четверг, 15 февраля 2018 г.

Расширенное создание. Конвенция о профессии юриста расширит базовые гарантии адвокатов и рамки их независимости.

Виталий ДУДИН

«Юридическая практика»
24 января с.г. Парламентская ассамблея Совета Европы (ПАСЕ) приняла рекомендацию с призывом к Комитету министров подготовить и принять документ под названием «European Convention on the Profession of Lawyer» (Европейская конвенция о профессии юриста). Об этом сообщается на сайте Совета адвокатур и юридических обществ Европы (CCBE). Инициатива разработать такой документ была высказана еще в конце 2016 года, но сейчас она получила большую поддержку. Западные адвокаты требуют учесть при принятии документа практику Европейского суда по правам человека, а также основоположные акты International Bar Association и CCBE. Возможность присоединиться к документу должны иметь и государства, не входящие в Совет Европы.
Необходимость разработки конвенции вызвана как нарушениями прав адвокатов, так и попытками на законодательном уровне пересмотреть границы их свободы. Резонансные события вроде Panama Papers, как отмечает Рутвен Геммель (Ruthven Gemmell), президент CCBE, показали, что «гарантии и профессиональные обязательства могут быть поставлены под сомнение из-за недоразумений и изменения политических приоритетов». Речь, в частности, идет об инициативах по сужению границ адвокатской тайны. Также опасения вызывают упрощенные судебные процедуры, в том числе заочные. «Нельзя отрицать, что политики должны проявлять инициативу и добиваться борьбы с нарушениями, но это не должно причинять ущерб принципам юридической профессии», — считает глава профессиональной организации.

Сделать обязательным
Представление о целях разрабатываемой конвенции дает отчет «The case for drafting a European convention on the profession of lawyer» от 15 декабря 2017 года, подготовленный в рамках Комитета ПАСЕ по правовым вопросам и правам человека.
Конвенция должна придать обязательную силу тем принципам, которые и так стали общепризнанными. Существующие документы, в том числе Рекомендация № R (2000) 21 Комитета министров государствам-членам о свободе осуществления профессии адвоката (Рекомендация), не были в полной мере эффективными в вопросах защиты адвокатов. Недостаточная эффективность Рекомендации подтверждается нарушениями прав адвокатов как в нашей стране, так и в Боснии и Герцеговине, Польше, Молдове, Грузии и Турции. Наибольшее возмущение вызывают факты убийств адвокатов без надлежащего расследования, допрос адвокатов по делам их клиентов и злоупотребление дисциплинарными производствами.
Предполагается, что ряд положений Рекомендации будет перенесен в конвенцию. Кроме того, острым является вопрос об обеспечении применимости норм. «Нужен механизм защиты на европейском уровне, хотя и в более простой, более быстрой и более непосредственной форме, чем Конвенция о защите прав человека и основоположных свобод», — говорится в документе «Вклад CCBE в предлагаемую Европейскую конвенцию о профессии юриста» (CCBE contribution on the proposed European Convention on the Profession of Lawyer) от 15 сентября 2017 года. Из данного отчета можно узнать о возможной структуре и содержании конвенции.
В фокусе разрабатываемой конвенции находятся три вопроса:
1) объем и защита профессиональной тайны;
2) определение того, кто является юристом;
3) роль и защита профессиональных органов.

Требуемый минимум
Согласно конвенции, юристы — это объединенные в профессиональную организацию лица, занимающиеся предоставлением юридических услуг. К ним не относятся академики-юристы и юристы-чиновники. Предполагается, что часть гарантий может быть распространена и на «независимых» практикующих юристов. Однако нет единства в том, чтобы предоставить юрисконсультам (внутренним юристам) право защищать информацию профессиональной тайной, так как их коммуникация с клиентом охватывается коммерческой тайной.
Независимость юристов понимается, в частности, следующим образом: «Юристы не должны страдать или подвергаться угрозе любыми санкциями или давлением, действуя в соответствии со своими профессиональными стандартами». Необходимо принять все необходимые меры для обеспечения соблюдения конфиденциальности отношений между адвокатом и клиентом. Любое нарушение этой тайны без согласия клиента влечет за собой санкции.
Вместе с расширением прав документ предусматривает возложение на адвокатов обязанностей, поскольку данная профессия должна соответствовать высоким требованиям. Обязанности юристов по отношению к своим клиентам должны включать следующее:
— консультирование относительно их законных прав и обязательств, а также вероятных последствий и последствий этого дела, включая финансовые издержки;
— принятие юридических мер для защиты, соблюдения и обеспечения соблюдения прав и интересов своих клиентов;
— избежание конфликтов интересов.
Профессиональные органы должны быть саморегулируемыми и не зависимыми от властей. Членство в такой организации является обязательным.

Практический эффект
На первый взгляд многие положения будущей конвенции уже отображены в украинском законодательстве. Поэтому такой документ способен скорее защитить уже имеющийся объем гарантий украинских адвокатов. Хотя дополнительный положительный эффект, связанный с ее возможной ратификацией, все же прогнозируется. «Перечень гарантий адвокатской деятельности будет более широким и более детализированным, чем это предусмотрено статьей 23 Закона Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности». В таком случае в национальное законодательство необходимо будет внести правки и дополнить соответствующими положениями», — заявил Владимир Богатырь, управляющий партнер АО «Богатырь и Партнеры», к.ю.н. Если изменения не будут внесены в национальный закон, адвокат в любом случае получает дополнительный механизм защиты своих прав в случае их нарушения. В разрабатываемой конвенции также будет прописан четкий механизм, регулирующий вопрос о применении необходимых мер для предотвращения либо пресечения нарушения прав адвоката. «Так, в пункте 6 проекта конвенции говорится о введении двойного механизма систематического и регулярного контроля: во-первых, использование петиций в ПАСЕ, поднимающих нерешенные национальные проблемы, где защита прав, требуемая новой конвенцией, по-видимому, отсутствует; во-вторых, ежегодная система отчетности перед комитетом экспертов о том, как власти решают проблемы», — добавил г-н Богатырь. Высказываются предложения, чтобы расследованием случаев нарушения прав адвокатов занимался орган, действующий схожим образом, как и Платформа Совета Европы по содействию защите и безопасности журналистов.
«Как принятие конвенции повлияет на внутреннее законодательство, повлечет ли за собой какие-либо изменения, предугадать сложно. Но с уверенностью можно сказать, что начнет формироваться новая «юридическая» практика по защите прав адвокатов. Судебная практика будет вынуждена принять во внимание нормы новой конвенции и следовать им, что в свою очередь позитивно скажется на уровне защиты прав адвокатов», — с оптимизмом резюмирует Владимир Богатырь.



пятница, 2 февраля 2018 г.

Де взяв: "брудні" гроші чиновників з України тепер легше виявити у Лондоні


Відпочинок, навчання дітей чи лікування українських можновладців може стати предметом розслідування у Великобританії. Там набрав чинності закон, який вимагає пояснити походження коштів. Інакше заберуть.

Презумпція винуватості 

Британські правоохоронці відтепер можуть розпочати розслідування у разі підозри, що якісь активи вартістю від 50 тисяч фунтів стерлінгів придбані "політично значимими особами" (PEP - politically exposed person) на кошти з незрозумілих джерел. Зокрема, через підставних осіб, на гроші з офшорних компаній чи за готівку невідомого походження.


"Політично значимими особами" вважаються політики, у тому числі депутати різних рівнів, колишні та діючі держслужбовці, а також високопосадовці державних підприємств. Дія закону також поширюється і на пов'язаних з цими "політично значимими особами" людей, зокрема на родичів та помічників. Фактично це презумпція винуватості і саме власник нерухомості, банківських рахунків чи іншого майна, яке викликає підозри з боку контролюючих органів Великобританії, зобов'язаний довести законність походження коштів.


На користь кого конфіскуватимуть?

Якщо не вдасться пояснити, що статки зароблено чесним шляхом, це майно може бути конфісковано. "Далі ці активи можуть потрапити як у бюджет британської корони, так і до іншої країни, якщо вона доведе, що кошти на це майно були здобуті незаконним шляхом, тобто покаже судове рішення щодо певної особи та її участі у корупційних схемах", - пояснює виконавчий директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин.


Його колеги з Transparency International UK були одними з ініціаторів ухвалення цього закону. У розпорядженні цієї організації є інформація про підозрілі угоди щодо купівлі лондонської нерухомості на суму понад 4 мільярди фунтів стерлінгів. Кожні 4 з 10 елітних квартир чи будинків у столиці Великобританії можуть бути придбані за корупційні гроші, виведені з інших країн, вважають у Transparency International UK.


Звідки гроші на навчання дітей у Лондоні?

"Топ-чиновники і депутати з України відпочивають за кордоном, вчать дітей у Великобританії, лікуються за кордоном, що теж може бути предметом розслідування. Тож найбільш корисним цей закон буде для журналістів-розслідувачів, які тепер можуть передавати свої дані у відповідні правоохоронні органи Великобританії", - зазначає керуючий партнер адвокатського об’єднання "Богатир та партнери" Володимир Богатир, який супроводжує судові процеси у Лондоні щодо українського та російського бізнесу. За словами адвоката, цей закон потрібно розглядати як встановлення кримінальної відповідальності за статки нез’ясованого походження і сам по собі цей документ не запроваджує якісь страшні обмеження для придбання нерухомості, відкриття рахунків та управління капіталом.

Крім того, у Великобританії з 1 січня цього року набрав чинності закон "Про кримінальні фінанси". Він значно полегшує правоохоронним структурам Великобританії процес конфіскації майна, походження якого не пояснено (unexplained wealth orders, UWO). Тож закон "Ордери на статки нез’ясованого походження" є його продовженням і деталізацією.

Кого зачепить?


Британська елітна нерухомість давно популярна в українських багатіїв. У 2016 Віктор Пінчук отримав елітну нерухомість у Лондоні від Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова в рамках мирової угоди щодо судового процесу стосовно Криворізького залізорудного комбінату. За даними The Guardіan, 2011-го року Рінат Ахметов виклав 136 мільйонів фунтів за пентхаус у комплексі One Hyde Park у районі Найтсбрідж, побивши тодішні цінові рекорди на нерухомість.

Втім, нинішня активізація боротьби з відмиванням коштів у Великобританії більше зачепить не великий бізнес, який зазвичай виводить кошти легального походження, а чиновників, зокрема і з України, які мають офіційну зарплату 30-40 тисяч гривень на місяць і при цьому володіють нерухомістю на мільйони фунтів стерлінгів у Лондоні.
"Зараз говорити про якісь конкретні суми чи активи достатньо важко, але буде дуже багато цікавої інформації найближчим часом", - переконує Ярослав Юрчишин. За його словами, українських чиновників просто складніше виявити, адже вони, на відміну від африканських корумпованих держслужбовців, не оформлюють майно на своє ім’я, а діють, як правило, через офшори.


Українські декларації - не доказ?

У Великобританії велика недовіра до офіційних органів пострадянських країн. "Декларації про доходи з України, Росії чи Казахстану не матимуть вирішального значення під час доведення джерел походження капіталів. Хочу підкреслити, що у нас в принципі не існує договорів про взаємну допомогу в цивільних і кримінальних справах між Україною та Великобританією. Це означає, що автоматичного визнання бути не може", - стверджує адвокат Володимир Богатир.


За даними Національного агентства Великобританії з питань боротьби зі злочинністю (National Crime Agency), в Об’єднаному королівстві щорічно відмивають до 90 мільярдів фунтів стерлінгів.



среда, 24 января 2018 г.

Особливості визначення податкової резидентності фізичних осіб: практичні аспекти

Володимир БОГАТИР
керуючий партнер АО "Богатир та партнери"
Заслужений юрист України
кандидат юридичних наук

Ярослав ЯРОШ

помічник адвоката АО "Богатир та партнери"

В умовах сьогодення жваве міжнародне співробітництво та міграційні процеси не оминають і наших громадян, які активно подорожують по світу, переїжджають на постійне або тимчасове місце проживання, навчаються та ведуть бізнес у різних країнах світу. В зв’язку з цим все більшої актуальності набуває питання щодо визначення статусу податкової резидентності фізичних осіб в юрисдикціях інших держав.

Критерії резидентності 



Податкова резидентність означає обов’язок фізичних осіб сплачувати податки в країні свого місцезнаходження. Від неї безпосередньо залежить, в якій державі і на яких підставах фізичні особи зобов’язані сплачувати податки. Це є важливим критерієм для розрахунку відрахувань по податках і можливого використання привілеїв, наданих як договорами про уникнення подвійного оподаткування, так і пільгами, передбаченими в багатьох популярних юрисдикціях.

Як засвідчує практика, в більшості випадків держави визначають податкову резидентність виходячи із загальновизнаних правил. Згідно з підпунктом «в» пункту 14.1.213 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України, фізична особа-резидент — це особа, яка має місце проживання в Україні. Відповідно до абзацу 2 пункту 5 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» резидентами визнаються фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, в тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Критеріями для визначення резидентності є: місце проживання або постійне місце проживання; місце знаходження центру життєвих інтересів (місце постійного проживання членів сім’ї або реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності); час перебування на території країни не менше 183 календарних днів; громадянство.

Слід зазначити, що на резидентів України покладається обов’язок сплати податків на всі доходи, що підлягають оподаткуванню згідно зі статтею 163 ПК України: об’єктами оподаткування резидента виступають загальний місячний (річний) дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, іноземні доходи, отримані з джерел за межами України. У той же час об’єктами оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) дохід із джерела його походження в Україні, доходи з джерел їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування. Необхідно відзначити, що така практика застосовується всіма податковими юрисдикціями і представляє собою якийсь «принцип оподаткування». Як бачимо, державі потенційно вигідно створювати такі умови, щоб якомога більше фізичних осіб визнавалися його резидентами і сплачували податки на всі свої доходи. До досягнення цієї мети вона йде шляхом регламентації чіткого порядку і процедури визнання фізичної особи своїм резидентом, але при цьому цілеспрямовано не передбачає юридичної процедури, яка підтверджує факт втрати статусу резидента. Практика свідчить, що законодавець не приділяє достатньої уваги цьому питанню, яке викликає все більше суперечок.

Судова та законотворча практика

У цьому плані прецедентне значення має рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року по справі № 757/15441/16-ц (залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року), в якому було задоволено заяву позивача щодо підтвердження факту втрати статусу громадянина України — резидента й отриманні статусу громадянина України — нерезидента. Суд встановив, що підтвердження статусу резидента України здійснюється в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України «Про підтвердження статусу податкового резидента України» від 12 квітня 2002 року № 173. У той же час вітчизняним законодавством не передбачена аналогічна юридична процедура для підтвердження факту втрати громадянином Україна статусу резидента України та набуття ним статусу нерезидента. Схожої позиції дотримуються й науковці, які визнають й обґрунтовують факт відсутності спеціальної процедури, яка підтверджує втрату статусу податкового резидента України.

Беручи до уваги практику змін податкового законодавства в країнах пострадянської системи, слід відзначити закон, прийнятий Державною думою Російської Федерації (РФ), за яким громадяни, що знаходяться за межами РФ в цілому більше 183 днів на рік незалежно від кількості разів їх в’їзду на територію РФ, не будуть зобов’язані щорічно звітувати про закордонні вклади та рахунки і автоматично зараховуватимуться в категорію податкових нерезидентів.

Ризики подвійного оподаткування

Як уже вказувалося сучасний бізнес все менше прив’язаний до конкретного місця знаходження. Все частіше трапляються випадки, коли громадяни нашої країни проживають в декількох країнах протягом одного календарного року, мають нерухомість або здійснюють господарську діяльність в інших державах, укладають контракти з іноземними роботодавцями (термін їх дії може перевищувати 183 календарних дні), навчають дітей в іноземних навчальних закладах то-що. У зв’язку з цим виникає проблема визначення статусу їх податкової резидентності. Зокрема, як визначити місце проживання, постійне місця проживання, місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи, якщо в жодній з країн вона не проживає більше 183 днів? Виникає колізія, оскільки різні країни автоматично можуть вважати фізичну особу своїм податковим резидентом. З метою запобігти подвійному оподаткуванню фізичних осіб держави укладають відповідні угоди. За даними Державної фіскальної служби, Україна уклала вже більше 67 таких угод. Водночас варто відзначити, що дані угоди, на жаль, не завжди виключають ризики подвійного оподаткування.

Розбіжності в тлумаченні понять

Поняття «місце проживання» і «постійне місце проживання» як критерії, що визначають статус податкового резидента, останнім часом, вказують скоріше на наявність законодавчої розбіжності в їх тлумаченні, аніж на критерій визначеності та ясності. Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу (ЦК) України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. При цьому чинне законодавство України не містить прямого визначення поняття «постійне місце проживання» й не передбачає, що всі громадяни України автоматично визнаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони не оформили свій виїзд за кордон на постійне місце проживання. У нашій країні процедура оформлення переїзду на постійне місце проживання досить бюрократизована. На наш погляд, законодавець міг би запровадити спрощений порядок, який передбачає направлення простого документа-повідомлення, наприклад, про взяття на консульський облік в іншій країні і відсутність на території Україні понад півроку.

Відповідно до абзацу 4 статті 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Виходячи з цього, громадянин України не може визнаватися таким, що постійно проживає в Україні, якщо фактично він перебуває на її території менше шести місяців на рік. Проте на практиці існує колізія.

Статтею 33 Конституції України закріплено положення про те, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, а також право вільно залишати територію країни. Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року, кожен, хто на законних підставах перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися й вільно обирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Виходячи з цього, поняття «місце проживання» і «постійне місце проживання» не можуть виступати критеріями, що визначають податкову резидентність фізичної особи.

«Центр життєвих інтересів»

Одним із критеріїв, за яким визначається статус податкового резидента, є поняття «центр життєвих інтересів». Під центром життєвих інтересів маються на увазі тісні особисті чи економічні зв’язки з Україною, але це поняття не має чіткого визначення в національному законодавстві, внаслідок чого його недостатньо тлумачити шляхом застосування лише правових норм і категорій. Якщо ж брати за основу загальноприйняті поняття і категорії, то особисті зв’язки, як правило, пов’язані з місцем проживання фізичної особи, спільним побутом, сімейними й родинними відносинами тощо. Економічні зв’язки можна охарактеризувати такими соціально-економічними складовими життєдіяльності людини, як навчання, робота, пенсійне забезпечення. Отже, з вищезазначеного випливає, що поняття «центр життєвих інтересів» є умовною та оціночною категорією.

Як засвідчує практика, ще одним критерієм, за яким особу вважають податковим резидентом України, є ведення такою особою індивідуальної підприємницької діяльності. Слід наголосити на тому, що багато країн мають ряд істотних пільгових умов щодо оподаткування доходів, отриманих новими податковими резидентами (серед них Кіпр і Великобританія). Так, парламент Кіпру на даний момент розглядає питання можливості реєстрації в якості податкових резидентів осіб, які перебувають на Кіпрі більше 90 днів. У Великобританії існує можливість фактично не сплачувати податки на доходи, отримані за кордоном, протягом перших семи років, а в подальшому можна сплачувати фіксовану ставку.

Якщо виникає потреба в обґрунтуванні нерезидентного статусу фізичної особи в частині визначення центру її життєвих інтересів, наполегливо радимо використовувати всі наявні документальні докази, які підтверджують термін перебування за кордоном, підстави постійного/тимчасового проживання (оренда житла, право власності), довідки про офіційне працевлаштування, навчання, сплату податків тощо. В контексті визначення факту проивання або працевлаштування (наприклад, в Об’єднаному Королівстві Великобританії та Північної Ірландії) необхідно враховувати норму Конвенції «Про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи і приросту вартості майна», укладеної між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, а саме статтю 22 «Усунення подвійного оподаткування». Слід зазначити, що останні зміни в податковому законодавстві Великої Британії та Brexit призвели до масового виходу заможніх платників податків з під юрисдикції Корони.

Як свідчить практика, можливість отримати податкову резидентність Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) мають власники резидентної візи, яка дає дозвіл на проживання, а також можливість використовувати переваги економічної системи ОАЕ. В даному випадку є кілька видів резидентських віз: робоча віза, для отримання якої необхідне укладення контракту з місцевим роботодавцем; інвестиційна віза — при вкладенні значної суми коштів в економіку ОАЕ (покупка нерухомості, створення компанії); віза залежних осіб право на її отримання мають родичі тих осіб, які вже отримали статус резидента ОАЕ. В результаті отримання резидентської візи особа має право оформити Tax Domicile Certificate, який видається Міністерством фінансів ОАЕ й підтверджує статус податкового резидента. Також необхідно стати на облік в консульстві своєї держави на території ОАЕ. Однією з особливостей визначення статусу резидента є строк перебування, який обраховується з квітня по квітень. Також є ряд інших цікавих особливостей, наприклад, робота понад три години в день, включаючи електронну переписку й конференц-зв’язок, не лише може призвести до обов’язку сплати податків на заробітну плату, а й скоротити термін дії візи.

Однак, щодо отримання статусу податкового резидента ОАЕ існують певні застереження, які слід враховувати. Так, нещодавно Європейський Союз опублікував свій перший «чорний список» податкових гаваней, куди вніс 17 юрисдикцій, які визнані такими, що сприяють ухиленню від сплати податків. До цього списку увійшли й ОАЕ. В світлі таких подій радимо звернути все більшу увагу на юрисдикцію Республіки Кіпр, яка не входить до жодних «чорних» та «сірих» списків, є країною ЄС та країною православною, а тому релігійно і культурну близькою для наших громадян.

Слід зазначити, що громадянство також не є критерієм, на підставі якого визначається статус податкового резидента, оскільки громадянство не втрачається в разі, якщо фізична особа постійно знаходиться і здійснює діяльність на території іноземної держави.

Республіка Кіпр

Для отримання статусу податкового резидента іноземної держави слід пройти спеціальну процедуру, але для цього потрібно мати підстави для її проходження. Зокрема, визначальною в даному питанні для громадян України є Конвенція, підписана між урядами України та Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування і запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи. В частині 1 статті 4 Конвенції надано визначення терміну «резидент договірної держави», який означає будь-яку особу, котра за законодавством цієї держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Даною конвенцією передбачено спільні та загальновизнані критерії, які є підставою для отримання статусу податкового резидента договірної держави.

Слід зазначити, що із середини березня 2017 року Податковий департамент Республіки Кіпр почав приймати заяви й видавати сертифікати податкового резидента Кіпру фізичним особам, — у будь-який час протягом податкового року, навіть якщо на дату запиту сертифіката термін проживання на Кіпрі становить менше 183 днів протягом року. В такому випадку заявник повинен надати декларацію про те, що планує проживати на Кіпрі не менше 183 днів на рік. Також у 2015 році урядом Республіки Кіпр було введено пільги для нерезидентів «NonDomicile», які звільняють інвестиційні доходи (дивіденди і відсотки) від усіх видів оподаткування на Кіпрі.

Консульський облік

Прийняття на консульський облік здійснюється відповідно до Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей — громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном (далі — Правила). Відповідно до пункту 1.5 Правил консульський облік здійснюється у випадках постійного проживання громадянином України за кордоном на законних підставах, тимчасового перебування громадянина України за кордоном на законних підставах більше ніж три місяці. З цього випливає, що прийняття на консульський облік не є обов’язковою умовою для визнання фізичної особи нерезидентом в розумінні податкового законодавства, але може бути використано як доказ нерезидентного статусу фізичної особи.

Висновок

Таким чином, при отриманні статусу податкового резидента іноземної держави важливо чітко розуміти кінцеву мету таких дій. Головне завдання полягає в тому, щоб правильно спланувати всю діяльність, яка буде здійснюватися за межами України і врахувати всі потенційно можливі ризики оподаткування. До переваг отримання статусу податкового резидента іноземної держави можна віднести більш низьку ставку податку на певні доходи (або повне звільнення від сплати податків); можливість задекларувати дохід, що дозволяє безперешкодно ним розпоряджатися (купувати активи, здійснювати інвестиційну діяльність). Але знаючи про переваги, які стають доступні при отриманні статусу податкового резидента іноземної держави, не варто забувати й про те, що ставка податку для нерезидента за деякими доходами з джерела їх походження в Україні вища, ніж для резидента.

З метою уникнення потенційно можливих ризиків, пов’язаних зі зміною статусу податкового резидентства, необхідно заздалегідь здійснити податкове планування, що дозволить правильно задекларувати й отримати чистий капітал, зароблений в інших юрисдикціях.