евросоюз через различные проекты и фонды выделил 39 миллионов евро. Ещё 14 миллионов дала Канада. 8 миллионов мы получили от ОБСЕ. Поучаствовали также ЕБРР и британское правительство, но там уже речь идёт о «скромных» паре-тройке миллионов.

При этом, анализируют журналисты, фактически эти деньги ушли впустую. Пока что результатами судебной реформы Запад недоволен – несмотря на колоссальные средства, что были вложены в программу. Непонятно, на что расходовались деньги. В частности, простой пример: американцы выделяли деньги на «улучшение судебных услуг». Это банальные ремонты в судах, организация вентиляционной системы, установки кондиционеров, новых туалетов, пандусов для инвалидов, etc. В большинстве судебных инстанций, преимущественно, ничего сделано не было. Деньги, что называется, успешно «освоили».

Однако главная цель – переход судебной системы Украины под контроль западных партнёров – в США медленно, но верно достигается. Klymenko Time в сотрудничестве с заслуженным юристом Украины Владимиром Богатырём располагает эксклюзивными документами, подтверждающими факт того, что вся «реформа» направлена на переподчинение нашей судебной отрасли под иностранный контроль. Имеются подтверждения постоянных контактов между украинской властью и западными структурами, по итогам которых в Украину приезжали "на работу" различного рода "иностранные эксперты" с сомнительным бэкграундом. Публикуем эти документы, а также даём прямую речь известного юриста.

Судебная реформа – это десятки миллионов долларов, вложенных в систему внешнего управления. Эксклюзив Klymenko Time - фото 1

Судебная реформа – это десятки миллионов долларов, вложенных в систему внешнего управления. Эксклюзив Klymenko Time - фото 2


Судебная реформа – это десятки миллионов долларов, вложенных в систему внешнего управления. Эксклюзив Klymenko Time - фото 3

«Постмайданные руководители системно сдавали верховенство государственной власти во внутренних и внешних делах иностранным покровителям, сознательно предавая собственное государство, его суверенитет и независимость. Более того, этим гордились и культивировали.

Ни одна из многочисленных реформ, которые были предприняты в сфере правосудия, не удалась… Например, к работе ВККС, к сожалению, были привлечены люди с далеко не самой лучшей репутацией в странах откуда они были родом. В Украине достаточно много грамотных юристов, и отбором судей не должны заниматься иностранцы, которые как минимум не знают не только законодательства, а даже украинского языка, который обязателен у нас во всех сферах жизнедеятельности.

Таких диалектических примеров можно приводить множество. Заморские эксперты не добились никаких сколько-нибудь значимых успехов, а результатом реформ под «чужую дудку» стал полный развал судебной и правоохранительной систем…Потраченные миллионы долларов различных международных программ стали банальной кормушкой и источником обогащения сформировавшегося целого класса «грантоедов». Для «новой» власти реформы стали отличной ширмой для коррупции и расстановки «нужных» и управляемых судей на местах.

Полученные нами документы свидетельствуют о целенаправленных действиях предыдущего политического режима по привлечению различных экспертов из европейских структур, однако возникает закономерный вопрос о целесообразности и законности таких действий… Если про-государственная и про-украинская позиции не будут выбраны как приоритет руководством страны на этом историческом этапе и будет продолжатся неоколониальная политика, то, вероятнее всего, в будущем это приведёт к борьбе за утраченные суверенитет и независимость. Такова логика и исторический путь развития социума», - резюмирует юрист Владимир Богатырь.

https://klymenko-time.com/novosti/sudebnaya-reforma-eto-desyatki-millionov-dollarov-vlozhennyh-v-sistemu-vneshnego-upravleniya-eksklyuziv-klymenko-time-nitr/

суббота, 14 августа 2021 г.

Честь мундиру зобов’язує. Ганебні судові рішення воліють не публікувати у ЄДРСР

 

.


ВОЛОДИМИР БОГАТИР, КЕРУЮЧИЙ ПАРТНЕР АО «БОГАТИР ТА ПАРТНЕРИ»

Аби забезпечити відкритість діяльності судів, в Україні ще у 2006 році запровадили Єдиний державний реєстр судових рішень. Але схоже, що сьогодні існують негласні винятки із установленого порядку доступу до судових рішень.

Правила відкритості

Нагадаємо, відповідно до Закону «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень. Вони проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні.

Оскільки судові рішення є відкритими,  то й підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Виняток стосується лише ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Але навіть у тих випадках, коли відбувався закритий судовий розгляд, рішення все одно публікуються. З них лише виключається інформація, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. І лише судові рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу не підлягають розголосу.

Рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Пересічні громадяни, які у Порядку ведення ЄДРСР (рішення ВРП від 19.04.2018, №1200/0/15-18) називаються неавторизованими користувачами, можуть шукати, переглядати, копіювати та роздруковувати судові рішення. А спеціальним авторизованим суб’єктам (судді та інші посадовці, залучені до системи правосуддя), можуть надаватися додаткові інструменти роботи з образами інформаційних ресурсів Реєстру.

Механізм наповнення і обмеження змісту

Всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, вносять до реєстру суди загальної юрисдикції.

Електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами автоматизованої системи документообігу суду. Це прямий обов`язок судді, який ухвалив відповідне рішення.

Звісно, аби захистити інтереси учасників процесів, передбачені  певні обмеження щодо змісту текстів, які викладаються у відкритий доступ. Законом передбачено, що не можуть бути розголошені:

1) персональні дані (місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі);

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;

5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.

Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями (ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 тощо).

Додатково (з мотивів безпеки) у текстах судових рішень у кримінальних справах, відкритих для загального доступу можуть не зазначатися відомості щодо суддів, які розглядали судову справу, та учасників процесу.

Також, аби унеможливити зміни або знищення речей чи документів у кримінальному провадженні, у текстах ухвал про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних справах, відкритих для загального доступу, не зазначаються відомості, що дають можливість ідентифікувати осіб, які зазначені в таких ухвалах як володільці речей або документів.

Інші обмежувальні заходи законодавством не передбачені.

Відповідальні не в курсі

Тим не менше, існують судові рішення, які відповідальні особи вважають за доцільне не давати у відкритий доступ. При цьому такі рішення не вкладаються у винятки, описані вище, а Державна судова адміністрація України, відповідальна за ведення ЄДРСР, воліє ігнорувати проблему, відповідаючи відписками на запити про кількість таких «засекречених» рішень і перекидаючи ці запити до Держпідприємства «Інформаційні судові системи», яке є адміністратором ЄДРСР. А в ІСС взагалі відмовляються надавати статистичну інформацію з цього приводу.

Так, наприклад, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2018 було відведено слідчого Генпрокуратури від участі у кримінальній справі №757/8551/18-к. Але цей документ відсутній у реєстрі. Офіційна причина – інформація заборонена до оприлюднення відповідно до закону. Але розгляд питання відбувався відкрито, рішення суду було проголошено прилюдно і не вживались жодні заходи забезпечення захисту інформації з метою вчинення окремих процесуальних дій. Це, зокрема, підтверджується наявністю в тому ж реєстрі текстів рішень апеляції і касації.

Можливо справжні причини обмеження у доступі до інформації полягала в тому, що судом були встановлені обставини, що зазіхають на честь прокурорського мундиру. Слідчий приймав постанови, які скасовувалися слідчими суддями, отже з часом виникли сумніви в його об’єктивності та неупередженості.

Між іншим, факти вчинення колишніми співробітниками Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури чисельних правопорушень (штучне створення доказів обвинувачення, порушення права на захист, зокрема, недопущення захисника, вчинення правопорушень у сфері правосуддя) було предметом розслідування, яке проводилося Державним бюро розслідувань. І відведений згаданою ухвалою слідчий був як раз фігурантом цієї справи.

Коли ж на обставини навмисного порушення доступу до судового рішення автор звернув увагу Державної судової адміністрації, там умили руки: запитувана інформація про причини цього була «не відображена та не задокументована будь-якими засобами чи на будь-яких носіях», а також «не створена в процесі виконання повноважень». Запит був переадресований за належністю до ІСС.

Але і там, як виявилося, ніхто ні за що не відповідає. Точніше, вони як адміністратори, не можуть «самостійно здійснювати аналіз інформації, яка міститься в Реєстрі, зокрема, надавати тлумачення питань функціонування Реєстру / доступу до реєстру, здійснювати статистичний облік / вибірку судових рішень…».

***

Тож відкритість діяльності суду, прогнозованість судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства (мета прийняття Закону «Про доступ до судових рішень») для чиновників є пустою декларацією.

Між іншим, судом вже було визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України по скеруванню листів і постанов органів досудового розслідування Державному підприємству «Інформаційні судові системи» для виконання таких рішень органів досудового розслідування в зв’язку з порушення вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» та Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (див. рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 560/7790/20).

Проблема є системною і її, на жаль, ігнорує Уповноважений ВР з прав людини, до сфери якого входить контроль за дотриманням доступу до інформації, в тому числі, відповідно до закону «Про доступ до судових рішень».

Але правозастосування, схоже, не є пріоритетом державної політики. Набагато зручніше писати нові проекти, проводити круглі столи і флешмоби, освоюючи грантові кошти під чергову реформу. Яка без бажання виконувати вже прийняті закони приречена на провал.